Яку екологічну політику формують люди, далекі від професії, освіти і реального досвіду?
Раніше Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України обіцяло відкритість. Але чому рішення про воду, повітря, відходи і ґрунти ухвалюються без екологів, інженерів, науковців і практиків? Як формуються ці групи, за якими критеріями – ніхто не відповідає.
Паралельно ми бачимо абсолютно чіткий сигнал ринку. Відкриваємо вакансії – і все стає на свої місця. Знову і знову (запити в екологічну сферу): юрист з англійською, юрист з англійською, юрист з англійською.
Не фахівець з процесів. Не інженер з очищення. Не еколог з досвідом моніторингу. Юрист. З мовою. Бо треба не рахувати – треба формулювати. Не зменшувати ризики – треба їх правильно описати. І "правильно" відзвітовувати донорам.
А тепер – найболючіше. Подивіться на зарплати реальних фахівців. Екологи. Інженери. Люди, які відповідають за концентрації, навантаження, токсичність, наслідки. Оплата – на рівні касира в супермаркеті. З відповідальністю – за здоров’я людей і екологічні наслідки на десятиліття вперед.
І тут хочеться поставити запитання, яке ще кілька років тому здавалось би радикальним, а сьогодні виглядає цілком логічним: може, це свідоме нищення експертності? Не обов’язково через змову. Через прості, але ефективні механізми: низьку оплату, відсутність доступу до рішень, заміну знань "стурбованістю", підміну фаху адвокацією.
Бо бідний інженер – незручний. Він ставить запитання. Він ламає красиві концепції словами "це не працює". Він говорить мовою фізики, хімії і математики. А система сьогодні любить інше – презентації, формулювання, правильну термінологію, безпечні, узгоджені тексти. Тому робочі наради, де формується екополітика держави – зокрема в умовах війни – проходять без тих, хто реально розуміє наслідки рішень.
Головний критерій участі – не компетенція. Головний критерій – "бути стурбованим" і зручним.
І після цього ми дивуємось:
- чому реформи паперові,
- чому політики не працюють,
- чому ризики не зменшуються,
- чому довкілля деградує, а звітність – ідеальна.
Тож питання не емоційне. Воно абсолютно професійне.
Хтось взагалі розуміє, що зараз відбувається з екологічною політикою країни? І хто понесе відповідальність, коли ці рішення зіткнуться з реальністю – не в документах, а в річках, ґрунтах і повітрі?
Не вірите – зробіть просту річ. Проаналізуйте вакансії. І ви дуже швидко зрозумієте, чому у нас так багато слів про довкілля і так мало управління ним. Поки еколог і інженер коштують як касир у супермаркеті, екополітика залишатиметься декорацією.
