В останні роки на Закарпатті активно обговорюють тему будівництва сміттєспалювальних заводів, зокрема в Ужгороді та Мукачеві, але місцеві мешканці та екологи виступають проти таких рішень.
На їх думку, це може призвести до еколого-техногенної катастрофи у зв'язку з високим рівнем викидів забруднюючих речовин у довкілля, повідомляє EKOSPHERA у Ютуб.
Регіональна Закарпатська влада просуває сміттєспалювання в області, як основний підхід управління відходами.
У світі існує 2 підходи до управління відходами: Zero Waste (Нуль відходів) та Waste-to-Energy (Енергія з відходів).
“Перший базується на принципі повторного використання вторсировини. Фактично такої вторисоровини можна відібрати селективним збором сміття, а також сортувальними лініями до 80%. Це є основою циркулярної економіки, коли ресурси використовуються багато разів”, – розповідає екологиня Оксана Станкевич-Волосянчук, експертка з питань екології та охорони довкілля ГО “Екосфера”
З проголошенням Європейського зеленого курсу підхід Zero Waste набув пріоритету.
Принцип Waste-to-Energy полягає у тому, що ТПВ спалюють для отримання енергії, тож вони не можуть бути використані повторно, бо вилучаються з циклу переробки назавжди. Такий підхід не сприяє мінімізації продукування відходів, а навпаки стимулює їх виробництво.
Окрім того, при спалюванні нетоксичні муніципальні відходи перетворюються у токсичний шлак і золу, яку необхідно захоронювати на спеціальних полігонах. Таких полігонів наразі в Україні немає.
Спалювання сміття також спричиняє токсичні викиди в атмосферне повітря та водне середовище.
“Політика спалювання сміття на сьогодні суперечить головній та економічній меті Євросоюзу, а саме досягти повної кліматичної нейтральності. Відповідно принцип Waste-to-Energy втратив фінансову та політичну підтримку в Європі”, – каже Станкевич-Волосянчук.
В Україні такий принцип теж не має підтримки, адже енергія, яку отримують зі спалення сміття, не вважається відновлювальною. Тому на неї не поширюється “зелений” тариф.
Тому будівництво сміттєспалювальних заводів напорядок дорожче від заводів механіко-біологічної обробки, які спрямовані на повне сортування сміття та включення в циркулярну економіку.
“Рентабельність таких заводів сумнівна. Фактично весь економічний тягар лягає на населення, яке продукує сміття”, – пояснює екологиня.
На заводах механіко-біологічної обробки харчові відходи від населення та рештки рослинності компостують та отримують з них високоякісні добрива. Вони мають високий попит на агроринку.
Так на компостувальній станції у Львові щодня переробляють понад 20 тонн органіки.
Також органіку можна переробляти на біогаз, який є відновлювальним ресурсом. Тому на біогаз-метан поширюється “зелений” тариф.
Інше відсортоване сміття потрапляє на переробні заводи.
20% сміття захоронюють на сучасних полігонах, або переробляють на RDF-паливо для спалювання на ТЕС та цементних заводах.
Такий спосіб управління ТПВ є екологічно безпечним та фінансово рентабельним.
Технології сміттєспалювання різні. Це може бути традиційне спалювання при доступі кисню, технології піролізу з обмеженим доступом кисню та технологія газифікації без доступу кисню. Всі ці способи є екологічно небезпечними.
Вони потребують оснащення сучасними фільтрами для очищення викидів в атмосферу, у поверхневі води та спеціальних полігонів для захоронення токсичної золи та шлаку. Також вони мають бути оснащені спеціальними лабораторіями та системами моніторингу стану довкілля.
Станкевич-Волосянчук також зазначила, що в Україні немає ефективної системи державного екологічного контролю, а люди не довіряють ані бізнесу, ані державі в сфері екологічного контролю та моніторингу.
Нагадаємо, на Закарпатті за €80 млн хочуть збудувати сміттєпереробний завод.
Як повідомляла ЕкоПолітика раніше, закарпатський екоактивіст Віктор Бучинський пірнув у річку Боржаву в місці сміттєвого затору із пластиковими пляшками.
