Чи готова Україна стати водневим хабом Європи?

Нова світова енергетична криза змусила Європейський Союз ще активніше шукати альтернативні джерела енергії — чисті, безпечні й незалежні від політичної ситуації. У порядку денному знову з’явилися проєкти виробництва “зеленого” водню, які раніше призупинили через економічні фактори.

Ресурси та інфраструктура дозволяють Україні зайняти одне з провідних місць у водневій економіці ЄС. Але між потенціалом і реальністю досить часто пролягає прірва. Тому сьогодні ЕкоПолітика спробує розібратися: наскільки Україна просунулася у розвитку власного водневого енергетичного кластера та які найближчі перспективи нашої країни у цьому напрямку.

Європа вже зробила ставку на водень

Ще у 2020 році у своїй “Водневій стратегії для кліматично нейтральної Європи” ЄС визначив водень як один із фундаментів кліматично нейтральної економіки. Ініціатива Green Hydrogen for a European Green Deal: A 2x40 GW Initiative, представлена того ж року, передбачає встановлення 80 ГВт електролізерів для виробництва "зеленого" водню: 40 ГВт в ЄС та 40 ГВт у сусідніх країнах (зокрема, з орієнтацією на Україну та Північну Африку) до 2030 року.

У 2022 році на цей екологічний газ припадало менше ніж 2% енергоспоживання Європи. Він використовувався переважно для виробництва хімічної продукції, зокрема пластмас та добрив.

Після початку повномасштабного вторгнення росії до України у відповідь на глобальні потрясіння на енергетичному ринку Європейська комісія прийняла стратегічний план REPowerEU. Він зафіксував мету — виробляти 10 млн тонн і імпортувати таку ж кількість відновлюваного водню до 2030 року. Європейські посадовці планують до 2050 року покривати близько 10% енергетичних потреб блоку за рахунок цього газу.

Драйвером "зеленого" водню в Європі стала Німеччина, яка після закриття своїх атомних станцій та на тлі відмови від російського газу шукає інші джерела “чистої” енергії, зокрема й водень.

Що за ці 4 роки встигли зробити у ЄС:

• Восени 2023 року створили Hydrogen Bank із початковим фінансуванням €800 млн для часткового субсидіювання виробництва “зеленого” водню.

• Послідовно запустили 4 проєкти суспільного інтересу для фінансування інноваційних розробок: "IPCEI Hy2Tech", "IPCEI Hy2Use", "IPCEI Hy2Infra" та "IPCEI Hy2Move". Загальна сума виділеного на них державного фінансування становить близько €19 млрд.

• Розпочали спільне державно-приватне Партнерство з чистого водню (Clean Hydrogen Partnership). Воно розраховане на 2021–2027 роки та підтримується Європейською комісією в рамках програми Horizon Europe.

У ЄС оцінили, що власних ресурсів для виробництва “зеленого” водню в Європі недостатньо. Саме тому блок потребує постачальників і серед головних партнерів бачить Україну.

Україна — у центрі водневих планів ЄС

У рамках Green Hydrogen Initiative 2×40 GW Європейська комісія визначила нашу країну як стратегічного партнера в масштабуванні виробництва відновлюваного водню та запланувала будівництво в Україні до 10 ГВт електролізерних потужностей до 2030 року для його генерації.  Для цього є вагомі підстави, адже наша країна має:

• значний потенціал сонячної, вітрової енергетики та генерації енергії з біомаси, потужності яких необхідні для виробництва саме “зеленого” водню;

• розвинену газотранспортну систему для постачання цього палива;

• вигідне географічне розташування – близькість до ЄС – обумовлює нижчі витрати на транспортування.

Джерело: Інституту відновлювальної енергії НАНУ

Україна та ЄС підписали наступні документи щодо співпраці у сфері водневої енергетики:

• лютий 2023 року — Меморандум щодо стратегічного партнерства у сферах біометану, водню та інших синтетичних газів;

• січень 2025 року — Меморандум про взаєморозуміння щодо створення та підтримки реалізації повного наскрізного водневого ланцюга доданої вартості "Водневий коридор Україна-ЄС". Згідно з ним, водень буде транспортуватися через наявну, але перепрофільовану під нього мережу трубопроводів до Словаччини, Чехії, Австрії та Німеччини після 2030 року.

