Якщо говорити глобально, то можна констатувати, що у світі вже змінились правила конкуренції. І сьогодні сталий розвиток став не опцією, а основною засадою успішності бізнесу в конкурентному середовищі. Я дуже тішуся, коли бачу, що навіть, не зважаючи на величезну інертність української держави в цьому питанні, бізнес тут, як завжди, лідирує і показує приклад, яким чином (майже наперекір державній політиці) все-таки залишатися в конкурентному світовому полі. І цей тренд ми будемо бачити і надалі.

У нас в паралельних світах знаходяться з одного боку центральна влада, а з іншого громади, які більше розуміють і бізнес, і потреби громадян. Вони набагато швидше адаптуються і приходить розуміння, що потрібно робити. Кожна громада знає де у них які активи є, хто який забруднювач, вони отримують першими скарги від місцевих жителів в тому числі і т.д. Тому, я дуже сподіваюсь, що з ініціативами комітету ми зможемо ці шляхи паралельні, які сьогодні рухаються навіть, подекуди в зворотних напрямках, об'єднати і зробити з цього єдину державну політику з однаковими підходами, як на центральному рівні, так і на рівні місцевого самоврядування. І обов'язково з широким залученням стейкхолдерів з бізнесу.

Саме бізнес розуміє і перспективи свого довгострокового розвитку і пріоритети інвестиційної політики. Тут держава може і повинна виступати помічником у цьому процесі для прискорення екологічної трансформації, в першу чергу української промисловості. Виклик, який стоїть перед нами — не допустити деіндустріалізації нашої економіки, що, на превеликий жаль, ми сьогодні спостерігаємо. Навіть, трошки хизуємось, коли доповідаємо, що ми досягаємо скорочення викидів, на жаль, за рахунок скорочення промисловості.

Я можу сказати відверто, я займалась екологічною трансформацією в бізнесі перед тим, як прийшла до Верховної Ради, грошей на екологічну модернізацію в світі валом. І стало ще більше після того, як країни в боротьбі з COVID-19 надрукували купу доларів, євро, єн і т.д. Тому, сьогодні питання не стоїть — де взяти кошти. Сьогодні питання, над яким я би хотіла щоб ми разом попрацювали і з боку держави і з боку бізнесу — як спрямувати ці гроші саме в Україну. Якщо ми вже робимо гучні заяви з високих дипломатичних світових трибун на конференціях, в Глазго, в ООН і т.д., то ми повинні зробити все від нас залежне, щоб спрямувати оці грошові потоки, які сьогодні вже є в бік України.

Сьогодні задля подолання енергетичної кризи в Європі, Єврокомісія оголосила про план суттєвого підвищення інвестицій в альтернативні джерела енергії. Якщо ми хочемо відмовитись від вугілля (не має значення до якого року), то залучення технологій і інвестицій в альтернативні джерела енергії повинно стати основою державної енергетичної політики. Ми бачимо зворотній рух, нажаль, але я думаю, що це дуже скоро зміниться. Так само і в промисловості. Зелені інвестиції в промисловість — це як раз та з основних засад державної економічної політики, яка повинна сьогодні диктувати абсолютно всі дії і рішення, які будуть ухвалюватися, як на рівні парламенту, так і на рівні уряду, і на рівні місцевого самоврядування.

Я бачу безліч можливостей в першу чергу. Так, це виклик, весь світ стикнувся з ним. Але, з іншого боку це джерело просто неосяжних можливостей для бізнесу. І для України це можливість модернізувати не тільки те, що ми маємо вже, а і підвищити місце української промисловості в ланцюгу доставок, наприклад, до європейських ринків. З геополітичної чи геоекономічної точки зору, це ще й можливість стати такою набагато ближчою і зручнішою, і більш демократичною альтернативою тих китайських продуктів, які сьогодні постачаються масово на європейські ринки. І тому, коли ми об'єднаємо всі ці політики, ми отримаємо зворотній зв'язок від вас, від бізнесу в яких галузях ми повинні сконцентруватися, наприклад, ви краще знаєте ваші ланцюги доставки і що ви можете зробити швидко. Ми зможемо сказати нашим міжнародним партнерам, що в нас є не тільки цілі, що у нас є реальний план щодо їхньої реалізації. І тоді нам повірять. Поки що, на превеликий жаль, нам не вірять. Нас слухають, нам аплодують, але нам не вірять.