Маю сподівання, що СТВ буде сконструйована не як фіскальний інструмент без чіткої прив’язки карбонових платежів до фінансування декарбонізації платників, бо Україна ризикує отримати ефект подвійного навантаження на бізнес.
З одного боку, підприємства вже входять у режим дії CBAM і фактично сплачуватимуть вуглецеву ціну при доступі до ринку ЄС. З іншого боку, вони будуть сплачувати за викиди всередині країни.
За відсутності механізму повернення цих коштів у вигляді інвестицій у модернізацію та зниження викидів, це означатиме подвійне фінансове навантаження без створення інструментів трансформації.
У такій моделі бізнес платитиме, але не матиме доступу до капіталу для декарбонізації. Як наслідок, саме в такій моделі, яку ми закликаємо не допустити – не відбувається технологічного оновлення, не зменшуються викиди, і система не дає жодного реального екологічного ефекту.
Це критично для всіх ключових секторів економіки. Для промисловості — це питання виживання на експортних ринках. Для аграрного сектору, враховуючи, що Україна є аграрною країною, — це питання впровадження практик низьковуглецевого виробництва, управління ґрунтами та розвитку проєктів з уловлювання вуглецю. Для впровадження таких рішень, включно з технологіями карбон-фармінгу та інноваційними підходами до скорочення викидів, потрібні значні інвестиції.
Якщо система не забезпечує доступу до цього ресурсу, вона не стимулює змін — вона лише вилучає кошти.
Саме тому принцип цільового використання карбонових платежів на декарбонізацію платників є не питанням дизайну політики, а базовою умовою її ефективності.
