Сьогодні людство вигадало небагато варіантів поводження зі сміттям, а в Україні їх ще менше.
Про те, які варіанти утилізації відходів практикують в Україні, а які ні, розповіла засновниця громадської організації "Україна без сміття" Євгенія Аратовська в інтерв'ю для Marie Claire.
Найгірша практика, як зазначила вона, є захоронення сміття, тобто коли відходи скидають просто на землю — колишні поля, яри.
Така практика призводить до забруднення ґрунтів і підземних вод. А через те, що звалища горять (від метану, який утворюється внаслідок розкладання харчових і рослинних відходів), забруднюється й повітря. Таких звалищ — офіційних і неофіційних — в Україні близько 30 000.
Якщо рухатися від гіршого, то кращим способом, за словами Аратовської, є переробка на заводах.
"Це майже те саме, що звалище, тільки несортовані змішані відходи відправляють на завод, де їх обробляють. Там з органіки добувають метан і електрику, а решту відходів висушують, завдяки чому вона стає альтернативним пальним (яке можна використати замість вугілля або газу, за умов наявності фільтрів викидів — на цементних, металургійних і сміттєспалювальних заводах)", — зазначила вона.
Однак таких заводів в Україні немає, бо вартість цієї технології набагато вища за наявні низькі ціни на захоронення (для порівняння це приблизно 80:7).
Завод із переробки сміття
Ще один варіант утилізації сміття — сміттєспалювальні заводи.
Спалюють на таких заводах неліквідні відходи, для яких немає наявних технологій переробки та які мають здатність горіти. Часто це деякі види пластику та пластикових паковань, вироби з деревини, текстильні відходи, меблі тощо.
Поки що, зазначила експертка, є один такий завод в Україні — київське підприємство “Енергія”. Вартість спалення тонни відходів на сучасних і безпечних заводах надзвичайно висока. Але оскільки через занизьку вартість захоронення такі технології не розвиваються, завод, що функціонує, забруднює повітря й лише створює ще більшу небезпеку для здоров’я людей, ніж усуває проблему зі сміттям, заявила Аратовська.
Дієвим методом у поводженні з відходами є переробка: коли на завод відправляють ретельно відсортовану вторинну сировину, наприклад тільки РЕТ-пляшки прозорого кольору, кришечки або папір А4.
Заводи приймають такі цінні вторинні відходи фурами, вагонами — від 20 тонн і більше. Потужність заводів — від 1 до 50 000 тонн і більше вторинних ресурсів на місяць.
"Саме тому так важливо, щоб сортування було масовим явищем, адже, щоб зібрати тонну РЕТ-пляшок, треба відсортувати 100 тисяч пляшок (щоб зібрати лише тонну за місяць, сортувати кожного дня мають щонайменше 5 000 людей)", — наголосила Аратовська.
В Україні є понад 100 заводів переробки. Це картонно-паперові фабрики, скляні заводи та металургійні.
"Найбільше підприємств із переробки пластику, — зазначила експертка, — бо вартість обладнання в цій галузі не є непідйомною для малого та середнього бізнесу. Коли чиновники кажуть, що в Україні немає переробних заводів, вони зазвичай плутають поняття і не відрізняють сміттєпереробні заводи від переробних, але між ними — велика різниця".
Також є ще технологія обробки харчових (або органічних) і зелених відходів, а саме — компостування.
За даними Мінрегіону, у смітниках українців 50% займає саме ця група відходів.
Аратовська наголосила, що органіку не можна викидати на смітник і захоронювати через її здатність перетворюватися на вибухонебезпечний газ — метан.
Органічні відходи розкладаються в пакетах під навалою інших пакетів, і в шарах звалища утворюються цілі метанові прошарки, наче газосховище. Улітку ці шари вибухають, і пластикове сміття починає горіти й тліти, випускаючи в повітря тонни забруднювальних, токсичних канцерогенних сполук. Через цю властивість органіки її захоронення в Європі заборонено, громадяни сортують її окремо від інших відходів.
Поки що є одна єдина станція компостування у Львові. Водночас пілотний проєкт на декілька районів триває в Києві.
Як писала ЕкоПолітика раніше, у Києві з'явилася майстерня з перероблювання старого одягу. Там вживаний одяг перетворюють на артоб'єкти.
