Днями президент України Володимир Зеленський анонсував відставку прем’єр-міністерки Юлії Свириденко та оновлення уряду. На тлі майбутнього перезавантаження Кабміну екологічні громадські організації, експерти й науковці вкотре вийшли з вимогою відновити окреме Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів.
Чому екоспільнота продовжує наполягати на цьому? Про які ризики говорять фахівці? Який вплив це матиме на євроінтеграцію України? Читайте далі в матеріалі ЕкоПолітики.
Ще одна спроба достукатися до влади
Це вже стає сумною традицією: рівно рік тому правозахисна організація "Екологія — Право — Людина" ініціювала відкриту заяву із закликом до депутатів та урядовців відмовитися від планів ліквідації Міндовкілля. Її підписали понад 20 громадських організацій, більш ніж 340 фахівців, активістів і небайдужих громадян.
Ініціатори документа наголошували, що об’єднання Міндовкілля з Міністерством економіки і Міністерством аграрної політики та продовольства стане інституційною катастрофою для природи, національної безпеки та стратегічного курсу держави на європейську інтеграцію. Але можновладці до цих застережень не дослухалися.
Пізніше, у листопаді 2025 року, на тлі скандальної справи "Мідас" екоспільнота знову звернулася до влади із відкритою заявою про необхідність відновити роботу профільного міністерства.
"Міндовкілля — не "ресурсне відомство". Це — ключовий державний орган, що має бути незалежним у формуванні довкіллєвої політики задля здорового життя у чистому довкіллі. Інтеграція цього міністерства у структуру, яка одночасно відповідає за економіку, аграрну політику й охорону довкілля, означає нівелювання довкіллєвих пріоритетів і постійний конфлікт інтересів у самому центрі прийняття рішень, а також є дуже серйозним ризиком для виникнення нових корупційних схем", — наголошували представники неурядових громадських екологічних організацій (НГО).
У високих кабінетах їх знову не почули.
І ось зараз маємо третю публічну заяву за рік. За менш ніж 20 годин вона набрала майже сотню підписів ГО, науковців і небайдужих ентузіастів.
В екоспільноті також нагадали про попереднє невдале об’єднання екологічного й енергетичного міністерств у 2019 році. Тоді цей "експеримент" сповільнив природоохоронні реформи та послабив екологічний блок.
"Повторення цієї помилки нині, в умовах війни та переговорного процесу щодо вступу до Європейського Союзу, створює додаткові ризики для екологічної безпеки держави й успішної європейської інтеграції", — йдеться у заяві природоохоронців.
Екологічна криза наростає, а профільне міністерство виявилося непотрібним
Головний аргумент представників екоспільноти: Україна не може собі дозволити не мати профільного довкіллєвого міністерства у часи найбільшої екологічної кризи за всю історію своєї незалежності. Повномасштабна війна не тільки посилила системні проблеми з якістю повітря, води, поводженням із відходами, деградацією земель, які спостерігалися і раніше, а й створила дуже багато нових загроз.
"Сотні тисяч гектарів знищених лісів, забруднені вибухонебезпечними предметами ґрунти та водойми, масштабне руйнування природних екосистем, деградація територій природно-заповідного фонду, втрата унікального біорізноманіття — усе це становить безпосередню загрозу життю і здоров'ю людей, екологічній безпеці держави та майбутньому України", — йдеться у заяві.
Втім, саме в цей момент уряд вирішив, що окреме довкіллєве міністерство державі більше не потрібне.
Активісти вважають таке рішення абсурдним: що масштабнішою стає екологічна криза, то слабшою виявляється вітчизняна інституція, яка має на неї реагувати.
Під загрозою — євроінтеграційні зобов’язання
Окремо фахівці не втомлюються наголошувати: Україна перебуває на вирішальному етапі переговорів про вступ до Європейського Союзу, а довкіллєва сфера є однією з найскладніших у переговорному процесі. Україна мусить імплементувати та впровадити понад 200 європейських директив і регламентів, які охоплюють майже всі напрями екологічної політики: від якості повітря й управління відходами до води, промислових викидів, клімату, хімічної безпеки та охорони природи.
Це не просто сотні сторінок нового законодавства. Це величезний стек завдань зі створення систем моніторингу, цифрових сервісів, реєстрів, контрольних механізмів і нових державних інституцій. Потрібно навчати фахівців, перевіряти підприємства та реально карати за порушення.
Громадські діячі наполягають на тому, що мегаміністерство, де сфера довкілля не є ключовою, не здатне якісно впоратися з таким обсягом роботи. Фактично уряд послабив профільний орган у часи, коли навантаження на нього мало зрости в рази.
І тепер це вже не тільки внутрішня проблема державного управління. Слабкість довкіллєвих інституцій може стати гальмом на шляху до ЄС.
