Останнім часом від наших топ-посадовців звучать тези, що вони підтримують розвиток відновлюваних джерел енергії, але "на ринкових умовах, конкуруючи з іншими видами генерації".
Питання тільки про конкуренцію з якими видами генерації вони говорять: з існуючими, чи з новими, які потрібно будувати на заміщення відпрацьованих. Якщо мова про конкуренцію з існуючими, то жоден блок традиційної чи відновлюваної генерації в Україні не буде побудований, бо від них електроенергія буде дорожчою від існуючих.
То що, не будуємо нових потужностей? Якщо ж мова йде про конкуренцію з новими станціями — повністю погоджуємось і електростанції на ВДЕ тут абсолютно конкурентні.
Швейцарська компанія Lazard щороку проводить порівняння вартості енергії від різних видів електрогенерації.
Це порівняння показує, що вартість енергії з ВДЕ постійно зменшується, а від традиційної генерації — зростає, і для сонячних та вітрових електростанцій промислового масштабу вона є дешевшою за електроенергію від традиційної генерації. Причому, з кожним роком ця різниця на користь ВДЕ тільки зростає.
Є також розрахунки фінської компанії Wärtsilä, яка нещодавно прорахувала спеціально для України сценарії розвитку електроенергетики до 2050 року.
Вони показують, що вигідніше будувати нові електростанції на ВДЕ. Сценарій, що забезпечує найдешевшу електроенергію, передбачає частку 83% ВДЕ до 2050 року.
Але якщо всі розрахунки показують перевагу прискореного розвитку ВДЕ, чому досі навіть ті, хто безпосередньо впливає на ухвалення рішень в державі, часто продовжують твердити, що розвиток ВДЕ нам "не по кишені"?
Напевно, комусь хочеться протягнути ще трошки на оцих нібито "супер-низьких" цінах на електроенергію, ігноруючи необхідність подальшого зростання галузі ВДЕ та її інтеграції в існуючу енергосистему, що, до речі, з успіхом роблять більшість європейських країн.
Чим це закінчиться? Переконаний, що повним колапсом енергетичного сектору. Це позиція страуса, який ховає голову в пісок. Чим довше протягнемо на "дешевій" електроенергії, тим більшим буде зростання цін потім.
Тому позиція добивати існуючу енергетичну систему — шлях у безвихідь. Держава має ухвалити стратегічне рішення щодо напрямку розвитку нашої енергетики, а інвестори відреагують на нього своїми інвестиційними рішеннями.
По-перше, визначити, куди ми рухаємося в енергетичному секторі, прийнявши чітку енергетичну стратегію до 2050 року. В січні 2020 року, за попереднього складу Уряду, була спроба розробити Концепцію "зеленого" енергетичного переходу. В результаті Міненерго підготувало хороший документ з правильними цілями. Але, на жаль, з якихось причин його не ухвалили, тому цілей на 2050 рік немає.
Найбільш далекосяжні встановлені цілі — на 2035 рік (енергетична стратегія), не вирішують ті питання, про які йдеться. Згідно зі стратегією, ми до 2035 року експлуатуємо наявні потужності, а що планується далі — відповідей немає.
По-друге, запустити якнайшвидше аукціони державної підтримки для проєктів ВДЕ. Дія "зеленого" тарифу завершується в 2029 році, а з 2023 його вже не зможуть отримати нові великі сонячні, вітрові станції, та усі електростанції на біомасі і біогазі.
Їх підтримка стає можливою лише через аукціони. Але відкриття аукціонів все відкладається, хоча мало відбутись ще півтора роки тому.
Як можна розвивати відновлювану енергетику та планувати відповідні інвестиції, якщо один шлях підтримки от-от закриється, а інший так і не відкрився? Якщо аукціони не запустяться, не буде жодних інвестицій у нові потужності на ВДЕ.
По-третє, потрібно терміново залучити інвестиції у будівництво маневрових потужностей і систем зберігання енергії, без яких неможлива експлуатація великої кількості сонячних і вітрових електростанцій.
