Однак, питання захисту довкілля залишаються відкритими, і проблеми в цій сфері лише поглиблюються. Так, за даними Офісу Генпрокурора, у 2020 році майже 80% кримінальних правопорушень у сфері довкілля стосувались незаконної порубки, перевезення, зберігання та збуту лісу, заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом та порушення правил охорони або використання надр. Цікаво, що у Держекоінспекції визнають, що найбільші збитки держава отримує саме через незаконне використання природних ресурсів. Хоча чомусь увага контролюючого органу все більше концентрується саме на підприємствах.

Чесно кажучи, складається враження, що бізнесу хочуть виділити роль цапа-відбувайла, і за рахунок спрощення доступу до перевірок та стягнення штрафних санкцій намагаються створити ілюзію ефективної природоохоронної діяльності. Однак, справжнім KPI роботи Держекоінспекції мало б бути зменшення кількості правопорушень і покращення стану довкілля, а не виконання плану щодо збільшення надходжень до Держбюджету від штрафних санкцій та нарахованих збитків.

Водночас реформа, що мала початись ще у 2017 році, й досі перебуває на початковій стадії. Наразі у Верховній Раді зареєстровано щонайменше 6 законопроєктів, які покликані змінити систему державного екологічного контролю. Але усі вони мають на меті посилити тиск на бізнес аж до кримінальної відповідальності за недопуск інспекторів, на що, між іншим, компанії мають законне право.

Минулого року Асоціація підтримала ідеї законопроєкту №3091, який за умови доопрацювання деяких положень міг бути покладений в основу реформи державного екологічного контролю. Однак вже у березні на розгляд громадськості був представлений оновлений текст документу, який, як виявилось, ще більше зарегульовує природоохоронну галузь.

Як же має виглядати реформа державного екологічного контролю в Україні?

Аби не бути просто голослівними щодо змін, які можуть бути корисними для країни, ми проаналізували досвід країн ЄС у сфері екологічного контролю та зробили ключові висновки, які доцільно було б взяти до уваги під час реформування екоконтролю. А оскільки наразі існує лише законопроєкт №3091, який, на переконання бізнесу, є поки найбільш якісним з існуючих, то і пропозиції включити до нього.

По-перше, екологічний контроль за діяльністю бізнесу має бути відокремлено від природоохоронної діяльності контролюючого органу. В ЄС екологічний контроль за підприємствами по своїй суті має дещо інший характер: окрім функцій контролю європейські екологічні інспектори активно практикують превентивні дії та певні репутаційні міри. Окрім цього, у 2001 році в ЄС затвердили Рекомендацію 2001/331/ЄC, що визначає мінімальні критерії для екологічних перевірок в частині планування, проведення контролю та звітності.

Схожий рамковий підхід також існує в Україні та представлений чинним Законом №877-V про державний контроль та нагляд у сфері господарської діяльності. Таким чином, доцільно привести норми законопроєкту у відповідність до чинного законодавства. Зокрема, у частині триступеневої класифікації підприємств за ступенем ризику, відсутності можливості проведення позапланових перевірок у вихідні, неробочі, святкові дні і/або у нічний час та за відсутності керівника або уповноваженої ним особи, обов’язкового погодження позапланових перевірок та підстав для їх здійснення тощо. І натомість сконцентруватись на посиленні інституційної спроможності органу контролю у напрямку використання природних ресурсів та охорони територій, що мають особливий статус.

По-друге, уникнути концентрації усіх контролюючих функцій в одному органі. Наприклад, пропонується наділити інспекторів можливістю оглядати судна та приймати рішення про заборону на їх вихід з морського порту у зв’язку з несплатою штрафів та збитків за порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

По-третє, виключити положення про встановлення господарсько-правової відповідальності. Так, законопроєкт пропонує застосовувати адміністративно-господарські санкції до бізнесу у вигляді штрафів розміром від 30 тисяч до 5,4 млн гривень, наприклад, у разі недопуску інспекторів до перевірки. В той же час, за порушення правил поводження з об’єктами тваринного чи рослинного світу, включаючи ті, що занесені до Червоної книги України, штраф складає 240-300 тис. гривень.

Такий підхід виглядає щонайменше дивним та має врегульовуватись виключно шляхом внесення змін до Адміністративного кодексу України. Більш того, відповідальність за невиконання своїх обов’язків наразі передбачено тільки для підприємств. Тому логічним є встановлення чіткого механізму притягнення інспекторів до дисциплінарної відповідальності за прийняття неправомірних рішень, безпідставне проведення перевірок, а також у випадку скасування результатів перевірок у судовому порядку. Це зменшить ймовірність надмірного втручання в діяльність підприємств.

Сподіваюсь, існуючий дисонанс в сфері охорони довкілля все ж буде подолано, і ми отримаємо збалансоване законодавче регулювання: прогнозовані і зрозумілі правила — для бізнесу, а також дієві інструменти — для вирішення реальних проблем в екології та збереження природних ресурсів.