Провали та досягнення у сфері української екологічної політики у 2025 році

2025 рік добігає кінця. Наскільки він був прогресивним для екологічної політики України, поставили собі задачу розібратися журналісти ЕкоПолітики. Ми продивилися всі новини, які виходили на сайті цьогоріч, і спробували сформувати 2 переліки: досягнень і відвертих фіаско. Що з цього вийшло, нумо дивитись.

Про які провали заявляли фахівці

1. Ліквідація окремого профільного міністерства.

Найбільш резонансною та обговорюваною подією стала ліквідація Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України як окремої інституції. Його функції передали Міністерству економіки й туди ж приєднали Міністерство аграрної політики та продовольства.

Активісти природоохоронних організацій, науковці та громадські діячі виступили різко проти такого рішення. Вони наголошували, що це стане інституційною катастрофою для довкілля, національної безпеки та стратегічного курсу держави на європейську інтеграцію.

Також екологи нагадали про минулий невдалий досвід об’єднання Міндовкілля з іншими інституціями та пов’язану з цим втрату часу, кваліфікованих кадрів і ресурсів.

Але у високих кабінетах до їхньої думки не прислухалися та створили мегаміністерство, в якому збалансувати та врахувати інтереси одночасно всіх трьох напрямків неможливо апріорі. Тому й не дивно, що коли активісти підбивали підсумки перших 100 днів роботи об’єднаного Мінекономіки, вони знайшли дуже мало приводів для подяки відомству, але довжелезний перелік претензій та нерозв'язаних проблем.

2. Ігнорування зростаючого рівня корупції у галузях, підпорядкованих профільному міністерству.
Поки на офіційних заходах різного рівня звучали правильні слова про “євроінтеграцію” та “посилення контролю”, у підпорядкованих Міндовкілля, а потім і Мінекономіки сферах паралельно продовжувала працювати інша політика: кешу, схем і недоторканності.

Цього року правоохоронці вручили підозри як гендиректору ДП “Ліси України” Юрію Болоховцю, так і багатьом топпосадовцям цього підприємства, а декому навіть по дві. Але жодних кадрових рішень із боку Міндовкілля чи Мінекономіки так і не відбулося.

Про системність корупції у лісовій галузі у серпні 2025-го вже вголос та на всю країну сказав директор Державного бюро розслідувань (ДБР) Олексій Сухачов. Невдовзі після свого призначення на посаду про “системну корупцію, службову недбалість та відверте збагачення за рахунок природних ресурсів” у лісовій сфері заявив Генеральний прокурор Руслан Кравченко.

Фото: facebook.com/kekz.ua.

Але Мінекономіки по “добрій традиції”, запровадженій Міндовкілля, продовжує вперто цього не помічати. І розв'язання проблеми нестачі сировини для деревообробної промисловості країни відомство бачить не у виведенні лісової галузі з тіні та боротьбі з “чорними” лісорубами, а у збільшенні обсягів рубок, у тому числі й старовікових лісів.

І якщо ліс — це “золота жила”, то надра теж не відстають: посадовця Державної служби геології та надр України викрили на сприянні незаконному видобутку бурштину на 354 млн грн.

Сфери охорони вод та екоконтролю — у тому ж жанрі. Наприклад, на Волині посадовці офісу водних ресурсів “преміювали” підлеглих так, щоб потім забирати гроші назад готівкою: за два місяці — майже 600 тис. грн, а під час обшуків у кабінеті організатора схеми знайшли майже 1 млн грн кешу.

А в Державній екологічній інспекції (ДЕІ) Придніпровського округу — вже не просто “премії”, а інший рівень: у керівниці відділу Лілії Чигрикової під час обшуків вилучили $880 тис. і понад €200 тис. (еквівалент понад 46 млн грн), плюс знайшли елітні активи – квартиру в елітному ЖК, а також авто преміумкласу.

Фото: Державне бюро розслідувань.

Видання “Інформатор” стверджує, що це частина корупційної піраміди, яку побудував колишній очільник Державної екологічної інспекції, а наразі заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Ігор Зубович. Раніше вона охоплювала тільки систему екоконтролю, а з підвищенням свого “архітектора” розширилася далеко за межі ДЕІ.

3. Повна відсутність реакції як Міндовкілля, так і Мінекономіки на гучний та тривалий скандал із будівництвом ВЕС на унікальних полонинах Карпат.

У серці українських Карпат — на полонині Руна в Закарпатській області — триває скандальне будівництво вітрової електростанції (ВЕС), яке екологи та громадськість називають незаконним і таким, що загрожує одній з останніх недоторканих високогірних територій регіону.

