Проєкт оновленого Другого національно визначеного внеску України до Паризької угоди передбачає не перевищення у 2030 році 35% обсягів викидів парникових газів у 1990 році або скорочення викидів парникових газів на 65% у 2030 році від рівня 1990 року.
Оновлений НВВ збільшує ціль на 25% від попередньої "щонайменше 40%" та досягає загального скорочення 574 Mt CO2-e від рівня 1990 року. Нагадаю, що Європа ухвалила ціль 55%. Наш найближчий сусід ЄС Польща на 2018 рік досягла лише 12% зниження викидів від 1990 р. та, хоча польський уряд також схвалив мету в 55%, він заявив, що не може взяти на себе зобов'язання щодо її реалізації.
За оцінками Морган Стенлі, Україна входить в п'ятірку країн, що досягли найбільшого зниження викидів вуглецю за період 2008-2018 років (%) та за період з 1990-го це скорочення становить 541 MtCO2e. Скорочення викидів ПГ Україною в 1,4 рази більше ніж досягнуте скорочення Германії, та в 5,3 рази більше, ніж у Франції.
В порівнянні з найближчими європейськими сусідами, такими як Болгарія, Угорщина та Польща внесок України ще більш вражаючий в 16 разів і 8 разів відповідно. Такі країни як США, Китай та Туреччина, розвиваючи власні економіки лише нарощують викиди парникових газів та формують свої НВВ з урахуванням зростання. США збільшила в 1,5 рази, ніж Україна скоротила, а Китай у 13 разів. Наш морський сусід Туреччина збільшила у 1,5 рази та ще закладає у НВВ зростання своєї економіки із відповідним зростанням викидів.
Так що там з амбіційністю? Гадаю, що Україна зробила достатній внесок в загальносвітову декарбонізацію, та має право на закладання економічного зростання в свої цілі як Китай, США або ж Туреччина. Ми маємо розвивати своє виробництво та створювати додану вартість на своїй території для своєї економіки.
