Попри нестабільну геополітичну ситуацію та поновлення тиску на енергетичні ринки, глобальна торгівля викидами продовжує розширюватися, міцно закріпившись у центрі світової кліматичної політики. У 2026 році запускають три нові національні системи, наявні системи посилюють свої амбіції, а рекордні доходи спрямують на перехід до чистої енергетики та підтримку домогосподарств.
Такі тенденції визначили фахівці Міжнародного партнерства з питань вуглецевих дій (International Carbon Action Partnership — ICAP) у своєму документі "Торгівля викидами у світі: звіт ICAP про ситуацію у 2026 році".
СТВ у цифрах
- Наразі у світі діє 41 система торгівлі викидами (ETS), що охоплює 26% глобальних викидів парникових газів.
- Окрім уже наявних систем, ще 16 перебувають на різних етапах розробки або розгляду по всьому світу.
- У 2026 році запускають три нові системи національного рівня — в Японії, Індії та В’єтнамі, а ще кілька перебувають у процесі створення, що відображає поширення торгівлі викидами в різних економіках та контекстах розвитку.
- Доходи від ETS досягли нового рекорду — майже $80 млрд у 2025 році, що дає урядам можливість стимулювати перехід на чисту енергію та підтримувати домогосподарства, які зазнали впливу.
- Наразі ETS діє у 14 країнах G20 — і декілька з них визначили її як центральний інструмент для виконання NDC 3.0 у межах Паризької угоди.
- Юрисдикції, що використовують ETS, разом становлять 63% світового ВВП та охоплюють більш ніж половину населення світу, що ставить ринки вуглецю в центр світової економіки.
Джерело: icapcarbonaction.com
Головні тренди
Аналітики ICAP констатували, що торгівля квотами на викиди остаточно перейшла з нішевого сегмента в мейнстрим. Сьогоднішнє розширення цього ринку зумовлюється насамперед великими країнами, що розвиваються, із середнім рівнем доходу, особливо в Азії та Латинській Америці:
- Індія та В’єтнам запускають національні системи цього року, тоді як Японія, яка вже кілька років реалізує добровільну схему, нині впроваджує в дію обов’язкову національну систему.
- У Латинській Америці Бразилія, Чилі та Колумбія ухвалили законодавство щодо ETS і готуються до його впровадження, а на порозі Європи Туреччина завершує останні приготування до запуску своєї пілотної системи.
Багато країн прагнуть запровадити моделі, засновані на інтенсивності, та окреслити гібридні межі, що об’єднують ETS, кредитування компенсацій і вуглецеві податки в єдину, узгоджену архітектуру політики — кожна з яких адаптована до внутрішніх умов та цілей.
Міжнародна співпраця поглиблюється — з новими платформами діалогу між юрисдикціями та все більшим спільним розумінням передової практики.
Водночас наявні системи розвиваються з новою енергією:
-
Китай опублікував знакові рекомендації щодо переходу своєї національної СТВ на абсолютні ліміти до 2027 року та поступового розширення сфери охоплення на всіх основних промислових емітентів.
-
Корея вступила в нову, більш інтенсивну фазу з розширенням аукціонів та запровадженням нового резерву ринкової стабільності.
-
Каліфорнія законодавчо закріпила свою систему до 2045 року.
-
ЄС готується до запуску у 2028 році ETS2, що охоплюватиме будівлі й автомобільний транспорт.
Фахівці зауважують, що, поряд із цими реформами, система CBAM ЄС увійшла у фазу дотримання вимог, а Велика Британія наслідує її приклад. Вони стають каталізатором більш амбітних цілей щодо ціноутворення на вуглець у країнах-торговельних партнерах, а також спонукають сучасні системи переосмислити довгострокове майбутнє безкоштовного розподілу квот.
З огляду на те, що система ETS діє в 14 країнах G20, а багато країн називають її центральним інструментом для виконання NDC 3.0 відповідно до Паризької угоди, ринки викидів вуглецю посідають центральне місце у стратегіях декарбонізації провідних економік світу, резюмували аналітики.
Нещодавно ЕкоПолітика підготувала матеріал із думками експертів стосовно нових бенчмарків EU ETS, запропонованих Єврокомісією для громадського обговорення. Виявилося, що дискусія навколо цих показників фактично виходить далеко за межі технічного перегляду їхніх значень і формул. Вона демонструє дедалі глибший конфлікт між двома підходами: прагненням захистити конкурентоспроможність європейської промисловості та необхідністю зберегти суворий кліматичний сигнал, який має забезпечити декарбонізацію економіки ЄС.
