Після прийняття Закону України "Про управління відходами" всі полігони, на яких здійснюється видалення відходів, повинні були отримати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів. Стаття 40 Закону прямо визначає: суб’єкт господарювання, який здійснює управління полігоном, повинен мати відповідний дозвіл.
І ось цікава інформація: станом на сьогодні лише чотири полігони в Україні отримали дозвіл на видалення побутових відходів. З них два розташовані в Київській області, один — у Львівській та один — в Івано-Франківській. Є ще кілька об’єктів, які працюють за спрощеною процедурою, однак через кілька місяців вони також втратять це право.
Щороку населення України утворює приблизно 12 мільйонів тонн побутових відходів. Близько 1 мільйона тонн потрапляє на перероблення, а решта — на сміттєзвалища та полігони. Якщо виходити з чинних вимог законодавства, можна зробити висновок, що лише незначна частина побутових відходів видаляється на об’єктах, які відповідають новим дозвільним вимогам.
Тепер про нашу з вами участь у цьому процесі.
Закон закріплює принцип "забруднювач платить". Це означає, що утворювач або власник відходів повинен покривати витрати на запобігання їх утворенню, збирання, перевезення та оброблення, включаючи створення й утримання відповідної інфраструктури.
Відповідно, органи місцевого самоврядування повинні встановлювати тарифи на послуги з управління побутовими відходами на рівні, не нижчому за економічно обґрунтовані витрати.
Але на практиці багато громад роками уникають перегляду тарифів. Як тоді вдається забезпечувати послугу без належного фінансування?
Відповідь часто лежить буквально на поверхні землі.
Замість будівництва сучасних полігонів та об’єктів оброблення відходів, значна частина сміття продовжує потрапляти на сміттєзвалища, які не відповідають сучасним екологічним вимогам. Без належної інженерної підготовки, систем захисту ґрунтів і підземних вод, збору фільтрату та біогазу, без реального плану рекультивації після завершення експлуатації.
Що це означає для довкілля?
Забруднення ґрунтів і підземних вод. Викиди метану в атмосферу. Поширення неприємних запахів, шкідників та ризиків для здоров’я людей. А головне — перекладання екологічних і фінансових проблем на майбутні покоління.
Низький тариф сьогодні обертається значно вищою ціною завтра.
Саме тому чинні тарифи на управління побутовими відходами в багатьох громадах залишаються суттєво заниженими порівняно з реальними витратами. За таких умов громади не можуть створювати сучасну інфраструктуру для оброблення відходів, будувати нові полігони відповідно до вимог законодавства та поступово переходити до європейської моделі управління відходами.
У результаті місцева влада змушена дотувати цю сферу з місцевих бюджетів — тобто за рахунок коштів усіх платників податків. Гроші, які могли б бути спрямовані на благоустрій, дороги, освіту чи інші потреби громади, витрачаються на компенсацію системних проблем у сфері відходів.
Так наприклад реконструкція та рекультивація Київського полігону (Полігон №5) та Львівського відбувається не за рахунок тарифів, які мають сплачувати населення (як це згідно Закону), а за рахунок місцевого бюджету.
Окремою проблемою залишається популізм. Багато місцевих політиків охоче обіцяють не підвищувати тарифи, але значно рідше пояснюють громадянам, звідки тоді брати кошти на сучасні полігони, сортувальні комплекси, перероблення відходів та екологічну безпеку.
Проблема відходів — це не лише питання комунальних служб чи місцевої влади. Це питання відповідальності кожного з нас.
Тому сьогодні населення України фактично залишається одним із найбільших джерел утворення побутових відходів, а система їх захоронення часто не відповідає сучасним екологічним вимогам. І найпарадоксальніше те, що ми з вами ще й сплачуємо за послугу, яка нерідко не забезпечує належного та безпечного управління відходами.
Отже, проблема не лише у відходах, а й у тому, як ми фінансуємо систему їх управління. Прагнення утримувати низькі тарифи призводить до того, що справжня вартість поводження з відходами перекладається на довкілля, місцеві бюджети та майбутні покоління. Ми платимо двічі: спочатку за вивезення сміття, а потім — за ліквідацію наслідків його неналежного захоронення.
Поки принцип "забруднювач платить" не працюватиме повною мірою, Україна й надалі накопичуватиме не лише відходи, а й екологічні борги.
Але рішення є і воно наступне:
- Впровадження роздільного збирання (принцип Розширеної відповідальності виробника)
- Окреме збирання біовідходів та подальше їх компостування
- Окреме збирання великогабаритних та будівельних відходів та їх переробка
- Сучасні системи сортування побутових відходів
По факту це може зменшити до 80% відходів, що потрапляють сьогодні на сміттєзвалища.
