1. В низці секторів ціна бездіяльності більша за плановану політику модернізації, реформ і запровадження нових технологій. НВВ включає заходи енергоефективності, трансформації енергетики, модернізації промисловості, реформи управління лісового господарства, запровадження ресурсоефективних технологій в сільському господарстві, запровадження ієрархії управління відходами, електрифікацію і розвиток громадського транспорту, тощо.

Реалізація відповідних політик матиме низку позитивних додаткових впливів на якість життя, стан довкілля та економічний розвиток. Зволікання навпаки призведе до деградації низки сфер, створить ризики для стабільності енергетичної системи (адже потрібно буде одночасно вивести низку застарілих потужностей, а не поступово оновлювати), економічних втрат від неконкурентності вуглеємних товарів та продовження енергетичної бідності країни.  

2. Україні потрібна ціль, яка створює передумови для посиленої державної політики і моніторингу досягнення результату. Пропозиція Міндовкілля вже створила передумови, коли увесь бізнес і усі міністерства активно аналізують потенціал скорочення викидів, заходи і політики, які потрібні для реалізації, достатність наявних і необхідність нових фінансових механізмів. НВВ включає переважно заходи і трансформації, які і так потрібно запроваджувати, але координація на загальнонаціональному рівні дозволить правильно розставити пріоритети, проводити моніторинг реалізації і залучати міжнародну підтримку. 

3. ЄБРР, один з найбільших інвестиційних партнерів України, вже незабаром планує працювати за методикою, яка враховує НВВ країн при ухваленні рішень про підтримку проєктів. Відповідно до презентованої стратегії, вже на першому етапі будуть розглядатися НВВ країни на відповідність цілям Паризької Угоди. Тобто, якщо НВВ країни не відповідає цілям Паризької Угоди, то проєкт буде відхилено вже на першому етапі розгляду.  

4. Ризики для бізнесу полягають не у амбітному НВВ2, а у наступаючих фінансових і ринкових вуглецевих регулюваннях. Ера Кіотського протоколу — це ера спроби досягти вирішення проблеми зміни клімату шляхом ухвалення національних цілей, побудованих на міжнародних квотах на викиди і санкціях за їх невиконання. Що відбулося по суті? Серед найбільших, лише відповідальні країни ЄС та Японія їх або скоротили, або купили дозволи у інших країн. США не ратифікували Кіотський Протокол, а Канада вийшла з Кіотського протоколу. Тому в Паризькій Угоді відмовились від квот на викиди, адже це стало антистимулом амбітних дій. В Паризькій Угоді країни подають свої внески для вирішення глобальної проблеми зміни клімату. 

А питання примусу до скорочення викидів на міжнародному рівні виходить на рівень торгівельних та фінансових регулювань. Проєкт CBAM від Європейського Союзу, прогресивні рішення про відмову від фінансування спочатку вугілля, а тепер і проєктів стосовно усього викопного палива в банках розвитку є прикладами цієї тенденції. Для бізнесу основним ризиком є фактична вуглеємність їхнього виробництва та ризики для конкуренції, а не загальнодержавна ціль по клімату. 

5. Поточна українська ціль в Паризьку Угоду міжнародною спільнотою сприймається як критично неадекватна. На момент подання першого НВВ у 2015 році рівень викидів складав понад мінус 60% від рівня 1990 року, а Україна подала мету мінус 40% від рівня 1990 року. Тобто необґрунтований ріст викидів. Кожні 5 років усі країни мають або підтвердити або подати переглянуті цілі. В розрізі глобального заклику і активізації зусиль на рівні низки наших політичних друзів — ЄС, США, Канади, а також негативної оцінки поточної цілі, Україна повинна переглянути свою ціль і ухвалити адекватну.