Згідно з європейськими планами, Україна до 2030 року може забезпечити функціонування до 9,8 ГВт електролізерних потужностей, які вироблятимуть на експорт понад 730 тис. тонн і покриватимуть більш ніж 4% всього водневого ринку ЄС. Орієнтовні необхідні інвестиції оцінювалися у €6–7,5 млрд.

Інфографіка: Dixi Group.

У Звіті про інвестиції та підтримку у сфері "зеленого" водню (Green Hydrogen Investment and Support Report) європейської асоціації Hydrogen Europe зазначається, що для забезпечення роботи 10 ГВт електролізерних потужностей Україна потребує €20,1 млрд інвестицій:

• €3,5 млрд – на будівництво електролізерів;

• €13,3 млрд – на спорудження ВЕС;

• €3,3 млрд – на будівництво СЕС.

Українська законодавча рамка

З нормативно-правовою документацією щодо розвитку водневої енергетики в Україні наразі теж досить сумно:

• Проєкт постанови “Про розвиток водневої енергетики з метою забезпечення економічної та енергетичної безпеки України” вже більше ніж 3 роки лежить на опрацюванні у профільному комітеті парламенту;

• Проєкт Водневої стратегії України на період до 2050 року, оприлюднений два роки (!!!) тому — у травні 2024 року — не затверджений і досі. Він передбачав, що у 2025 році Україна вже мала б запустити експортний ринок “зеленого” водню. Ви його бачите? Ми теж ні.

У переліку законопроєктів, над якими уряд запланував попрацювати у цьому році, документів щодо розвитку водневої енергетики теж немає.

Від меморандумів до реальних проєктів

Наразі темпи розвитку вітчизняної водневої галузі виглядають не дуже райдужно: ті проєкти по водню, які анонсувалися у 2021–2023 роках, або просуваються повільно, або у публічному доступі взагалі немає інформації щодо їхнього прогресу. Суттєво підкоригувала плани щодо розвитку водневої енергетики й повномасштабна війна.

1. Першим про намір запустити пілотні проєкти з виробництва “зеленого” водню до кінця 2021 року обіцяли у ДТЕК. Так, у березні цей український енергохолдинг та німецька компанія Siemens Energy узгодили подібний проєкт: завод із розщеплення води мали побудувати на базі металургійного комбінату "Метінвест" у Маріуполі. Наразі підприємство значно зруйноване та знаходиться під окупацією.

2. У травні 2023 року представники Японії підписали лист про наміри співпраці у межах проєкту "Зелений водень" з Бучанською міською радою на Київщині. Це перший в Україні пілотний проєкт "зеленої" громади. Станом на початок 2025 року він все ще перебував на етапі планування та пошуку фінансування. Жодних нових відомостей про прогрес цього кейсу ми не знайшли.

3. Наприкінці 2023 року ПрАТ "Укргідроенерго" підписало меморандум з німецькою компанією Andritz Hydro GmbH щодо проєкту виробництва "зеленого" водню в Україні потужністю 5–10 МВт. У серпні наступного року цей проєкт зареєстрували на державній платформі DREAM. Наразі його статус зазначений як “Реалізується”, але жодних новин про стан виконання проєкту у мережі також немає.

4. У травні 2024 року компанія “Водень України” та AB5 Consulting отримали грант від Великобританії на реалізацію проєкту H2U з виробництва відновлюваного водню в м. Рені Одеської області. Крім будівництва електролізної установки для генерації водню потужністю 100 МВт, проєкт також передбачає зведення сонячної та вітрової електростанцій потужністю 120 МВт та 80 МВт відповідно для забезпечення підприємству надійного енергопостачання. У листопаді 2025 року стало відомо про завершення роботи над техніко-економічним обґрунтуванням (ТЕО) майбутнього магістрального водневого трубопроводу між українським Рені та румунським Галацом.

5. Скандальним став проєкт “Воднева долина H2U – Закарпаття ”. Ця західна область, за оцінками фахівців Інституту відновлювальної енергії НАНУ, має найменший в Україні потенціал як щодо отримання цього виду екологічного палива, так і щодо потужностей ВЕС. Екоспільнота вже не перший рік воює проти зведення вітропарку на закарпатських полонинах, яке супроводжується численними порушеннями та нищенням цінних екосистем Карпат. Природоохоронці наполягають: наближеність цієї області до ЄС стала вирішальною причиною для реалізації проєкту саме тут, адже весь вироблений водень піде на експорт.

