У гіршому становищі опинилася офшорна вітроенергетика. Сфера, на яку покладалися великі надії, виявилася надто дорогою для інвесторів. Принаймні, так виглядає зараз.
З цієї причини у Сполучених Штатах було скасовано два проєкти Ocean Wind I і II сумарною потужністю 2,2 ГВт, ініційовані данським виробником Ørsted біля південного Нью-Джерсі.
Від проєкту у вітроенергетиці під назвою SouthCoast, що мав бути збудований біля узбережжя Массачусетсу, відмовилася компанія Shell. Розірвання контракту призведе до сплати штрафу, однак у компанії вважають, що це вигідніше, ніж будувати проєкт за кошторисом, що суттєво виріс.
У ЄС стан справ подібний. Такі компанії, як Ørsted (ORSTED.CO), Shell (SHEL.L), Equinor (EQNR.OL), виробник вітрових турбін Siemens Gamesa та WindEurope вважають, що офшорна вітрова промисловість у Європі перебуває у несприятливому періоді.
Як бачимо, серед інвесторів офшорної вітроенергетики – великі нафтогазові компанії. Це не дивно, адже енергетичні гіганти перебувають у пошуку рішень для "озеленення" своїх активів.
Кризові явища зачепили як офшорні, так і сухопутні проєкти вітроенергетики. З початку року було відкладено будівництво станцій у Великобританії, Нідерландах, Норвегії.
На британських аукціонах з відновлюваної енергії протягом вересня не було зафіксовано жодної заявки від розробників офшорних вітрових установок через високі витрати галузі.
Справа не лише у вартості проєктів. Причин кризи більше, ніж одна, і всі вони, можна сказати, призвели до "ідеального шторму" у галузі.
Глобальні чинники: пандемія Covid-19, через яку були зруйновані ланцюжки постачання, а також енергетичний шок, викликаний вторгненням росії в Україну. Виробники обладнання для вітрових електростанцій, отримавши дуже багато замовлень у 2021-2022 роках, заявляють про відставання від темпів виготовлення.
А саме обладнання, стаючи з кожним роком все більш технологічним, потребує більшої кількості дорогих матеріалів. Неприємності виникають також через недоліки проєктів станцій.
Протягом років вітрогенератори мали тенденцію до постійного збільшення в розмірах і подовження лопастей. А це, своєю чергою, посилило навантаження на обладнання, яке частіше почало виходити з ладу.
Водночас вітроенергетика перебуває під тиском через намагання Заходу зменшити залежність від викопного палива. Для прикладу, щоб виконати кліматичні цілі у Європі – а йдеться про 42,5% "чистої" електроенергії до 2030 року – необхідно подвоїти потужності вітроенергетики і побудувати вітрових електростанцій на 420 ГВт.
У США цілі більш скромні, але також амбітні: 30 ГВт потужностей офшорних вітростанцій у 2030 році.
Розрив між цільовими показниками щодо відновлюваних джерел енергії та реальним станом справ досить суттєвий. Але очевидно, що кліматичні цілі західних країн не будуть послаблені.
Отже, щоб стимулювати галузь, уряди західних країн запропонують підтримку для проєктів з вітроенергетики та податкові пільги, на які дуже розраховують інвестори.
Для прикладу, Європейська комісія уже заявила про розробку пакету заходів з підтримки вітроенергетики. Крім того, очікується, що конкуренція спонукатиме виробників вітроенергетичних проєктів все-таки знизити ціни.
А як наразі справи в Україні? Як ми розуміємо, основною проблемою галузі на теренах нашої країни є не глобальні економічні чинники, а війна. Попри все це, українські енергетики демонструють вражаючу стійкість.
Під час війни ми добудували і запустили в роботу першу чергу Тилігульської ВЕС у Миколаївській області. Є плани на реалізацію другої черги проєкту. На прикладі таких проєктів наші міжнародні партнери бачать, що в Україну можна і потрібно інвестувати вже сьогодні, не чекаючи закінчення війни!
