Поки Міністерство економіки, довкілля і сільського господарства та стейкхолдери вже не один місяць активно працюють над фінальною версією законопроєкту про функціонування Національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів (НСТВ) раптово і майже нізвідки з’являється альтернативний проєкт закону №15386, поданий ініціативною групою із 9 депутатів на чолі з Андрієм Мотовиловцем.
Але найцікавіше те, що галузеві експерти, які мали бути залучені до його обговорення, паралельно отримують інформацію, що цей законопроєкт начебто з усіма вже погоджено. Проте, як стверджують самі ж фахівці, його тексту та супровідних документів ніхто досі не бачив. На сайті парламенту в картці законопроєкту №15386 всього цього станом на ранок 8 липня просто немає.
Скриншот із сайту Верховної Ради України станом на 16:00 8 липня 2026 року.
Така таємничість здається щонайменше дивною, адже законопроєкт Мінекономіки перед його оприлюдненням і після цього став предметом широкого обговорення у професійних колах. Бізнес, галузеві асоціації та експерти подавали до нього свої пропозиції. Пізніше документ аналізували в Єврокомісії та подавали Мінекономіки свої зауваження та рекомендації.
ЕкоПолітика спробувала знайти тих щасливчиків від бізнесу й експертного середовища, які мали можливість ознайомитися з новим законопроєктом щодо української СТВ.
Однак фахівці відмовилися від коментарів. Чому? Розповідаємо.
Експерти не в курсі
Першою на запит ЕкоПолітики відповіла президентка Асоціації професіоналів довкілля PAEW Людмила Циганок.
"Нового законопроєкту не бачив ніхто з наших колег. Я можу прокоментувати тільки попередній документ", — повідомила вона.
Аналогічну відповідь озвучили нам і в Європейській Бізнес Асоціації (EBA).
"На жаль, цього разу не можемо надати коментар щодо законопроєкту №15386, оскільки його текст і супровідні документи ще не оприлюднено. Експерти Європейської Бізнес Асоціації долучалися лише до громадського обговорення редакції проєкту закону, оприлюдненої Мінекономіки 15 травня. Оскільки текст зареєстрованого законопроєкту відсутній у відкритому доступі, ми не маємо можливості оцінити його зміст чи порівняти з редакцією Мінекономіки", — зазначила менеджерка комітету промислової екології та сталого розвитку EBA Вікторія Карпець.
ЕкоПолітика також звернулася за коментарем до одного з ініціаторів законопроєкту, голови Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування Олега Бондаренка.
Він пояснив, що текст документа нині не оприлюднено, оскільки законопроєкт ще проходить процедуру реєстрації у Верховній Раді. За словами народного депутата, текст і супровідні документи мають з'явитися на сайті парламенту "в наступні пару днів".
Гроші — до Фонду декарбонізації
У редакцію потрапив текст цього таємничого законопроєкту №15386. Наші журналісти вже побіжно ознайомилися з ним. Одразу наголосимо: поки текст документа офіційно не оприлюднено, робити ґрунтовні висновки зарано. Водночас уже перше порівняння з редакцією Мінекономіки свідчить, що йдеться не про косметичні правки, а про іншу концепцію побудови української системи торгівлі квотами на викиди.
Однією з найбільш принципових відмінностей депутатського законопроєкту є запропонована модель використання коштів від продажу квот на викиди парникових газів.
Якщо редакція Мінекономіки передбачала створення окремого Фонду модернізації України зі спеціальною системою управління та власними процедурами відбору проєктів, то депутати пропонують інший підхід. Вони хочуть спрямовувати кошти до вже наявного Фонду декарбонізації України (ФДУ), який працює під управлінням Державного агентства з енергоефективності й енергозбереження.
До того ж, саме Держенергоефективності автори законопроєкту пропонують визначити компетентним органом, відповідальним за функціонування НСТВ. Фактично це означає концентрацію в одній державній структурі як повноважень з адміністрування системи торгівлі квотами, так і контролю за використанням коштів, які вона генеруватиме.
Водночас діяльність Фонду декарбонізації вже неодноразово ставала предметом дискусій. Зокрема раніше ЕкоПолітика звертала увагу, що Фонд фінансує широкий спектр проєктів — від обладнання державних установ сонячними електростанціями до програм для ОСББ і житлово-комунального сектору. На думку низки експертів, такий підхід розмиває його початкову мету — підтримку декарбонізації саме промисловості — головного платника податку, який надходить до ФДУ.
Додаткові запитання до роботи Фонду виникли й навесні цього року, коли він обрав постачальника обладнання на 192 млн грн без жодної конкуренції — просто за переговорною процедурою.
Великі підприємства можуть фінансування так і не побачити
Стаття 25 законопроєкту №15386 обмежує максимальну частку фінансової підтримки проєктів декарбонізації коштом безповоротних доходів НСТВ на рівні не більш ніж 10% від вартості проєкту.
