Реформа промислового забруднення в Україні

Запровадження в українське законодавство положень Директиви про промислові викиди передбачає дві основні новації.

По-перше, реформується дозвільна система і вводиться інтегрований дозвіл – єдиний дозвільний документ, який має скасувати необхідність отримання окремих дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, на спецводокористування (а також скидання в системи централізованого водовідведення) та управління відходами.

Це має допомогти комплексно оцінити вплив підприємства на довкілля.

По-друге, запроваджуються висновки найкращих доступних технологій та методів управління (НДТМ).

Це – перелік рекомендованих технологій та визначених на їх основі допустимих обсягів промислового забруднення, а також методів управління, зокрема екологічного менеджменту, моніторингу тощо.

Виконання підприємством заходів, визначених у НДТМ, має призвести до зменшення впливу на природу від його діяльності, а за можливості – запобігти такому впливу.

Реформа має розповсюдитись на підприємства цементної, нафтогазової, целюлозно-паперової, хімічної та інших галузей промисловості, але найбільших змін мають зазнати енергетика та металургія.

Більше того, для енергетики було складено окремий Національний план зі скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ), який при цьому є невід’ємною частиною реформи у сфері промислового забруднення.

Як війна вплинула на промисловість та енергетику? 

За даними Київської школи економіки, станом на 5 вересня від початку війни росії проти України пошкоджено, зруйновано або захоплено окупантами щонайменше 412 підприємств та заводів.

Більшість із них – великі промислові підприємства, розташовані на сході та півдні країни. Заводи, що вціліли або не зазнали ушкоджень, працюють із завантаженням на рівні 30-50% від своєї потужності або тимчасово зупинили діяльність.

Енергетична інфраструктура також продовжує зазнавати нищівних збитків. За попередніми оцінками, в Україні близько 50% всієї генерації пошкоджено, зруйновано, знаходиться в зоні окупації чи в зоні бойових дій.

349 об’єктів критичної інфраструктури у сфері теплопостачання постраждали від дій ворога. Це 335 котелень, 11 ТЕЦ (7 пошкоджено і 4 зруйновано) та 3 ТЕС.

Чимало з цих підприємств досить відомі у екологічній спільноті, адже вважаються такими, що найбільше впливають на рівень забруднення атмосферного повітря.

Таким чином, можна стверджувати, що обсяги викидів від промисловості скоротилися більш ніж на 45% від довоєнного рівня і продовжують падати.

І, очевидно, що промисловість та енергетика більше не є основними емітентами забруднюючих речовин у повітря, і за рівнем викидів зрівнялись з транспортним сектором.

Ті компанії, що вціліли та мають можливість хоча б частково працювати, стикнулись із військовими реаліями. В енергетичному секторі, це, по-перше, постійні додаткові витрати на відновлювальні роботи внаслідок пошкоджень.

По-друге, підтримка працівників, місцевих громад та внутрішньо переміщених осіб, ЗСУ та медиків в рамках програм соціальної відповідальності бізнесу.

По-третє, мають місце і складнощі із залученням профільних спеціалістів підрядних організацій, особливо іноземних, яких зараз спостерігається відчутний дефіцит.

По-четверте, суттєве зменшення об’ємів споживання електроенергії (на 30% за даними "Укренерго"), та негативна динаміка платіжної дисципліни побутових споживачів призводить до зменшення надходжень за фактично надані послуги.

Схожі проблеми мають і промислові підприємства, наприклад металургійної галузі. Але їх ситуація ускладнюється ще й високими цінами на енергетичні ресурси, закриттям морських портів, що призвело до здорожчання логістики залізницею з її дуже низькою пропускною спроможністю, а також зменшення попиту на певні види продукції та низькі ціни на сировинних ринках.

Окремо гостро стоїть проблема нестачі кадрів, адже значна кількість металургів наразі служать у лавах ЗСУ або ж виїхали з країни через війну.

Отже, в умовах війни й першого етапу післявоєнного відновлення, екологічна модернізація може не бути першим інвестиційним пріоритетом, як це було у довоєнні часи.

Виняток – проєкти, що вже були запущені до війни та які мають критичне значення для життєдіяльності підприємства.

Водночас, плани бізнесу з переходу на більш чисте виробництво з метою подальшої декарбонізації залишаються актуальними, особливо якщо мова йде про відновлення зруйнованих потужностей та побудову нових промислових об’єктів.

І для того, щоб цей шлях був більш ефективний, варто вже зараз розробити відповідну регуляторну базу, яка допоможе після нашої перемоги мати не лише прогресивні, але й екологічні підприємства.

Можливі рішення для проведення реформи промислового забруднення

Статус країни-кандидата в члени ЄС, який Україна отримала в червні цього року, ще більше підкреслює наші прагнення до євроінтеграції, а відтак – готовність здійснювати у тому числі й природоохоронні реформи.