За даними екологічних організацій та журналістських розслідувань, попри відсутність документації з оцінки впливу на довкілля (ОВД), на полонині Руна вже залито кілька фундаментів під вітряки, а забудовники – компанії зі складу ТОВ УК “Вітропарки України” планують встановити ще щонайменше сім.

Фото: facebook.com/SavePikuy.

А яка ж реакція влади? Профільне міністерство, прокуратура та суди бездіють, а інші державні органи – Державна екологічна інспекція, Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) – навіть допомагають (!!!). ДЕІ спочатку ігнорує численні звернення громадськості з вимогою провести перевірку, потім затягує час і не надає громадськості акт перевірки. І врешті-решт “не бачить” жодних порушень.

ДІАМ теж фактично захищає забудовника, навіть на спільному засіданні двох комітетів Верховної Ради заявляючи, що фундаменти вітряків — це "не будівництво ВЕС", це – "окремі споруди", які начебто не потребують оцінки впливу на довкілля.

Фото: Mark Melnychenko.

4. Дезінформування (а за формулюванням екологів, “відверта брехня”) Секретаріату Бернської конвенції щодо знищення Мархалівського лісу.

Окрема історія – це скандал довкола листування з європейським Секретаріатом Бернської конвенції. Він розпочався ще за часів міністерки Гринчук, а нинішні чиновники вирішили продовжити цю “славну” традицію – приховувати реальний стан справ від європейських партнерів.

Так, наприкінці вересня директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко звинуватив заступника міністра Ігоря Зубовича у брехні європейським посадовцям із Секретаріату Бернської конвенції щодо вирубок на території Мархалівського лісу, який належить до Смарагдової мережі.

За словами еколога, на запит Комітету Бернської конвенції цей чиновник направив відповідь, у якій приховав наявні факти численних порушень природоохоронного законодавства і те, що українські суди визнали будівництво на цій ділянці незаконним.

Фото: facebook.com/profile.php?id=61557935170719.

Борейко твердить, що до своєї відповіді заступник міністра додав лист від Міністерства у справах ветеранів з відвертою брехнею, що на цій території Мархалівського лісу немає видів флори та фауни, які охороняються.

Отже, чиновники й далі танцюють на граблях і підривають міжнародну довіру до нашої країни.

5. Ігнорування зауважень Єврокомісії та Європарламенту щодо законопроєкту №12089.

Попри критику екологів, активістів і широкий суспільний резонанс, 12 березня Верховна Рада остаточно ухвалила законопроєкт №12089 про захист прав добросовісного набувача – так званий “закон Мазепи”. Петиція до президента України з проханням накласти на нього вето швидко набрала необхідні 25 тис. голосів, проте Володимир Зеленський відповів на неї лише через місяць після того, як підписав Закон. Фахівці попереджали, що документ фактично узаконює крадіжку лісів, озер, заповідних територій, а також містить значні корупційні ризики.

За даними екоактивістів, лише за 2 місяці після набрання ним чинності українські суди ухвалили щонайменше 7 рішень, які вимагають від прокуратур внесення багатомільйонних депозитів для продовження розгляду справ щодо повернення державі незаконно забудованих лісів, прибережних захисних смуг та зелених зон.

4 листопада Європейська комісія опублікувала щорічний звіт про прогрес України у сфері євроінтеграції. Інституція зазначила, що “закон Мазепи” має не тільки негативний вплив на довкілля, але й містить значні корупційні ризики. У Європарламенті також погодилися, що законопроєкт №12089 – це по суті легалізація крадених державних земель.

Варто зазначити, що у випадку із цим Законом уряд спрацював на випередження: у проєкті бюджету на 2026 рік Кабінет Міністрів України спробував скоригувати рішення, раніше ухвалені парламентською більшістю. З огляду на обмежені фінансові можливості держави в умовах війни уряд заклав механізм відтермінування застосування норм “закону Мазепи”.

Але депутати зареєстрували три правки, які перекреслювали таку пропозицію. Одну з них відхилили під час першого читання, однак під час фінального голосування за бюджет-2026 пропозиція Кабміну не отримала необхідної кількості голосів.

“Тож наступного року крадії землі можуть почуватись спокійно. Ба більше — вони зможуть вимагати від держави компенсацію ринкової вартості землі, яку самі ж і привласнили”, – резюмували в Українській природоохоронній групі (УПГ).

6. Саботування нацпарками та міністерствами Закону про заборону джипінгу.