"Те, що Україна не має окремого Міністерства довкілля, це значне послаблення і для нашої природи, і для євроінтеграції. Довкілля в Україні має бути повноправним учасником державної політики та впроваджувати значну частину євроінтеграційних реформ, а це потребує окремої, незалежної і потужної інституції", — каже директорка офісу Greenpeace Україна Наталія Гозак.
Головна проблема мегаміністерства — конфлікт функцій та інтересів
Найгостріша проблема мегаміністерства, на думку фахівців, полягає в очевидному внутрішньому конфлікті його окремих обов’язків і завдань. Захист природи об’єднали в одній структурі з економікою та аграрним сектором, тобто з напрямами, для яких використання природних ресурсів є одним із базових інструментів розвитку.
Економічний блок мусить стимулювати виробництво, інвестиції, видобуток ресурсів і реалізацію великих проєктів. Аграрний блок зацікавлений у використанні земель, води, лісів та інших природних ресурсів.
Довкіллєвий блок, навпаки, повинен встановлювати обмеження, вимагати оцінки впливу, контролювати забруднення та зупиняти рішення, які загрожують природі й людям.
Тобто одна частина міністерства має прискорювати господарську діяльність, а інша — за потреби її обмежувати. Представники НГО переконані, що така конструкція від самого початку приречена на конфлікт інтересів.
"Захист довкілля не може бути підпорядкований органу, пріоритетом якого є економічне зростання чи розвиток аграрного сектору, оскільки в такій моделі питання охорони природи неминуче відходять на другий план", — йдеться у заяві.
Коли керівництво одного відомства відповідає і за економічне зростання, й за екологічні обмеження, неважко здогадатися, який із напрямів матиме більше політичної ваги. Особливо тоді, коли природоохоронні вимоги заважають швидко запустити промисловий, аграрний чи інфраструктурний проєкт.
Найбільш наочним прикладом став позитивний висновок з ОВД щодо проєкту зведення вітропарку із 30 вітряків на полонині Руна. І це попри величезні ризики для природи унікального високогір’я, про які просто кричали у своїх численних зверненнях екоактивісти та науковці. Не допомогли й петиції до президента, і втручання двох депутатських комітетів.
"Отримавши опір вітрякам у Закарпатті, вони ліквідували Міндовкілля, створивши триголового монстра — Мінекономіки, яке має конфлікт інтересів, адже економіка й екологія не можуть бути об'єднані. В результаті Міністерство та його очільник Олексій Соболев просувають у Карпатах економічний, бізнесовий інтерес, з наявними ознаками порушення законів України, а не державний захист природи. Саме цей міністр оголосив вирок полонині Руна, знаючи, що частину бетонних фундаментів і мереж під ВЕС було зведено незаконно", — впевнені у ГО "Save Пікуй".
Фото: Mark Melnychenko.
Кадровий дефіцит, який загрожує реалізації реформ
Ще одна претензія екоспільноти — критична нестача фахівців, залучених до формування та реалізації державної довкіллєвої політики. І це помітно як на найвищому щаблі, коли майже всі еконапрями роботи міністерства координує тільки один заступник міністра Олексія Соболева — Олександр Краснолуцький, так і на рівнях нижче.
Оцінка впливу на довкілля, стратегічна екологічна оцінка, промислове забруднення, інтегровані дозволи, біорізноманіття, моніторинг, водна політика, відходи та хімічна безпека потребують окремих команд із вузькою експертизою. Натомість довкіллєвий блок у новому міністерстві після "оптимізації" не має достатньої кількості працівників навіть для виконання поточних завдань.
У результаті складні реформи ризикують зависнути між департаментами, а контроль за виконанням законодавства — залишитися формальністю.
Бо недостатньо ухвалити нові правила. Хтось має перевіряти, чи їх виконують.
Недостатньо створити реєстр. Хтось має наповнювати його даними, аналізувати їх і реагувати на порушення.
Недостатньо записати європейські норми у закон. Потрібна державна система зі спеціалістами, здатна впровадити їх у життя.
Інституційна спроможність? Ні, не чули
Після ліквідації окремого Міндовкілля екологічна політика втратила власного міністра та повноцінне представництво на рівні Кабміну. Тепер довкіллєвий напрям змушений конкурувати за увагу керівництва з економікою, аграрним сектором, промисловістю, торгівлею та інвестиційною політикою.
У такій системі охорона природи перестала бути державним пріоритетом і перетворилася на один із багатьох пунктів у порядку денному мегаміністерства. У НГО називають це втратою політичної суб’єктності.
"Уже перші місяці функціонування Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України засвідчили, що таке об'єднання не посилило, а навпаки, послабило інституційну спроможність держави у сфері збереження довкілля", – йдеться у заяві.
