Обмеження обігу пластикових пакетів
Проєкт Закону "Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України" передбачає обмеження безплатного розповсюдження пластикових пакетів. Це означає, що в разі введення цього обмеження ви не зможете покласти в магазині продукти в пакетики, які безплатно надаються продавцем. Маються на увазі всі види торгових точок, включно з бабусями на вулиці. Це означає, що великі ритейли будуть пропонувати ці продукти вже упакованими в пластикові пакети.
Тобто люди, які звикли вибирати самостійно продукти, будуть відмовлятися купувати вже фасований товар, що збільшить його псування. А це збільшує харчові відходи.
Проєкт закону передбачає штрафи за поширення пластикових пакетів (мінімальний 8 500 грн), але якщо їх розповсюджують безплатно – 1 700 грн. Дивно, так?
Виходить, що законопроєкт дозволяє використання пластикових пакетів, якщо за них платять. А для того, щоб продавці не шахраювали, автори вирішили підкинути роботу КМ України й зобов'язали його встановити мінімальні ціни на продаж пластикових пакетів. Тепер ціни на пластикові пакети можна буде прирівняти до комунальних платежів.
Так, обмеження пластикових пакетів – правильний підхід, але не в українському виконанні. У ЄС та інших країнах світу держава встановлює додатковий збір на пакети. Це може бути податок, акциз і т.п. Це означає, що виробник (або той, хто купує) платить встановлену державою суму на одиницю в бюджет. Відтак пакет вже має "мінімально встановлену ціну", звичайно, якщо цю ціну не захоче взяти на себе продавець товарів. Зібрані ж кошти йдуть на екологічні проєкти. Усе начебто просто, але не для України.
Напрошуються відразу два висновки:
- Політичної волі немає – тому, що змогли, те й зробили. Чи буде це працювати – не ясно і не відомо, але краще щось, ніж нічого.
- Відповідно до цілей законопроєкту – це підтримка бізнесу з виробництва "біорозкладних" пластикових пакетів. А нам кажуть, що жодних інтересів він не відстоює.
А чи є "біорозкладні" пластикові пакети "біорозкладними"?
Чи готова Україна замінити пластик на "біопластик" за умови, що в країні відсутня система управління відходами, роздільний збір і перероблення відходів?
Перше, що необхідно зрозуміти, наскільки велика проблема – пластикові пакети в Україні. У пояснювальній записці до законопроєкту зазначається, що в ЄС за рік використовуються 800 000 тонн одноразових пакетів, але нічого немає про кількість в Україні. І зараз зрозумієте чому. Згідно з даними, які надав Павло Замотаєв, в Україні виробляється 40 000 тонн пластикових пакетів, що становить 0,3% від усієї утвореної кількості ТПВ в країні. У перерахуванні на душу населення – це близько 1 кг пакетів на українця за рік. І ось для розв'язання цієї проблеми написали закон, який повинен замінити пластикові пакети на "біорозкладні" пластикові пакети. Я не збираюся зневажати проблему, але на речі все ж треба дивитися реально.
Як ви помітили і в одному, і в іншому випадку, пакети – пластикові, різниця в доповненні "біорозкладний". Розберімося, що це таке "біорозкладний".
Біорозкладні пластмаси – це пластмаси, які під дією живих організмів, зазвичай мікробів, можуть розкладатися на воду, вуглекислий газ і біомасу. Відповідно, основна мета біорозкладного пакета – це можливість його компостування.
Але оскільки біопластик переважно – це змішана біомаса з полімерами, під час розкладання (за ідеальних умов) залишається від 40% до 60% т. з. мікропластику.
Крім того, багато споживачів не знають, що "компостований" пластик тестується на біорозпад на промислових підприємствах із компостування, а не у відкритому середовищі. У листопаді 2019 року данський суд ухвалив у справі Ellepot v Sungrow, що горщики для рослин з PLA не повинні називатися біорозкладними, оскільки вони не розкладаються мікроорганізмами, за винятком особливих умов, характерних для промислових підприємств із компостування.
Висновки
Відсутність промислових установок із компостування, а також не розвинене в населення домашнє компостування ставлять під сумнів доцільність заміни пластикових пакетів на "біорозкладні".
В Україні нині є безліч підприємств із перероблення пластику, які можуть переробляти близько 300 000 тонн на рік, зокрема пластикові пакети. За відсутності роздільного збору й подальшої сепарації пакетів потрапляння "біорозкладних" пакетів у перероблення буде негативно відбиватися на якості готового переробленого матеріалу, а точніше, на його псуванні, що може змусити профільні підприємства повністю відмовитися від перероблення пластикових пакетів.
Відсутність сертифікації в Україні та відповідних лабораторій, які б могли підтвердити належність матеріалу до "біорозкладного". Це може призвести до того, що зібрати доказову базу щодо того, який саме це матеріал, буде настільки дорого, що це буде фінансово непосильно для органів, які займаються перевіркою.
Зважаючи на вищевикладене, можна констатувати, що, найімовірніше, реалізація проєкту про обмеження пластикових пакетів залишиться на папері. А до пластикових пакетів, які літають на звалищах, додадуться ще й "біорозкладні" пластикові пакети.