Ухвалення цього документа довго вимагали екологи та екоактивісти й дуже раділи його прийняттю на початку лютого. Закон забороняє проїзд моторизованого транспорту поза межами визначених доріг у межах об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ).  Але у жовтні члени УПГ змушені були констатувати, що цей небезпечний вид відпочинку продовжує процвітати через критичне ігнорування цього документа на місцях.

Минув майже рік після набуття Законом чинності, але жодна (!!!) установа ПЗФ, за словами природоохоронців, не виконала його вимог і не визначила такі заборонені для проїзду території. Хтось відреагував формально, а більшість просто проігнорували як виконання самого Закону, так і прямі звернення Міндовкілля, якому ці установи безпосередньо підпорядковуються.

На початку жовтня активісти повторно звернулися до Мінекономіки щодо врегулювання неконтрольованого джипінгу в межах природно-заповідного фонду. Але віз, як то кажуть, і нині там.

7. “Обнулення” важливих урядових законопроєктів у зв’язку з відставкою уряду.

У липні відбулося перезавантаження Кабміну. Відповідно, всі проєкти нормативно-правових актів, які розробляв цей орган виконавчої влади, були автоматично відкликані. Зокрема, це законопроєкти:

• №9484 “Про внесення зміни до статті 2 Закону України "Про металобрухт", який мав узгодити закони “Про управління відходами” та “Про металобрухт”;

• довгоочікуваний професійною спільнотою законопроєкт №10066 “Про упаковку та відходи упаковки”, який мав регламентувати поняття розширеної відповідальності виробника (РВВ);

• №9194 "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів";

• №7689 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)”, який мав скасувати деякі документи дозвільного характеру, застосування яких є недоцільним та економічно невиправданим;

• №6018 “Про екологічне страхування”, який передбачав створення недержавного органу — Бюро екологічного страхування.

Робота над деякими з них велася дуже давно, тому їхнє відкликання стало прикрою несподіванкою для стейкхолдерів.

8. Слабке міністерство під керівництвом пані Гринчук не спромоглося вирішити нагальні довкіллєві питання, які постали перед ним у 2025 році.

Профільне довкіллєве відомство за часів незалежної України ніколи не було ефективним. Чому так, спитаєте ви? А ми відповімо: через постійний калейдоскоп міністрів, які швидко змінюють одне одного й не встигають до пуття увійти в курс справ, а також високий рівень корупціогенності відомства.

Не став виключенням і час каденції ексміністерки Світлани Гринчук. За свій неповний рік на посаді вона неодноразово зазнавала нищівної критики від активістів та споглядала їхні пікети під будівлею міністерства.

Фото: facebook.com/kekz.ua

В усіх резонансних справах щодо охорони довкілля, про які гула вся природоохоронна спільнота, а іноді навіть і вся країна, міністерство бездіяло. Воно не висловлювало свою принципову позицію на захист довкілля, що є прямим обов’язком відомства, – просто воліло не реагувати й удавати, що нічого не відбувається.

Головним словом за каденцію Гринчук стало слово “амбітний”. Амбітними були розроблені плани, стратегії та Національно визначений внесок України (НВВ2). Але майже всі вони – без реальної прив’язки до ситуації в країні, де вже майже 4 роки триває повномасштабна війна.

Здобутки, яких немає

У 2025 році Верховна Рада, Кабмін та профільні міністерства “видали на-гора” такі результати:

1. Ухвалили новий Національно визначений внесок України щодо скорочення викидів (НВВ2).

2. Відновили систему моніторингу, звітності та верифікації (МЗВ) викидів парникових газів.

3. Затвердили план заходів щодо створення національної системи торгівлі квотами на викиди (СТВ) та презентували орієнтовну конфігурацію національної СТВ.

4. Підготували та схвалили переговорну позицію України за Кластером 4 "Зелений порядок денний та стале з’єднання".

5. Підписали Угоду про відкрите море.

6. Затвердили операційний план заходів на 2025-2027 роки з реалізації Стратегії екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату до 2030 року.

Але чи можна назвати появу всіх цих документів досягненням? Адже розробка та затвердження планів, постанов, законів – це безпосередні посадові обов’язки чиновників органів законодавчої та виконавчої влади. Саме за цю роботу вони отримують зарплатню із наших із вами податків.

Про профільне довкіллєве відомство взагалі сумно говорити: закріплені за ним напрямки – захист усіх компонентів довкілля, рослинного та тваринного світу, забезпечення раціонального використання природних ресурсів країни – що колишнє, що теперішнє міністерство з тріском провалили. І ми це вже яскраво та наочно побачили у переліку провалів вище.

Чи буде наступний рік кращим за попередній? Подивимося. Але у представників української екоспільноти, на жаль, наразі немає жодних райдужних надій і сподівань із цього приводу.