Українці буквально живуть у смітті, а бізнес змушений купувати відходи: чому так склалося?

Українці буквально живуть у смітті, а бізнес змушений купувати відходи: чому так склалося?

Валентина Гембарська

Сміттєспалювальних заводів у областях має бути як мінімум по одному, а в деяких – навіть по два

Останніми роками близько 5% відходів в Україні потрапляє на переробку. Серед них скло, пластик, алюмінієві пляшки, папір, картон, текстиль та ін. Ще приблизно 1% відходів – спалюється з отриманням енергії. Такі дані Асоціації управління відходами. Рівень перероблених відходів з року в рік зростає, але до європейських показників нам ще далеко. Сміттєпереробна галузь в Україні має багато перешкод для розвитку, зокрема, відчуває гостру нестачу ресурсу.

Чому так сталося, який стан сміттєпереробки в Україні зараз і що робити, щоб галузь нарешті запрацювала – з’ясовувала ЕкоПолітика.

Нині в Україні діє близько 100 сміттєпереробних заводів, повідомляє голова Асоціації управління відходами Ніколь Данилова. Вони з’являються по всій території країни, зокрема працюють у Київській, Харківській, Львівській та Рівненській областях.

Як розповідає Данилова, до їхньої Асоціації входить низка компаній, які змогли успішно вийти на ринок сміттєпереробки. Серед них, до прикладу, ОБУХІВМІСЬКВТОРРЕСУРСИ. Підприємство працює з 2002 року, охоплює Київ та Київську область. Щомісяця воно переробляє щонайменше 10 000 тонн відходів різного типу: поліетилен, пластикові пляшки, пластмасу, дерев’яні відходи, стрейч-плівку, алюмінієві банки і ємності, склобій, макулатуру, кольоровий і чорний металобрухт, а також литу тару (упаковку від яєць, підставки для стаканчиків).

"Деревні відходи, листя і трава частково переробляються на біопаливо (паливні брикети), частина якого експортується в ЄС. – розповідає Данилова. – Макулатура сортується і переробляється в листи гофрокартону, з якого потім виробляєються екоурни, ящики, картон і папір. Пластик і поліетилен сортують і подрібнюють. Металобрухт відправляється на металургійні заводи на переробку, а потім з дроту підприємство виготовляє цвяхи. Ті відходи, які не переробляються, відправляються на завод для спалювання – натомість вдається отримати теплову та електричну енергію".

Як ще один успішний приклад Данилова наводить виробництво "Фіднова", що на Львівщині. Компанія надає послуги зі збору, транспортування, підготовки та переробки побічних продуктів тваринного походження. Це перший в Україні завод, який приймає та переробляє подібну сировину від зовнішніх постачальників – аграрних підприємств регіону. Переробити тут можуть понад 220 т сировини на добу. Виробляють на підприємстві пір'яне та кісткове борошно для добрив (органічні добрива), жир та ін.

Національний Промисловий Портал

Щодо переробки відходів у енергію – ситуація дещо гірша. У Києві діє єдиний в Україні сміттєспалювальний завод "Енергія", який перетворює сміття на тепло та електрику. Його потужність за офіційними даними, приблизно 240 тис. т. Для розуміння, Київ в середньому генерує 1,2 млн т. відходів на рік.

Як бачимо, переробні та спалювальні потужності в Україні є, хоча їх – далеко не достатньо. Але що цікаво, при цьому переробні підприємства відчувають гострий дефіцит сировини. Як розповідає Данилова, картонно-паперові заводи, склозаводи, підприємства, що переробляють полімери і пластик завантажені в середньому на 70%, а в "місяці низьких обсягів" – на 50%. Навіть для того, аби завантажити їх на 2/3, бізнес змушений імпортувати сировину з-за кордону. Парадокс, ми буквально живемо у смітті: воно у нас під ногами, на узбіччях доріг, у річках, 94% зібраних відходів прямують на полігони, але сміттєпепереробні заводи сировину змушені купувати. Чому ж складається така ситуація?

Одна з головних причин – низька культура поводження з відходами. Простими словами: населення не сортує сміття. Щоб прийти до переробки відходів, необхідно спочатку відділити корисну сировину. Відсортовувати сміття після збору – не рентабельно, адже така сировина, як папір чи картон, яка потрапляє у загальний бак, майже напевне буде зіпсована органікою і не придатна для подальшої переробки. Попсуватися можуть і інші відходи. Тому сортування потрібно починати з домогосподарств.

Як розповідає голова правління Асоціації підприємств в сфері поводження з небезпечними відходами Кирило Косоуров, на першому етапі має бути освітня робота. Перед тим, як встановлювати баки для роздільного збору, необхідно роз’яснити населенню: як саме потрібно сортувати, і головне – навіщо.  Виробити звичку сортувати сміття також могли б фінансові заохочення. Зокрема, така система працює у Швеції, розповідає Косоуров. Там тарифна політика на вивіз сміття була обрана таким чином, що якщо утворювач відходів посортував їх, вклав у них свою працю, то заплатить за вивіз менше, ніж той, хто не сортує. З плином часу шведи прийшли до того, що їм всім дешевше сортувати. Схожа система могла б працювати і у нас.

