Експерти з “Українська Природоохоронна Група – UNCG” запропонували створити “червоні зони” на територіях, які зазнали значного пошкодження структури та забруднення від вибухів боєприпасів.
Це дозволить виконати вимоги законодавства України щодо консервації земель та запобігання опустелюванню, а також Європейської стратегії захисту біорізноманіття до 2030 року (виведення з обробітку 30 % всіх сільськогосподарських земель), повідомляє UNCG.
Так на супутникових знімках Ізюмського району Харківської області на ділянці 1 км² знайшли 480 воронок від снарядів калібру 82 мм, 547 воронок від снарядів 120 мм і 1025 − калібру 152 мм. Це спричинило потрапляння в ґрунт 50 тонн заліза, 1 тонни сполук сірки та 2,35 тонн міді, а також інших важких металів та сполук, кількість яких менша. Крім того, вибухами вивернуто щонайменше 90 000 тонн ґрунту.
Шкода полям = шкода природі
Ґрунти, серед всіх екосистем, зазнають найбільшого негативного впливу від воєнних дій.
Велика кількість дрібних організмів, що створюють і підтримують ґрунт, а також його біологічний покрив − трави, мохи, лишайники й гриби − є найбільш вразливими, адже не здатні покинути ділянку, на якій відбувається вибух, або захистити себе від негативних впливів. Такими впливами передусім є короткострокова руйнівна дія вибухової хвилі та довготривала дія хімічного забруднення.
Детонація боєприпасів наземного ураження = хімічному забрудненню ґрунту
В результаті розриву боєприпасів будь-якого калібру відбувається часткова хімічна реакція, що призводить до забруднення ґрунтів та атмосфери. Окрім СО2 та водяної пари, у процесі окиснення 1 кг вибухівки в повітря потрапляє кілька десятків куб. м токсичних газів: SO2, NOx, CO, а також ароматичні вуглеводні, які є значно токсичніші, ніж звичайні. З атмосфери оксиди сірки та нітрогену повернуться в ґрунт через кислотні дощі, які змінюють рН ґрунту та викликають опіки рослин.
Ґрунт стає кінцевою ланкою хімічного ураження боєприпасами.
У землі залишається частина металевих уламків та речовин, що не прореагували. Найчастіше оболонки боєприпасів виготовлені з чавунного сплаву, до якого, окрім заліза і вуглецю, додають сірку та мідь. Артилерійські снаряди калібру 120 мм та 152 мм дають відповідно 1600–2350 та 2700–3500 уламків масою від 1 г.
Таким чином, хімічні елементи з поверхні уламків будуть окислюватися, надходити до колообігу речовин довкілля та включатися до трофічних ланцюгів.
Крім того, частина боєприпасів мають елементи, виготовлені з використанням збідненого урану.
Також від 3% до 30% випадках снаряди не детонують, що унеможливлює оцінити їх шкоду за допомогою супутникових знімків.
Ерозія ґрунтів = зміна його складу та рослинності
Руйнування значного масштабу спричиняє й сама вибухова хвиля. Так, 250-кілограмова бомба, детонуючи, може залишити по собі воронку діаметром до 8 метрів і глибиною до 4 метрів та вивертає близько 375м3 ґрунту.
Оголений ґрунт в утвореній воронці ущільниться по стінках, адже основна дія ударної хвилі припадає саме туди. Такий ґрунт стає деградованим.
Так в Центральній Європі і досі існують проблеми з ґрунтами після Першої світової війни, адже швидкість відновлення ґрунту становить близько 0,06 мм/рік.
Також вибухи можуть зруйнувати водонепроникний шар корінних порід, що сприяє закисленню та забрудненню від підземних вод.
Механізм впливу детонації боєприпасів на довкілля
В UNCG зазначили, що до повномасштабного вторгнення в Україні еродованими були визнані майже 26% (16 млн га) ґрунтового покриву й понад 15% з них потребували виведення з обробітку та консервації. Це стало наслідком несталих методів ведення сільського господарства, а також розміщення багатьох розораних територій на схилах.
Ерозію ґрунтів під час війни спричиняють не лише вибухи боєприпасів, а й прямі пошкодження важкою технікою, а також вириті фортифікаційні споруди та окопи різних типів.
“Враховуючи, що більшість воєнних дій у 2022 році відбуваються в зоні поширення найродючіших ґрунтів України і Європи, вплив забруднення й ерозії на сільське господарство буде дуже значним. І вірогідно, більш значущим, ніж вплив на дику природу”, – зазначили в матеріалі.
Що робити з еродованими бойовими діями землями?
Найлегшим рішенням, згідно з досвідом Франції в “Червоній зоні”, є покинути забруднені боєприпасами території. Так понад 1200 км² родючої землі в районі Верденської битви були визнані владою як “повністю розгромлені”, була введена сувора заборона доступу. Згодом шляхом очищення площу особливо враженої зони вдалося зменшити до 100 км². Такі зони є і в Північній Африці, Азії, Південній Америці та інших країнах Європі.
За довгі роки без впливу людини територія все-таки відновлюється, де вирви від боєприпасів стали частиною ландшафту, заповнившись водою й утворивши нові типи оселищ.
Якщо такі землі повернути у сільске господарство, то продукція буде забрудненою, а якщо забудувати – необхідно проводити дуже ретельного розмінування на великих площах і безпечність життя в такому місці гарантувати буде неможливо.
Нагадаємо, загарбницька війна Росії вбиває українські ґрунти.
Як повідомляла ЕкоПолітика раніше, шумове забруднення від снарядів та техніки “калічить” природу.
