У першій частині цього матеріалу ми розібралися, навіщо Україні потрібна система торгівлі квотами на викиди парникових газів (СТВ) та на якому етапі перебуває створення національної СТВ.
Ситуація досить сумна: попри затверджений План, більшість ключових елементів системи лише починають формуватися або взагалі залишаються на старті. Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства України потрібно більше часу для якісної підготовки рамкового документа щодо головних принципів та параметрів функціонування НСТВ.
У цій статті розглянемо, як просувається виконання зобов’язань перед ЄС в межах Ukraine Facility і чи справді Україна рухається до запуску СТВ у заявлені строки.
Зобов’язання перед ЄС
У розділі “Зелений перехід та охорона довкілля” Плану Ukraine Facility окремо виділена Реформа 3 “Ринкові механізми ціноутворення на вуглець”. Вона передбачає два компоненти:
-
Затвердження Плану дій щодо створення національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів (дедлайн — І квартал 2025 року).
-
Відновлення обов'язкової системи моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів (МЗВ) (дедлайн — ІІ квартал 2025 року).
Формально вони обидва виконані — Верховна Рада та Кабмін встигли проголосувати та затвердити відповідні документи. Але питання про те, наскільки реально їх реалізувати у поточних умовах, залишається відкритим.
Обов’язкову звітність за системою МЗВ, яка була призупинена у 2022 році через початок повномасштабної війни, Верховна Рада відновила на початку січня 2025 року. Проте представники підприємств говорять про суттєві складнощі зі звітуванням, пов’язані з постійними обстрілами, відключеннями електроенергії та іншими воєнними факторами. На невідворотності таких проблем наголошує також Станіслав Зінченко. На думку експерта, будь-яка статистика під час війни та регулярних обмежень в електропостачанні для промисловості — це дуже спірне питання. Крім того, дуже складно у поточних умовах організувати верифікацію, зауважує він.
“Якщо держава не має змоги збирати статистику з власних підприємств, як можна вимагати це робити на вищому рівні від приватного бізнесу? Для мене будь-які питання, пов'язані з обов'язковим звітуванням під час війни та інших неспровокованих форс-мажорних подій, є дивними”, — говорить фахівець.
Конфігурація СТВ
У грудні 2025 року представники Мінекономіки презентували результати експертної оцінки та рекомендовану конфігурацію національної СТВ. Фахівці розглядали 2 можливих варіанти:
-
Перший: забезпечення відповідності СТВ ЄС тільки за рахунок МЗВ та приєднання одразу до європейської системи після набуття членства в ЄС.
-
Другий: забезпечення відповідності СТВ ЄС за рахунок МЗВ і створення НСТВ. Збереження НСТВ після набуття членства в ЄС на певну кількість років – потім приєднання до європейської системи.
Після експертної оцінки економічного навантаження у кожному з цих варіантів у Мінекономіки обрали другий. Згідно з ним, національна СТВ функціонуватиме не менше, ніж 12–15 років (до 2040–2042 рр.). Хоча у ЄС очікують на приєднання України до СТВ ЄС вже до 2034 року.
Наскільки вдалим є таке рішення? Станіслав Зінченко зазначив, що вибір між цими двома варіантами є дуже складним.
“За логікою — якщо ми будемо членами ЄС, то нам потрібно будувати одразу аналогічну систему, але з іншими цінами. Але зараз сама система в ЄС знаходиться в стадії реформування, навколо неї ведуться активні дискусії. Тому питання “що будувати” може трохи зачекати. Так ми зможемо не повторювати помилок із європейської практики”, — вважає експерт.
Він зауважив, що варіант з власною системою є також зрозумілим, але він віддаляє Україну від головної мети — об’єднання систем задля можливості отримати європейське фінансування для проєктів декарбонізації.
“Головна мета СТВ ЄС — це акумулювання коштів для декарбонізації. Українська система торгівлі викидами не зможе зібрати достатньо коштів при будь-якій вартості викидів, тому вона сама по собі не є валідним механізмом фінансування декарбонізації. Тому український закон про СТВ повинен бути максимально рамковим, щоб дати нам можливість бути гнучкими”, — впевнений Станіслав Зінченко.
На думку Андрія Глущенка, забезпечення відповідності європейській системі тільки за рахунок МЗВ не є достатнім.
