В Україні сформувалося дещо хибне уявлення про інвестора у сфері управління побутовими відходами. Багато людей вважають, ніби десь у світі існує альтруїст з зайвими мільйонами доларів, який прийде в громаду, побудує сміттєпереробний завод або новий полігон — і все "запрацює".
Я багато спілкуюся з громадами та місцевою владою. І практично завжди, коли кажу, що громада має напрацювати власну стратегію управління відходами (з метою приведення до ладу місць видалення та запуску переробки), чую у відповідь: "Прийде інвестор, він усе побудує, бо буде на цьому заробляти".
Коли ж уточнюю — з чого саме він буде заробляти, якщо немає економічно обґрунтованого тарифу, відповідь проста: "От коли з’явиться — тоді і буде тариф".
Час йде, а от "інвестор" все не з’являється.
Я ж стверджую інше: єдиним реальним “інвестором” у систему управління побутовими відходами є орган місцевого самоврядування (ОМС). І робить він це через тариф на управління побутовими відходами.
Звісно, це не значить, що ОМС має вкладати свої гроші. Тариф можна використовувати як інструмент для залучення зацікавлених, які будуть готові закласти свої гроші та збудувати відповідну інфраструктуру.
І тут починається дуже дивна історія. Місцева влада не знає, як розраховати тариф (або не хоче знати). Тому вона, як це робила раніше, використовує наступну схему, щоб не зашкодити собі – перекладає відповідальність з розрахунку на виконавця послуги. Так, дехто може сказати, що так передбачено Законом, але тут постає питання: як можна затверджувати тариф (як це вимагає Закон), якщо ОМС його не розраховувала?
А потім читаємо в соцмережах пости, про те, що закриваються заводи з переробки, бо тариф не покриває витрат.
Чому так? Та тому що затвердження тарифу – це політичне питання. Бо підвищення тарифу погано впливає на хід виборів і втрату виборців. А значна частина виборців досі живе з уявленням, що відходи — це “проблема когось іншого”, а не їхня відповідальність. З іншого боку, частина місцевої влади не зацікавлена втрачати комфортний статус-кво. У підсумку формується негласний “договір”:
- влада не підвищує тарифи;
- громадяни не ставлять зайвих питань.
Що ми отримаємо як результат? Тариф, що не відповідає реальним потребам на покриття витрат на управління відходами в громаді, переповненні старі сміттезвалища, непобудовані заводи з переробки. Ну і найважливіше – відсутність бізнесу, який готовий вкладати гроші.
Так от, поки Закон, центральні органи влади, контролюючі органи не будуть вимагати від місцевої влади реальних результатів (будь ласка, тільки не кажіть про регіональні та місцеві плани – бо це реферати без вимог), змін у сфері управління відходами не слід очікувати. Ще більш не слід очікувати, що в Україні з’являться заводи з переробки відходів.
