Ввести новий податок для власників авто – "утилізаційний збір" – знову пропонують у Державній екологічній інспекції України (ДЕІУ). Як пояснюють у ДЕІУ, відсутність розгалуженої мережі центрів для здачі та знешкодження старих авто, необхідність доплачувати за їхнє знищення не стимулюють водіїв утилізувати транспорт за вимогами законодавства. Відповідно, ані власникам автівок, ані утилізаторам, як бізнесу, це незручно та невигідно.
У ДЕІУ вважають, що для розв’язання цього питання потрібно застосовувати механізми, які діють в європейських країнах. Наприклад – доплати автовласникам під час купівлі нового авто після належної утилізації старого; стягнення утилізаційного збору після закінчення експлуатації автомобіля; високі штрафи для тих, хто порушує норми утилізації авто; розширена відповідальність автовиробника, який повинен подбати про подальше "знешкодження" відпрацьованого товару.
Калькування багатьох європейських механізмів є утопічними для України, тож якщо адаптувати європейські моделі, то найбільш життєздатним механізмом є розширена відповідальність автовиробника та/або імпортера, який повинен подбати про подальше "знешкодження" відпрацьованого товару. Звісно, це відбудеться коштом кінцевого покупця.
Профільний Закон "Про утилізацію транспортних засобів", ухвалений ще 2014 року, не розв'язує проблеми: його норми існують лише на папері. Головне – у документі не визначено, які саме автомобілі підлягають рециклінгу. У ньому не прописано вимог ні до віку транспорту, ні до його технічного стану. То що тоді утилізувати?! А головне — закон лише декларує необхідність правильного поводження зі старими транспортними засобами, не зобов’язуючи громадян здавати використане авто на кваліфіковану "санацію". Отже, немає і механізмів притягнення до відповідальності за неправильне поводження з автомотлохом: навіщо потрібен цілий закон про утилізацію старих автомобілів, якщо фактично справа ця — суто добровільна?
У "Національній стратегії управління відходами в Україні до 2030 року" відпрацьовані автомобілі взагалі не розглядаються як відходи. Там ідеться лише про "батареї та акумулятори". Тож немає й механізму поводження з відпрацьованими транспортними засобами. У законопроєкті "Про управління відходами" старі авто не кваліфікуються як окремий різновид відходів, тож і не передбачається чітких механізмів фінансування робіт з їх утилізації. Отже, ніхто не буде нести відповідальність та контролювати ці процеси.
Тим часом є доволі ефективні моделі перероблення й утилізації автомотлоху. У повторне використання пускаються матеріали, які можуть бути використані в автоіндустрії, наприклад, для ремонту автомобілів певного виробника. Відсортуються елементи електроніки та інше. Небезпечні відходи – їдуть на утилізацію до ліцензованого підприємства. Інші безпечні відходи утилізуються відповідно до нинішніх вимог законодавства – їдуть на промисловий полігон. Звісно, мав би їхати на перероблення, але цього поки що в країні немає. Тобто автомобільний засіб підпадає під ієрархію поводження з відходами, як і будь-який інший товар відповідно до Системи управління відходами.
Введення утилізаційного збору, звісно, призведе до додаткових витрат із боку покупця авто, що є цілком справедливим і логічним. Але якщо ми хочемо, щоб було чисто – маємо заплатити за прибирання. Чисте довкілля, а разом із тим і якість життя наших рідних – однозначно варті того.
