Однією з основних засад світового зеленого переходу є справедливий підхід, який поєднує заходи зі зменшення викидів вуглецю з економічним розвитком та покращенням якості життя. Адже обмеження глобального потепління до 1,5°C є критичною ціллю для всього людства. Хоча Європа є флагманом кліматичної політики, деякі останні кроки виглядають цинічно, адже країни ЄС планують скорочення або вже скорочують витрати на зелений перехід.
Про нові загрози для Green Deal та виклики для кліматичної політики України читайте далі – в матеріалі ЕкоПолітики.
Зменшення витрат на зелений перехід в Європі
Уряд Франції планує скоротити бюджет енергетичного переходу на 2024 з €10 мільярдів до €8,6 мільярда. Таку потребу пояснюють прогнозованим зменшенням економічного зростання на 2024 рік з 1,4% до 1% через кризу на тлі російсько-української війни, уповільнення економіки в Китаї та економічний спад у Німеччині.
Франція планує скоротити витрати на енергоефективну модернізацію житла на €1 мільярд, та на €400 мільйонів для Зеленого фонду з підтримки місцевих проєктів.
В екоспільноті розкритикували таку економію, зокрема через те, що скорочення інвестицій в енергоефективність призведе до набагато більших державних витрат у найближчі роки. А також може подати негативний сигнал, що зменшить привабливість інвестування у зелені проєкти.
Також низку країн ЄС охопили протести фермерів проти правил зеленого переходу, що призводять до збільшення їхніх витрат. Ймовірно, Євросоюз може піти на деякі поступки для них.
Окрім того, аналогічні тенденції спостерігаються у Великій Британії, де обсяги інвестицій у зелену економіку зменшили вдвічі – до 28 мільярдів фунтів стерлінгів на рік. Також в країні послабили програми з впровадження електромобілів й теплових насосів, та підтримали нове буріння нафтових і газових свердловин.
В ексклюзивному коментарі для ЕкоПолітики голова Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейської бізнес асоціації Станіслав Зінченко підкреслив, що наразі найбільшими забруднювачами довкілля та джерелами викидів вуглецю є Китай та Індія, які нарощують інтенсивність виробництва. Також велику кількість викидів парникових газів утворюють розвинені країни ЕС, США, Японія та, потенційно, Південна Корея.
"В той саме час, наші європейські партнери через числені недержавні та громадські організації, міжнародні проєкти та експертів просувають амбітні цілі щодо зменшення викидів вуглецю в Україні. З одного боку це дивно під час війни в країні", – сказав він, додавши, що відновлення країни після війни може тривати десятки років.
На його думку, така ситуація склалася з низки причин, зокрема через євроінтеграційний курс України. Країни ЄС декларують, що їм потрібно понад €400 млрд на рік для досягнення цілей декарбонізації, попри вже інвестовані трильйони євро. Однак конкретні інвестиційні програми на декарбонізацію української промисловості та енергетики відсутні.
Зелений перехід в Україні
Україна, під час повномасштабної війни отримала статус кандидата у члени ЄС і має привести національне законодавство у відповідність європейським нормам. Окрім суто законодавчих змін країна, попри колосальні втрати та руйнування, має втілювати в життя кліматичні рішення та виконувати міжнародні зобовʼязання.
А контроль за досягненням цих цілей, як для кандидата у члени блоку, буде більш жорстким. Наприклад, деякі експерти пропонують розпочинати переговори про вступ України до ЄС з кластера "Енергетика та клімат", що стане прагматичним підходом до розбудови блоку. Адже зелений курс та енергетика є наскрізними питаннями для низки секторів, а нові члени блоку мають відповідати європейським нормам.
Україна не помʼякшила свої кліматичні цілі та не відмовилася від зобовʼязань. Зокрема у проєкті Національного плану з енергетики та клімату України 2025-2030 передбачено:
- досягнення кліматичної нейтральності енергосектору до 2050 року та всієї економіки до 2060;
- виведення з експлуатації вугільної генерації до 2035 року, яку традиційно використовують для балансування енергосистеми;
- скорочення викидів метану на 30% до 2030 року від рівня 2020, що передбачає "Глобальне зобов'язання з метану" тощо.
Аналогічні амбітні цілі викликають занепокоєння навіть в мирних країнах Європи, а для України можуть стати справжнім тягарем.
Адже, окрім щоденних викликів воєнних реалій, Україна також не отримує повноцінне фінансування екологічних програм. Наприклад, з весни 2022 року фінансування з програми ЄС Multi-annual Indicative Programme (MIP) спрямували на екстрену підтримку внаслідок війни. Також після запуску Ukraine Facility країна може втратити доступ до інших програм.
Зінченко наголосив, що через російську агресію, деіндустріалізацію та більш ніж 30 років економічних і політичних криз Україна втратила 40-80% промислового потенціалу. Для України пріоритетом є відновлення, безпека та добробут населення, що буде потребувати сотні мільярдів євро. Хоча зелене відновлення є найбільш пріорітетним, партнери досі не оприлюднили конкретні інвестиційні плани.
"Їм не вистачає фінансування на власну зелену трансформацію. Досягнення кліматичних цілей в Україні при падінні в промисловості за останні 2 роки – це трохи дивно. Мені здається, що "зелені політики" з ЄС, не досягли і не можуть досягти власних цілей – замість цього вони намагаються перенести амбітні цілі на інші країни, зокрема партнерів та імпортерів", – розповів він.
За його словами технології, політики та механізми фінансування ЄС є прикладом для всього світу і Європа, як ініціатор зеленої трансформації, повинна продемонструвати досягнення успіху.
"В мене є дуже обережний оптимізм стосовно цього – наприклад, тому що найбільшим виробником сонячних панелей у світі є Китай", – додав Зінченко.
Зміна клімату є справжньою екзистенціальною загрозою для людства та всього живого на планеті і уникнути катастрофи допоможе лише глобальний зелений перехід. Проте досягнення кліматичної нейтральності без необхідного фінансування неможливе. Окрім того, Україна втратила значний потенціал у поглинанні вуглецю, адже третина лісів пошкоджена внаслідок бойових дій. Ймовірно, втрата близько 15 мільйонів м3 прісної води внаслідок підриву росіянами греблі Каховської ГЕС, тобто 35-40% всіх запасів, негативно вплине на плани України щодо виробництва водню – основи декарбонізації низки секторів промисловості.
