Орієнтовна сума інвестицій для виконання цього завдання, згідно з розрахунками міністерства, становить $102 млрд за 10 років. Чітких джерел таких інвестицій у моделюванні не вказано.

Євросоюз ставить собі не таку амбітну ціль: зменшення викидів парникових газів на 55%. Водночас він закладає на реалізацію цілей "Зеленого курсу" €503 млрд.

Іронія ще й у тому, що Україна вже перебуває в переліку країн-лідерів зі скорочення викидів, адже вона давно знизила викиди порівняно з 1990 роком більш ніж на 55%. На жаль, ми досягли цього не шляхом екологічної модернізації, а через значне падіння ВВП та, відповідно, добробуту населення.

Коли йдеться про державні зобов'язання, треба розуміти, як буде фінансуватися їх виконання. Ми вже маємо прецедент, коли ухвалений у 2017 році амбітний національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ) не виконується вчасно, що негативно позначилося на довірі партнерів.

Саме тому навколо моделювання НВВ2 точиться багато дискусій. Зокрема, такий діалог відбувся на платформі Мінекономіки за участю представників галузевих асоціацій.

Серед учасників – представники Української асоціації бізнесу і торгівлі, Європейської бізнес-асоціації, об'єднання підприємств "Укрметалургпром", Федерації роботодавців транспорту України, ГМК "Центр", Професійної асоціації екологів України, асоціації виробників "Укрцемент".

Більшість присутніх висловилися критично: проєкт НВВ2 не варто схвалювати в поточному вигляді, його потрібно доопрацювати, адже під будь-якою кліматичною ціллю має бути чітка "дорожня карта" щодо її досягнення.

Спиратися на думку, що міжнародні організації візьмуть на себе левову частину допомоги, недалекоглядно. За даними Мінфіну, найбільші міжнародні фінансові організації (МФО) – Світовий банк, ЄБРР, Європейський інвестиційний банк – вклали в Україну за роки незалежності близько $40 млрд.

Ідеться про всі проєкти (соціальні, інфраструктурні), а не тільки про екологічні. Тож на основі досвіду не можна стверджувати, що МФО візьмуть на себе велику частину фінансування реалізації НВВ2 в Україні.

Як зазначають у Voxukraine, урядові інвестиції у 2020 році на охорону природи становили близько 8 млрд грн – це лише 0,2% ВВП України.

Сформувалася заборгованість понад 17 млрд грн перед виробниками ВДЕ. Це вже негативно позначилося на інвестиційному кліматі та продовжить визначати вартість капіталу та інтерес з боку інвесторів у наступні роки.

Не затверджена концепція трансформації вугільних регіонів, хоча це питання не лише декарбонізації, а й втрати робочих місць десятками тисяч людей.

Тож насамперед нам потрібна дорожня карта розвитку сектору, оновлена енергетична стратегія: як ми будемо запроваджувати довгострокові стимули в енергетиці, розвивати балансуючий ринок, інтегруватися з європейською мережею ENTSO-E, імплементувати норми регламенту REMIT.

Без чіткого розуміння, у який спосіб та в які строки ми це будемо робити, говорити про будь-які надмірно амбітні цифри НВВ2 безвідповідально.

Звісно, перед нашою державою не стоїть питання, чи ставати на "Європейський зелений курс". Ми йдемо цим шляхом і маємо активно заохочувати будь-які екологічні тренди та долучатися до боротьби зі зміною клімату.

Водночас чи потрібно нам брати на себе амбітні цілі, які ми не зможемо виконати? Це гостре питання потребує якомога скорішого розв'язання, адже потенційна втрата довіри наших європейських партнерів та зниження рівня добробуту громадян – зависокий ризик для України в ці нестабільні часи.

Чи повинні ми навчитися зростати економічно, суттєво не нарощуючи викиди? Однозначно так! Чи можемо ми взяти на себе надмірно амбітну кліматичну ціль без чіткої дорожньої карти та джерел фінансування, жертвуючи при цьому добробутом українців? Думаю, відповідь очевидна: ні.