Варто розуміти, що капіталомісткі технології декарбонізації (наприклад, воднева металургія, уловлювання вуглецю (CCS), глибока модернізація цементних печей) потребують значних грантових вливань. Так, у ЄС через Innovation Fund фінансується до 60-100% додаткових витрат. Обмеження в 10% ризикує зробити державну підтримку непривабливою для бізнесу. Це суттєво гальмуватиме модернізацію важливих для українського експорту галузей, а кошти накопичуватимуться у Фонді або витрачатимуться неефективно.
Інституційний конфлікт
Роль технічного адміністратора Єдиної державної системи управління викидами парникових газів (ЄДСВ) передається Фонду декарбонізації України, який водночас є державним акціонерним товариством. До всього, Держенергоефективності є утримувачем системи, а Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) здійснює нагляд за аукціонами.
Тут закладено суттєвий ризик: наділення комерційного акціонерного товариства (навіть 100% державного) функціями адміністрування чутливого державного реєстру та баз даних створює корупційні ризики, конфлікт інтересів і суперечить європейським практикам, де адміністратором реєстру виступає незалежний державний орган або спеціалізована некомерційна установа.
А що з майбутньою інтеграцією до EU ETS?
НСТВ створюється не сама собою. Її головна стратегічна мета — поступова інтеграція України до європейської системи торгівлі викидами (EU ETS), що є одним із ключових елементів євроінтеграції. Саме тому законопроєкт Мінекономіки розглядали експерти Європейської комісії. Після цього вони надали українським чиновникам свої рекомендації. Чи проходив такий аналіз депутатський законопроєкт, наразі невідомо, але ймовірність цього, на наш погляд, досить невисока.
Під час порівняння депутатського законопроєкту №15386 із редакцією Мінекономіки ЕкоПолітика звернула увагу, що документ значно менш деталізовано описує саме механізми такої інтеграції. Якщо урядова редакція містила окремі положення щодо третьої фази НСТВ, функціонування системи після інтеграції до EU ETS та інших механізмів гармонізації з європейською моделлю, то в депутатському законопроєкті ці норми суттєво скорочені. Він приділяє значно менше уваги опису цих механізмів, аніж проєкт, розроблений Мінекономіки.
Закон написали. А хто і як його реалізовуватиме?
На відміну від міністерського законопроєкту, у депутатській версії майже не проглядається візія народних обранців щодо того, як забезпечити функціонування всієї цієї складної системи. Адже для запуску НСТВ недостатньо лише ухвалити закон. Має бути створена складна державна інфраструктура, яка включає реєстр квот, систему моніторингу, звітності та верифікації викидів, проведення аукціонів, адміністрування ринку, контроль за виконанням правил, а також десятки нових процедур і підготовку великої кількості фахівців.
Саме тому урядовий законопроєкт Мінекономіки містив цілий блок положень, присвячених інституційній побудові системи. Зокрема він передбачав створення окремого адміністратора НСТВ — юридичної особи публічного права, яка мала забезпечувати функціонування реєстру, адміністрування системи та виконання інших спеціалізованих функцій.
У депутатській редакції від цієї концепції відмовилися. Окремого адміністратора більше не передбачено, а його функції пропонується передати компетентному органу — Державному агентству з енергоефективності й енергозбереження України.
Водночас сам законопроєкт значно менше уваги приділяє тому, як саме ця інституційна модель працюватиме на практиці, які ресурси для цього будуть потрібні та як вона забезпечуватиме майбутню інтеграцію української НСТВ до європейської системи EU ETS.
Для порівняння, у більшості країн Європейського Союзу функціонування систем торгівлі квотами забезпечують спеціалізовані інституції або окремі структурні підрозділи, які відповідають лише за адміністрування ETS, ведення реєстрів, проведення аукціонів і взаємодію з учасниками ринку. Український урядовий законопроєкт також рухався саме в цьому напрямку.
Коли хочеться випередити міністерство та здобути політичне лідерство
Загальне перше суб’єктивне враження ЕкоПолітики наразі таке: депутати готували свій законопроєкт поспіхом, щоби перехопити політичне лідерство в темі "зеленого переходу" та зафіксувати себе авторами реформи. Він недостатньо пропрацьований і продуманий, аби стати дієвим інструментом, який сприяє євроінтеграції. Документ також не враховує багатьох моментів, про які говорили промисловці на зустрічах із посадовцями Мінекономіки.
Але чи доречний поспіх за проведення такої масштабної реформи, яка матиме дуже значний вплив на економіку України та є однією з головних умов інтеграції до внутрішнього ринку ЄС?
У Верховній Раді реєстрація альтернативного або окремого депутатського проєкту часто є тактичним кроком для того, щоби змусити міністерство сісти за стіл переговорів. Маючи на руках свій законопроєкт, який підтримано частиною профільного комітету, депутати зможуть отримати важіль впливу. Під час зведення двох документів до компромісного варіанту (або розгляду в комітеті) вони вимагатимуть внести пом'якшувальні правки до тексту, підготованого міністерством, в обмін на відкликання свого проєкту.
Після появи законопроєкту №15386 на сайті Верховної Ради ЕкоПолітика обов'язково проаналізує його разом із представниками бізнесу й експертного середовища. Чекайте на наш матеріал невдовзі після оприлюднення документа.
