Була підготовлена вся необхідна нормативна база, проведена колосальна робота з навчання персоналу. Розпочато процедуру акредитації органів, які будуть верифікувати, тобто підтверджувати, дані щодо викидів.
Підприємства, як і раніше, самостійно ведуть облік викидів парникових газів. Цього року вони зобов’язані це робити з урахуванням нових вимог, встановлених постановами Кабінету Міністрів України.
Загальна методологія розрахунків затверджена та є у відкритому доступі. Тобто система запущена, але повнокровно поки що не працює. Не прийнято деякі нормативні документи. Наприклад, Методичні рекомендації щодо оцінки викидів парникових газів за видами діяльності установок, якими мають користуватися оператори установок.
Прийняті в 2015 році ДСТУ щодо парникових газів, гармонізовані з міжнародними стандартами ISO14064 (перший, другий і третій том) і ISO1465, необхідно переглянути у зв’язку з прийняттям оновлених редакцій міжнародних стандартів у 2018 році. Ці стандарти встановлюють вимоги до системи управління парниковими газами, в тому числі їх верифікації.
Верифікацією зможуть займатися підприємства, які пройшли акредитацію в Національному агентстві акредитації України. Вони будуть перевіряти, чи правильно було проведено моніторинг і облік даних щодо викидів. Якщо все в порядку, вони будуть підтверджувати, тобто верифікувати, надані дані.
Думаю, що з процесом верифікації наступного року проблем не буде. На акредитацію вже подали заявки охочі цим займатися. Головне, що верифікувати будуть не державні органи, а організації, які підтвердять свою компетентність. Тобто буде ринок, і він підштовхне розвиток і органів верифікації, і лабораторій. За необхідності будуть створюватися нові лабораторні бази, закуповуватися необхідне обладнання. У великих підприємств-забруднювачів лабораторна база вже є.
Сподіваюся, що на одному моніторингу Україна не зупиниться, й у нас з’явиться ще й ринок торгівлі парниковими квотами. Але поки що немає навіть проекту базового закону про торгівлю квотами, тому про терміни реалізації цього етапу годі й казати.
Зараз тривають активні дискусії про те, хто торгуватиме парниковими квотами, як це відбуватиметься. У різних країнах працюють різні моделі, тому можливі варіанти. Наприклад, у північних країнах Європи в ринку торгівлі квотами беруть участь навіть приватні домогосподарства. В Україні поки що є лише розмови на цю тему.
Безумовно, головною зацікавленою стороною в тому, щоб ринок квот почав працювати, є бізнес. Однозначно в цьому зацікавлене й суспільство, оскільки всі хочуть жити в країні з більш чистим повітрям і більш енергоефективною промисловістю. Але й державі, я сподіваюся, вигідна ця система, адже вона стане дуже хорошим мотиватором в плані впровадження більш енергоефективних і чистих технологій.
Але наразі наші чиновники, на жаль, думають, що достатньо запровадити пекельний податок на викиди СО2 – і це стане головним мотиватором для бізнесу в зниженні викидів. Але в тих країнах, де викиди успішно знижуються, підприємства отримують не лише податковий "батіг", а й певні економічні "пряники": преференції, державну фінансову підтримку, можливість торгівлі наявними у них квотами.
У підприємств має бути можливість залучати або акумулювати кошти для того, щоб інвестувати в скорочення викидів. Сподіваюся, Україна теж піде таким шляхом, надавши промисловості і стимули, і гнучку розумну систему оподаткування. Лише так ми зможемо увійти до числа країн, що відповідають європейському рівню якості життя.
