Днями у Офісі генпрокурора заявили про викриття на Київщині підприємства, яке протягом 2020-2021 років отримало від закладів охорони здоров’я 6 000 тонн медвідходів для утилізації. Серед них: пробірки з кров’ю та іншими біологічними рідинами, медичні рукавички, шприци, голки, бинти, люмінесцентні лампи та інше. Замість утилізації, яка передбачена законодавством, це небезпечне сміття просто вивозили на земельні ділянки у Київській, Миколаївській та Львівські областях. І це – не поодинокий випадок.
На початку листопада прокуратура Сумщини направила до суду обвинувальний акт стосовно заступника директора приватного підприємства, який без ліцензії зберігав та намагався спалювати медвідходи, серед яких використані тести на COVID-19. Робив він це просто на території нежитлових приміщень у Сумах.
Чому з медвідходами склалася така складна ситуація, та що з цим робити – з’ясовувала ЕкоПолітика.
Відходи пов’язані з роботою медичних закладів належать до найбільш небезпечних. Вони поділені на категорії. "Ковідні" медичні відходи належать до категорії В – епідемічно-небезпечні. Відповідно до наказу МОЗ №325, медичні установи повинні проводити попередню дезінфекцію таких відходів і вже потім відправляти на утилізацію. Утилізація, в свою чергу, може проводитися лише одним методом – високотемпературного спалювання. Усі ж інші варіанти поводження з медичними відходами несуть небезпеку для довкілля та здоров’я людей.
Головна проблема медичних відходів категорії В – вони містять патогенні мікроорганізми. Ці мікроорганізми у великих кількостях можуть потрапляти у навколишнє середовище, а згодом і в організм людини. Тобто, ці медичні відходи становлять біологічну загрозу.
Не зважаючи на те, що МОЗ зобов’язує лікарні проводити дезінфекцію відходів, є сумніви, що всі притримуються цих вимог. Але навіть якщо сміття продезінфіковане – це ще не значить, що воно безпечне і його можна викидати де заманеться. Адже є ще одна проблема – матеріали, з яких виготовляють вироби медичного призначення. Серед них величезна частка пластику та синтетичних матеріалів, які розкладатимуться сотні років.
"В кінці кінців все це перетвориться на мікропластик, – пояснює голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження із небезпечними відходами Кирило Косоуров. – Ми споживаємо його не перший рік. Він і в світовому океані, і в питній воді. Це антисанітарія та відверте забруднення довкілля".
Поки про шкоду мікропластику відомо мало, але за даними науковців, на поверхні його частинок сорбуються важкі метали та інші небезпечні забруднювачі. Потрапляння їх в організм людини може спровокувати появу хронічних хвороб.
Як розповідає Косоуров, проблема медичних відходів в Україні існує вже тривалий час. Ще до пандемії коронавірусу правоохоронці щорічно виявляли по кілька випадків неправильного поводження з таким небезпечним сміттям. Проблема у тому, що в нашій країні дуже обмежені потужності спалювання медичних відходів, а інших варіантів його утилізації у нас немає:
"В Києві є одне підприємство, яке може це робити, ще в Обухові, в Славутичі і ніби все. Потужностей цих підприємств катастрофічно не вистачає. Ще на початку пандемії нас, утилізаторів, збирала екологічна інспекція. Було підраховано, що наявні потужності, на яких можлива утилізація медичних відходів, якщо вони навіть не братимуть жодних інших відходів, будуть завантажені більше, ніж на 100%. Тобто, їх не вистачатиме".
Ще одна проблема криється у вартості вивозу та утилізації небезпечного сміття. Воно обходиться дорожче, ніж звичайне. Тому щоб зекономити, лікарні видають медичні відходи за побутові. За розрахунками Асоціації підприємств у сфері поводження із небезпечними відходами, близько 90% медичних відходів з лікарень нині відразу ж їдуть на звичайні полігони.
"Це наслідок того, що лікарні недофінансовують. Відповідно, на сміття вони звертають менше уваги, ніж на обладнання чи кисень для хворих", – говорить Косоуров.
З відходами медичного призначення наразі складається критична ситуація: правила роботи з ними є, але їх технічно неможливо виконати. Навіть якщо посилити відповідальність за неправильне поводження з цим типом відходів – це не допоможе, адже більше коштів у лікарень не з’явиться та і нові спалювальні заводи не виникнуть з-під землі. У держави немає зайвих коштів, щоб профінансувати створення спалювальних заводів чи утилізаційні витрати лікарень. Фактично, це глухий кут.
Для ефективної роботи з медичними відходами, та і з будь-якими іншими, необхідний розвинутий ринок утилізації відходів. Його появу мала б стимулювати реформа системи управління відходами, зокрема законопроєкт 2207-1-Д. Лише після ухвалення відповідного законодавства сфера утилізації та переробки відходів може стати привабливою для інвестицій. Але поки рамковий законопроєкт успішно "зависає" у підкомітеті. Коли саме він з’явиться у парламенті – нині навіть складно уявити.
