Щоправда, остаточна структура нового відомства, розподіл повноважень і кількість заступників наразі залишаються відкритими питаннями. Невідомо й те, чи матиме довкіллєвий напрям повноцінне політичне представництво, чи вкотре розчиниться між інвестиціями, промисловістю, приватизацією та іншими "важливішими" державними справами.

Саме тому редакція ЕкоПолітики вирішила провести невеликий кадровий експеримент і подивитися, хто з українських фахівців теоретично міг би відповідати за екологічний блок у команді нового міністра.

Це не інсайдерський список і не спроба вгадати прізвища майбутніх посадовців. Це перелік експертів, управлінців і представників громадського та бізнес-середовища, яких варто було б принаймні розглядати, якби заступників міністра обирали за професійним досвідом, знанням галузі та здатністю відповідати за конкретну сферу.

Андрій Андрусевич: екологічне право та вступ до ЄС

Експерт із міжнародного екологічного права та старший аналітик Ресурсно-аналітичного центру "Суспільство і довкілля". Фахівець працює з правом ЄС, міжнародними конвенціями й екологічними правами громадян.

Його сферою відповідальності могли б стати європейська інтеграція, переговорний розділ 27 "Довкілля та зміна клімату", міжнародні конвенції, доступ громадян до екологічної інформації і участь громадськості в ухваленні рішень.

Перевага Андрусевича — глибоке знання права і європейських процедур. Можливий недолік — відсутність значного досвіду роботи в державних органах влади.

Владислав Антипов: промислова екологія та модернізація підприємств

Владислав Антипов — фахівець із промислової екології і ресурсозбереження, засновник Центру екології та розвитку нових технологій (ЦЕРН). Він багато років працює з питаннями промислової модернізації, зміни клімату та екологічного регулювання бізнесу.

Його логічним портфелем могла б стати реформа промислового забруднення, інтегровані довкіллєві дозволи, найкращі доступні технології та методи управління, екологічний контроль підприємств і фінансові механізми модернізації.

Це один із найскладніших напрямів для нового відомства. Тут потрібна людина, яка розуміє технологічні процеси й реальну економіку підприємств.

Світлана Берзіна: "зелена економіка", стандартизація та сталі закупівлі

Світлана Берзіна очолює громадську організацію "Жива планета" та працює з питаннями "зеленої" і циркулярної економіки, екологічної стандартизації, сталих закупівель, управління відходами й адаптації законодавства до вимог ЄС.

У новому міністерстві Берзіна могла б відповідати за інструменти "зеленої" трансформації економіки — від екологічних стандартів і критеріїв закупівель до просування ресурсоефективного виробництва та сталого будівництва.

Олександр Краснолуцький: природні ресурси та державне управління

Цей чиновник нині працює заступником міністра економіки, довкілля та сільського господарства. Раніше обіймав керівні посади у Міндовкіллі, Держгеокадастрі, Держкомземі та Державній регуляторній службі.

Його очевидна перевага — профільна освіта, значний досвід державної служби, розуміння внутрішньої механіки роботи центральних органів виконавчої влади. Краснолуцький міг би відповідати за земельні та природні ресурси, заповідну справу, надрокористування або інституційну координацію екологічного блоку.

Олександр Лимар: відходи та розширена відповідальність виробника

Цей фахівець багато років працює у сфері управління відходами, переробки та розширеної відповідальності виробника. Має досвід роботи в профільних асоціаціях та організаціях ринку.

Його можливий напрям — реформа управління відходами, створення системи розширеної відповідальності виробника, розвиток переробної інфраструктури та впровадження європейських правил щодо пакування.

Це сфера, в якій Україна роками ухвалює рамкові документи, створює робочі групи та обговорює концепції, але більшість відходів продовжує їхати на полігони. Фахівець із практичним досвідом роботи на ринку міг би допомогти перейти від законодавчих декларацій до створення функціональних систем збирання й переробки.

Олексій Рябчин: кліматична політика та міжнародні переговори

Цей експерт уже працював заступником міністра енергетики та захисту довкілля і представляв Україну в міжнародних кліматичних процесах.

Його можлива зона відповідальності — кліматична політика, система торгівлі викидами, національно визначений внесок України, CBAM, міжнародні переговори й залучення фінансування для декарбонізації.

Перевага Рябчина — поєднання експертного, політичного та чиновницького досвіду.

Ольга Семків: промислові викиди та корпоративна екологічна відповідальність

Ольга Семків понад 15 років працює у сфері охорони довкілля. Її досвід пов’язаний із великими промисловими компаніями, скороченням викидів, декарбонізацією, стратегічним екологічним плануванням і комунікацією з громадами.

Ця експертка могла б відповідати за промислову трансформацію, інтегровані дозволи, декарбонізацію великих підприємств та діалог із громадами у промислових регіонах.

Петро Тєстов: ліси, біорізноманіття та природно-заповідний фонд

Еколог та аналітик Української природоохоронної групи з багаторічним досвідом, зокрема у Міндовкілля. Він спеціалізується на лісовій політиці, збереженні біорізноманіття, природно-заповідному фонді, Смарагдовій мережі й охороні старовікових лісів.

Його можливий портфель — біорізноманіття, ліси, заповідна справа та виконання природоохоронних вимог ЄС.

Тетяна Тимочко: державна екологічна політика та робота з громадськістю

Ця фахівчиня багато років очолює Всеукраїнську екологічну лігу та є однією з найвідоміших представниць українського природоохоронного руху. Брала участь у розробці стратегічних документів, працювала з міжнародними організаціями та добре знає внутрішню кухню екологічної політики.

Її потенційними напрямами могли би стати: координація державної екополітики, взаємодія з громадськими організаціями, екологічна освіта та підготовка стратегічних документів.

Людмила Циганок: екологічні реформи та діалог із бізнесом

Людмила Циганок є президенткою Асоціації професіоналів довкілля (PAEW), генеральною директоркою Офісу сталих рішень, засновницею ESG Liga PAEW. Працює з питаннями промислового забруднення, екологічного податку, водних ресурсів, оцінки впливу на довкілля, CBAM і корпоративної сталості.

У міністерстві вона могла б відповідати за реформування екологічного регулювання бізнесу, дозвільну систему, екологічний податок і практичне впровадження європейських вимог на підприємствах.

Сильна сторона експертки — розуміння щоденних проблем фахівців, які мають виконувати екологічні вимоги не в урядових презентаціях, а на реальних підприємствах.

Наведені кандидатури дуже різні. Серед них є громадські діячі, юристи, колишні посадовці, представники промисловості, консультанти та природоохоронці.

Звісно, жодних затверджених кандидатур наразі немає. Всі названі прізвища — лише припущення редакції, які ґрунтуються на професійному досвіді, публічній діяльності та сферах компетенції українських фахівців. Але сам принцип такого обговорення важливий.

Після всіх реорганізацій, ліквідацій і приєднань українське довкілля потребує не чергового менеджера, який пообіцяє "збалансувати екологію та економіку". Воно потребує людей, здатних відстоювати екологічні інтереси навіть тоді, коли це незручно для економічного блоку, великого бізнесу чи самого уряду. Інакше нова трансформація міністерства відрізнятиметься від попередньої лише прізвищем на табличці.