“Україна наближається до членства в ЄС. Відповідно, українська СТВ має створюватися на тих же принципах, що і європейська. Тобто, в українській СТВ мають бути всі ті ж самі елементи, що й у європейських, але з урахуванням українських реалій. Українським підприємствам потрібен час, щоб підготуватися до роботи в умовах EU ETS, а для цього українська СТВ має бути схожа на неї”, — говорить фахівець.
Він застерігає, що приєднання одразу до EU ETS після набуття членства в ЄС стане шоком для української економіки.
Цільове використання коштів як наріжний камінь ефективності всієї системи
Проте не менш важливим питанням, ніж конфігурація СТВ, є подальше спрямування акумульованих завдяки їй фінансових ресурсів. Експерти наголошують: якщо кошти від продажу квот не направляти на декарбонізацію промисловості, СТВ втрачає свій головний сенс і перетворюється виключно на додаткове фінансове зобов'язання для підприємств. Цей факт вже спричинив бурхливу дискусію у державах ЄС.
В Україні справи з використанням надходжень від екоподатку не кращі: існуюча система призводить до розчинення коштів у бюджетах різних рівнів, "вимивання" фінансових ресурсів із підприємств та втрати природоохоронної функції цього податку. Єдиний профільний фонд — Фонд декарбонізації України — витрачає свої надходження на заходи з енергоефективності для державного сектору та громад замість того, аби виконувати своє пряме призначення — фінансувати декарбонізацію вітчизняних підприємств.
Реалістичність строків під питанням
Уряд затвердив три етапи запуску СТВ в Україні:
-
Підготовчий (2025–2027 роки) – розробка законодавчої бази та створення необхідних інструментів для роботи СТВ.
-
Перший операційний (з 2028 року) – запуск системи торгівлі квотами на викиди ПГ, вивчення шляхів вдосконалення.
-
Другий операційний (не раніше ніж через 3 роки після припинення або скасування воєнного стану) — дозволить впровадити СТВ в умовах стабільного економічного відновлення.
Джерело: Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України
Ми поцікавилися в експертів, чи можливо в існуючих умовах дотриматися запланованих строків.
“З урахуванням того, що в країні продовжується війна і запуск СТВ не є у таких умовах пріоритетним завданням, я сумніваюся, що Україна зможе запустити повноцінну СТВ у 2028 році. Якусь пілотну фазу з обмеженим функціоналом і охопленням — цілком можливо”, — вважає Андрій Глущенко.
На думку Станіслава Зінченка, якщо війна закінчиться у 2026 році, то знадобиться мінімум три повні роки тільки для налагодження збору та верифікації даних щодо викидів. Ще мінімум 2–3 роки буде необхідно для тестового запуску — щоб відпрацювати процедури. Тільки після цього можна розглядати повноцінний запуск — у 2030-му чи у 2031 році, впевнений голова Комітету ЄБА.
Багато експертів нагадують, що основою для функціонування цієї системи є результати моніторингу, звітності та верифікації викидів, з якими в умовах повномасштабної війни все дуже складно з об’єктивних причин.
“Також потрібно розуміти, що функціонування СТВ — це складний процес, в якому будуть задіяні сотні спеціалістів. Я не бачу навіть початку підготовки таких фахівців. Їх потрібно навчати й стажувати 2–3 роки, будувати нові інституції, розвивати нові механізми. Цей виклик є найбільшим для України — саме побудова інституційної спроможності” — наголосив експерт.
План є — чи буде результат?
Попри затверджений План, більшість ключових елементів СТВ — від законодавства до інституцій і технічної бази — або тільки починають формуватися, або взагалі ще не зрушили з місця. Тому дедлайни з кожним днем виглядають усе менш реалістичними. Війна, проблеми зі збором і верифікацією даних, відсутність відповідних фахівців — усе це ставить під сумнів можливість повноцінного запуску системи вже у 2028 році.
У такій ситуації є цілком реальний ризик: замість дієвого ринкового інструменту декарбонізації країна може отримати формально запущену, але фактично "порожню" систему, яка не працює.
Щоб цього уникнути, посадовцям потрібно перейти від декларацій і написання гарних папірців до системної роботи — з чіткими практичними рішеннями, ресурсами та відповідальністю. Інакше вуглецеве ціноутворення ризикує залишитися ще одним фіктивно виконаним пунктом у планах, а не працюючим інструментом.