Так, від України вимагається імплементація Директиви 2010/75/ЄС шляхом прийняття відповідного законодавства, але терміни здійснення заходів з метою екомодернізації виробництва ми маємо право і повинні визначати на свій розсуд, з огляду на поточну економічну, політичну та безпекову ситуації.

Зараз у Верховній Раді зареєстровано три законопроєкти у сфері запобігання промисловому забрудненню (№6004, №6004-1 та №6004-2).

Ще до війни ці законопроєкти було відправлено на доопрацювання через двозначність трактувань, вибірковість імплементації європейської Директиви про промислове забруднення та нереалістичність термінів переходу на нові екологічні стандарти.

Найбільш доцільним у цій ситуації вбачається можливість об’єднання усіх законопроєктів в один консолідований документ, який би врегулював 4 ключові елементи:

1) Строки для впровадження найкращих доступних технологій і методів управління (НДТМ).

Оптимальною наразі виглядає пропозиція встановлення 7 років на впровадження НДТМ, якщо немає необхідності впроваджувати нові технології або змінювати умови технологічних процесів. У протилежному випадку – термін у 15 років виглядає доцільним.

2) Продовження дії усіх поточних технологічних нормативів до моменту, коли буде впроваджено НДТМ. 

По суті, ці 2 процеси є дублюючими, адже вимагають здійснення заходів з екомодернізації виробничих потужностей, які в контексті обов’язкового запровадження НДТМ не виглядають економічно обгрунтованими. Більше того, деякі вітчизняні вимоги є навіть більш амбіційними, ніж стандарти ЄС.

3) Умови встановлення автоматизованих систем моніторингу викидів. 

Відповідно до статті 16 Директиви 2010/75/ЄС, вимоги до моніторингу мають ґрунтуватися на висновках НДТМ і застосовуються тільки для деяких установок. Враховуючи високу вартість таких систем моніторингу, їх доцільно встановлювати на тих установках, на яких вже впроваджено НДТМ.

4) Визначення механізмів фінансування для впровадження НДТМ в Україні.

За оцінками експертів Європейської Бізнес Асоціації, станом на 2021 рік вартість впровадження НДТМ становила 3 млрд євро для металургії і 4,1 млрд євро для енергетичного сектору.

При цьому понад цих 80% інвестицій в енергетичному секторі мали бути здійснені у період 2021-2027 років. Втім, обіцяний механізм фінансування НПСВ так і не був сформований.

Більше того, в рамках НПСВ було визначено об’єкти, які мають бути виведені з експлуатації в певний термін або можуть працювати обмежену кількість годин.

Решта – потребують модернізації. Однак військові дії внесли свої корективи – наразі знищено Сєвєродонецьку ТЕЦ, пошкоджено Криворізьку, Курахівську, Зміївську ТЕЦ, на початку війни зупинено Слов’янську ТЕС, в окупації – Херсонська ТЕЦ та Старобешівська ТЕС.

Усі вони – входять до плану НПСВ, а тому цей перелік однозначно має бути переглянутий.

Саме тому, для енергетики найбільш доцільним наразі є тимчасове на період дії військового стану та у перший період після його завершення/скасування призупинення реалізації НПСВ з узгодженням подальших дій з Міненерго та енергокомпаніями для оцінки реального сценарію.

Таким чином, якщо говорити про механізми фінансування реформи промислового забруднення як в металургії, так і в енергетиці, навколо яких і точилась основна дискусія останніх років, то вони мають бути диверсифіковані – від залучення міжнародної допомоги та кредитів під низькі відсоткові ставки до перегляду використання надходжень від екоподатку або інших компенсаторних заходів.

Наприклад, в енергетиці ж, зменшення внутрішнього споживання вивільнило частину виробленої енергії в профіцит, що дає можливість її експортувати.

Однак, наразі пропускна спроможність обмежується 300 мегаватами на добу, але потенціал України значно більший і складає 2,5 ГВт на суму 70 млрд гривень.

Якщо Україні вдасться вийти на такий рівень експорту, це може сприяти продовженню заходів з екологізації потужностей.

До слова, лише протягом 2000-2020 рр. підприємства ЄС отримали щонайменше 608,2 млрд євро державної допомоги зі структурних фондів ЄС на заходи з охорони довкілля та енергоефективності. Особливо цікавим є досвід Польщі, Чехії, про який детально писали.

Але наша перемога вже не за горами і шлях відбудови країни з усіма її економічним потенціалом буде довгим та складним.

Наше завдання зараз – якомога краще до нього підготуватись – об’єднати зусилля та віднайти дієве рішення.

Розпочати пропонуємо із оприлюднення та обговорення висновків НДТМ у експертному середовищі, за аналогією Севільського процесу у ЄС, та підготовкою якісної законодавчої бази, яка б дозволила нарешті запустити реформу.