"Якщо ви не хочете чи не можете сортувати – платіть по повній. Якщо можете сортувати на дві фракції: корисне і не корисне, – ось вам знижка. Якщо ви сортуєте кожен вид відходів окремо, якісно готуєте його до переробки, вам мають за це заплатити, або ж дати якусь дотацію на будинок чи громаду", – пояснює Косоуров.

Вже відсортоване сміття повинне йти на сортувальні лінії, а далі – на переробку. Коли система сортування буде налагоджена, бізнесу і самому буде цікаво вкладати гроші в подальші етапи.

Наступну перепону на шляху сміттєпереробки виділяє Данилова, це – вартість захоронення:

"Ціни на захоронення на полігонах дуже низькі (до 205 грн за тонну). В Латвії, наприклад, вартість захоронення в 2022 році сягає 80 €/т (2554 грн) за побутові відходи, а з 2023 року вона буде становити 95 €/т (3033 грн). Захоронення в Україні, на жаль, обходиться значно дешевше, ніж сортування та переробка".

Ще одна проблема – законодавча база. В Україні досі не встановлені прозорі правила гри для сфери управління відходами. Зокрема, вже більш як півтора роки чекає на ухвалення у другому читанні рамковий законопроєкт 2207-1Д, а разом затягується робота над іншими профільними документами.

Щоправда, далеко не у всі сфери приватний капітал буде радий зайти. До прикладу, спалювальні заводи – це не  особливо привабливий бізнес. Він потребує значних вкладень капіталу, зокрема, у систему очистки, а окуповується – не швидко, пояснює Косоуров:

"Питання спалення має бути реалізоване або на державному рівні, або це мають бути якісь великі фінансові корпорації, які захочуть гарантій безпеки для свого капіталу, аби вони ввійшли на цей ринок".

Як розповідає Косоуров, за новою системою управління відходами регіони поділяться на кластери. В кластерах мають бути створені сміттєперевантажувальні станції. З них все, що може бути використане як сировина, повинно іти на переробні заводи. Сміття, яке не можна переробити, але можна спалити – йтиме на спалювальні заводи, для виробництва енергії. Те, що не переробляється та не згорає, буде їхати на полігон.

Скільки потрібно потужностей для переробки – оцінити поки складно. У кожному населеному пункті повинна бути своя модель. Щоб визначити напрямок руху є Місцеві плани поводження з відходами, які "зливаються" в Регіональні, а ті в Національний план, пояснює Данилова:

"Наприклад, в Києві генерується 1.2 млн тон відходів на рік. Тут можна побудувати два заводи з переробки потужністю 500-550 тис. тон в рік, впровадити контрольовану систему сортування (алюмінію, скла, пластику, макулатури; текстилю; небезпечних відходів в структурі побутових) і питання з переробкою відходів буде вирішено, а якісно відсортована сировина поїде на переробні підприємства, крім того з’явиться дешевша тепло- та електроенергія, яку можна постачати на місцевий ринок".

Але зі слів експерта, є й інші моделі. Наприклад, можна побудувати аналогічні менші переробні підприємства в кожному районі міста та диверсифікувати потоки. Така схема діє в містах Балтійських країн. Для маленьких міст, з кількістю населення 5-10 тис. осіб і переважно приватними будинками, можна запровадити систему роздільного збору відходів на 2 фракції: органіка та решта.

А ось спалювальних заводів у областях має бути як мінімум по одному, а в деяких – навіть по два, говорить Косоуров. Тобто, щоб система працювала належним чином, таких заводів нам потрібно ще, як мінімум 23. І де взяти на них кошти – поки не відомо.

Нині система сміттєпереробних підприємств в Україні активно розбудовується. Минулого року сучасний сміттєпереробний комплекс з’явився на Харківщині. Протягом наступних 4 років нові сміттєпереробні заводи планують побудувати також у Києві, Львові, Хмельницькому та Полтаві. Схоже будівництво, але з невідомою датою завершення планують ще в 11 обласних центрах. Водночас дуже важливо, щоб будівництво сміттєпереробних заводів було не точковим рішенням, а частиною єдиної системи, яка працює на одну мету – зменшення кількості захоронених відходів. Для цього потрібно активно розвивати систему сортування та працювати з культурою поводження з відходами. Інакше нові заводи ризикують, в кращому разі, "підсісти" на імпортне сміття. А в гіршому – повторити долю Рівненського заводу з виробництва RDF-палива, який так і не зміг отримати потік відходів належної якості та припинив роботу.

Читайте також
В Обухові дітям провели екскурсію на сміттєсортувальне підприємство
В Обухові дітям провели екскурсію на сміттєсортувальне підприємство

Сортування сміття — це не лише питання зручності, але й збереження навколишнього середовища

У Житомирі сміття перетворюють на паливо для трьох цементних заводів
У Житомирі сміття перетворюють на паливо для трьох цементних заводів

На заводі планують встановити допоміжне обладнання, щоб переробляти до 20-22 тонн сміття за годину

Під Харковом сміттєпереробний завод збудували на 97%
Під Харковом сміттєпереробний завод збудували на 97%

Завод зможе переробляти 250 тисяч тонн відходів на рік