Фахівці нагадали, що практика більшості держав-членів ЄС підтверджує протилежний підхід, коли екологічна політика реалізується окремими профільними міністерствами, які мають достатні кадрові, організаційні та фінансові ресурси для виконання своїх повноважень.
Варто зазначити, що два попередні міністри своєю діяльністю та ефективністю на посаді не змогли виправдати необхідність існування окремого міністерства. Нагадаємо, у 2023 році, за каденції ексміністра Руслана Стрільця, Україна отримала двійку від Єврокомісії за прогрес у впровадженні євроінтеграційних довкіллєвих реформ. Тоді значна частина прийнятих євроінтеграційних норм мала половинчастий характер, а процеси розробки й ухвалення систематично затягувалися.
Його попередник, Роман Абрамовський, не протримався на посаді навіть року. Заяву на звільнення він написав сам, однак, за інформацією ЗМІ, причиною цього стали конфлікти з президентом Володимиром Зеленським і бездіяльність. Міністерство під його керівництвом не запропонувало очільникові держави програму, яку він міг би представити на кліматичному саміті в Глазго, а Верховна Рада провалила законопроєкти про скорочення викидів. За словами голови парламентської фракції "Слуга народу" Давида Арахамії, однією з головних претензій до Романа Абрамовського була висока корумпованість у регіональних екоінспекціях.
Екозлочини росії мають бути задокументовані
На думку активістів, окремого сильного органу потребує і документування шкоди, завданої війною. Україна має фіксувати знищення лісів, забруднення води й ґрунтів, руйнування заповідних територій, втрати екосистем та інші наслідки російської агресії. Ці дані повинні стати основою для міжнародних позовів і майбутніх компенсацій.
Але без єдиного центру відповідальності ця робота ризикує перетворитися на набір розрізнених баз, методик і звітів, які складно поєднати в переконливу доказову систему. Ціна інституційної слабкості у цій ситуації може вимірюватися вже не лише знищеними екосистемами, а й мільярдами недоотриманих відшкодувань.
"Зелене" відновлення може залишитися красивою фразою
Окремим викликом є реалізація "зеленого" відновлення України. Наша країна потребуватиме масштабної відбудови житла, доріг, підприємств, енергетики та іншої інфраструктури. Це означає тисячі проєктів, величезні інвестиції і сильний політичний тиск, щоби будувати якомога швидше.
За таких умов екологічні вимоги легко оголосити зайвими перепонами. Оцінку впливу на довкілля можна назвати бюрократією. Громадські обговорення — затягуванням процесів. Обмеження на забудову — перешкодою для інвесторів.
Саме тому, впевнені природоохоронці, державі потрібен орган, для якого захист довкілля буде головним завданням, а не побічною функцією. Інакше "зеленим" відновлення ризикує залишитися лише у презентаціях, тоді як реальні рішення ухвалюватимуться за старим принципом: "Спочатку побудуємо, а з наслідками розбиратимемося потім".
Що вимагає екоспільнота
Активісти, науковці та природоохоронні організації закликають президента, Верховну Раду й Кабмін невідкладно відновити Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів як окремий центральний орган виконавчої влади із чітко визначеними повноваженнями, достатнім кадровим потенціалом та належним ресурсним забезпеченням.
"Цими днями в української влади є шанс виправити кричущу несправедливість, яка сталася рік тому. [...] Якщо уряд дійсно налаштований на ефективні зміни, саме час шанс виправити рішення, яке послабило екологічну політику держави", — зазначили у Greenpeace Україна.
"Дуже важливо, щоб усі фракції підняли питання відновлення Міндовкілля і під час засідання фракцій, і в чатиках. А під час засідання Верховної Ради — це просто обов'язково брати слово й наголошувати на тому, що під час перемовин щодо вступу в ЄС на нас чекає кластер, де роль довкілля дуже й дуже важлива", — написала лідерка громадської ініціативи "Голка" Ірина Федорів.
А ось в Асоціації професіоналів довкілля PAEW дивляться ще ширше:
"Україні потрібен не просто новий уряд. Україні потрібна нова архітектура державного управління, здатна об’єднати політику безпеки, економічного розвитку, європейської інтеграції, відновлення та сталого розвитку в єдину систему прийняття рішень".
Довкілля не може бути додатком до економіки
Суперечка навколо Міндовкілля — це не дискусія про кількість міністрів і чиновників. Йдеться про те, чи матиме захист природи окремий голос у державі, чи й надалі залишатиметься підпорядкованим економічним та аграрним пріоритетам.
Висновок екоспільноти невтішний: експеримент із мегаміністерством не спрацював. Довкіллєва політика не стала сильнішою, навпаки, втратила окремий голос, кадри та політичну вагу. В умовах війни, вступу до ЄС і майбутньої відбудови Україна просто не може дозволити собі екологічну політику за залишковим принципом.