6. Серед проєктів національних програм Плану відновлення України (2022) заплановано будівництво близько 15 ГВт електролізерних потужностей до 2032 року, тестування та розвиток транспортної інфраструктури для водню та будівництво понад 30 ГВт ВДЕ для виробництва “зеленого” водню. Автори документа пропонують не тільки експортувати водень, але й розвивати "зелену" металургію на основі цього виду палива та виробляти з його допомогою аміак та добрива. Вони припускають, що у Запорізькій та Дніпропетровській областях потенційно можна створити "водневий кластер".

7.  У Волинській області українська компанія UDP Renewables планує реалізувати масштабний проєкт із виробництва "зеленого" водню вартістю €2 млрд. За словами власника бізнесу Сергія Євтушенка, сторони близькі до підписання угоди. Підприємство вироблятиме близько 50 тис. тонн водню на рік. Потенційний інвестор, скоріш за все, одночасно буде й покупцем продукції. Він експортуватиме вироблений газ у Європу для власних потреб.

Що заважає Україні стати водневим хабом

1. Відсутність навіть рамкового закону, який би встановив загальні принципи розвитку галузі. Проєкт Водневої стратегії України на період до 2050 року досі не затверджений, інші законодавчі ініціативи також роками залишаються без руху.

2. Критична ситуація в енергетичній системі України, спричинена масованими російськими обстрілами та значними руйнуваннями енергогенеруючих потужностей. Пріоритетним напрямком використання енергії, виробленої новими вітровими та сонячними електростанціями, стає забезпечення потреб вже існуючих промислових об’єктів. Для заживлення нових підприємств необхідно будувати нові потужності ВДЕ.

3. Інвестори не мають чітких умов роботи — Україна перетворюється для них на зону ризику не тільки через повномасштабну війну, а й через відсутність прозорості та передбачуваності. Регуляторна невизначеність уповільнює залучення приватних інвестицій, а також ускладнює довгострокове планування.

4. Потреба у значних інвестиціях. За різними оцінками, вони мають складати від €6,5 млрд до понад €20 млрд.

5. Нашій країні варто бути готовою до конкуренції з країнами Африки за можливість постачати “зелений” водень до ЄС. За словами фахівців, прямим конкурентом України на європейському ринку є Марокко. Там значно вищий коефіцієнт використання як СЕС, так і ВЕС. Тому ця держава, а також інші країни з кращими природними умовами мають перевагу у виробництві. Але вони програють у логістиці, оскільки транспортування на великі відстані стає економічно недоцільним. Тому Україні варто орієнтуватися на центральну частину Європи.

Джерело: delo.ua

6. В Україні в останні кілька років спостерігається певний дефіцит води, без якої виробництво водню є неможливим. Експерти розповідають, що існують складнощі навіть із наповненням до проєктного обсягу водосховищ Дніпровського каскаду.

Потенціал є, але до його реалізації ще далеко

Отже, чи готова Україна? Коротка відповідь — наразі ні. У нас немає повноцінної стратегії, відсутній ринок, немає запущених масштабних проєктів.

Щоб стати водневим хабом, необхідні:

• ухвалення державної стратегії;

• залучення фінансування;

• чіткі правила для інвесторів;

• інтеграція з ринком ЄС;

• досвід запуску успішних пілотних проєктів.

За умови розумного підходу Україна може перетворити “зелений” водень на новий драйвер економіки.

“Водень може стати тим рушієм, який виведе країну на новий рівень енергетичної безпеки, але лише за умови, що держава, бізнес і громадянське суспільство працюватимуть в унісон”, – впевнений член Наглядової ради Східно-Європейської Асоціації розвитку водневої економіки Олексій Гнатенко.

Чи готові сторони до такої співпраці? Чи вдасться перетворити екологічно чисте паливо на вагому статтю у структурі експортної виручки України без шкоди для нашого власного довкілля? Чи стане відновлюваний водень дієвим інструментом декарбонізації вітчизняної хімічної та металургійної галузей? Дуже хотілося б, щоб у найближчому майбутньому відповіді на всі ці питання були ствердними.