Мабуть кожен з нас, хто бував у лісових чи прибережних зонах, помічав розкидане навколо сміття. Десь його більше, десь – менше. Але "сліди" відпочивальників видно майже скрізь. Багато громадян обурюються такою ситуацією, а ось харків’янин Артем Приходько один з небагатьох, хто не просто обурився, а й вирішив самостійно це сміття прибрати. Вже два роки чоловік займається питаннями екологічного стану свого міста, зібрав сотні послідовників, і своїм прикладом доводить, звичайним українцям під силу покращити ситуацію навколо. Але для цього варто не скаржитися, а діяти.
Про те, яким повинен бути екоактивізм та чому екологічні реформи в Україні не працюють Артем Приходько розповів в інтерв’ю ЕкоПолітиці.
– Артеме, ми знаємо що екологія ще донедавна була не зовсім вашим профілем, а Ви займалися бізнесом. То ж що спонукало перейнятися екологічними проблемами?
– Приблизно два роки тому я активно займався спортом та готувався до забігу. Влаштовував собі пробіжки біля рік, в лісі. І от уявіть, вранці ти весь на позитиві, запланував пробігти 25 км, біжиш прекрасним місцем, у лісі співають пташки, над головою сосни, а під ногами в тебе… купи сміття. Сміття псувало цю красу. Тому я почав брати з собою 120-літрові сміттєві мішки. Після кожної пробіжки виносив з їх лісу по 3-5 та викидав у сміттєві контейнери, які були за кілька кілометрів. Про це я розповідав у своєму Instagram та отримував позитивні відгуки від підписників. Я відчував, що людям це не байдуже. Вони почали приєднуватися, пропонували прибрати у інших місцях. Тому свій вільний час, який раніше витрачав на тренування, я вирішив присвятити екології. Ця тема для мене не чужа, адже я вчився на кафедрі: машини та апарати хімічного підприємства і екології. За освітою – інженер-механік хімічної промисловості.
– Починали Ви, можна сказати, з одиночних акцій, а зараз у вас сотні послідовників. Як вдалося лише за два роки надати такої масовості руху?
– Мій рух набув популярності після чистки річки Уди. 18 суботників ми трудилися там, дістали більше 110 тонн сміття. До слова, 30 тонн з них здали на переробку. Взагалі, всі наші екологічні проєкти вийшли з того, що ми з іншими активістами стояли по пояс у смітті і тоннами вдень діставали його з річки. В цей період самі по собі в голові народжувалися ідеї, як пришвидшити процес, оптимізувати, щоб він був зручний. Фактично, всі наші екологічні проєкти, все, що ми маємо, вийшло з річки. Зараз у нас є організація "Чисті Уди". Там більше 400 учасників. Ми можемо мобілізуватися в будь-який момент і прибрати ту чи іншу територію, чи створити щось нове. Серед нас є люди з різною освітою, і таким колективом будь-які ідеї можна втілювати в життя. Взагалі, мені здається, що керівництву нашої країни, на будь-яких рівнях і в будь-яких секторах, від економіки до екології, щоб стати ефективними менеджерами, теж треба спускатися на рівень, коли вони стоять по пояс у смітті.
– За якими ще напрямками ви працюєте?
– У нашій організації є три підрозділи: чистка лісу, чистка річок та висадка дерев. Минулого року ми, окрім чистки річки Уди, почистили частину нашого лісу від сміття, 11 тонн вивезли. Також висадили перший у Харківській області фруктовий ліс вздовж річки, який вже за 10-15 років буде давати плоди. В цілому, у нашому місті проблема зі станом довкілля дуже велика. У нас ще є коксохім (Харківський коксовий завод. – Ред.), який активно "вбиває" громадян. І я не перебільшую. Ми брали інформацію з онкологічного центру. Виявилося, що в районі, де розташоване підприємство, на 30% більше хворих на онкологію, ніж у всій області. Ночами запах сірководню просто не давав людям спати, особливо влітку. Щоб вирішити цю проблему ми провели близько 15 серйозних мітингів у місті, підняли громадськість. В результаті, підприємство оштрафували на 3,5 млн грн та змусили поставити систему очистки. Нехай, на мій погляд, вона не працює, але хоча б якісь зрушення пішли. Взагалі, за період роботи, я налагодив контакти з людьми з різних департаментів місцевої влади, тому приймаю скарги від громадян і допомагаю знайти рішення у багатьох питаннях.
– А як щодо комунікації на вищому рівні? Я бачила ваші звернення до мера Харкова, до Президента з приводу різних питань, чи ідуть вони на зустріч?
– Ці люди, яких ви назвали, не зовсім хочуть зі мною комунікувати. Але мушу сказати, що хоча вони не реагують мене в цілому, питання, які я ставлю, все ж вирішуються. Я не знаю, яким чином і хто є рушієм цього процесу, але через 2 дні після звернення до президента мене набрали з департаменту екології і сказали: давай робити що потрібно. Для мене реакція не в тому, щоб людина публічно відповіла на моє прохання. Реакція – в вирішенні питання. Загалом, у мене нема принципу когось посварити, розказати, що хтось поганий. Якщо нам людина допомогла – молодець, ми це покажемо. Якщо не допомогла – значить впораємося без допомоги.
– Часто еко-активістів звинувачують у тому, що вони лише "піаряться" на проблемах, а насправді їх діяльність нічого не змінює. На вашу думку, екоактивізм – дієвий?
– Я знаю багато екоактивістів, які беруть плакати і йдуть кричати під мерію, на площах у Києві. Одразу скажу, цей спосіб – неефективний. Неможливо докричатися до людини, якій на тебе байдуже. Якщо тебе ігнорують – тебе навіть не бачать. До того ж, такі акції не знаходять підтримку суспільства. Тому ми з іншими активістами нашої організації взяли для себе правило: "Я можу вирішити все сам". Кожен з нас так думає, і коли ми разом – це величезна сила. Ми ні у кого не просимо допомоги і нікого не звинувачуємо. Ми хочемо жити у чистому регіоні, чистому місті. Тому, беремо проблему, аналізуємо, гуртуємося навколо неї та вирішуємо. Якщо держава готова нам допомагати – чудово. Не готова – не заважайте. За таким принципом живе наша організація.
– Зараз у нас і політики і експерти багато зусиль спрямовують на реформування екологічної сфери. Це стосується і сфери управління відходами, і екологічного контролю, і контролю викидів, і багато чого іншого. Але реформи гальмуються, очікуваних результатів для довкілля немає. Як ви вважаєте, у чому проблема?
– В мене складається враження, що проблема не стільки у реформах, як у тому, що люди, відповідальні за ті чи інші екологічні напрямки, не на своїх місцях. Ось, приміром, є відповідальна за річки структура – регіональний Офіс водних ресурсів. У харківському – 80 людей. Їх зона відповідальності: берег, насадження на березі та чистота води. Вони повинні брати проби та дивитися за руслом. Цей офіс існує вже 30 років. При цьому річка Уди, за 5 км від Харкова, 30 років стояла забита сміттям. По сміттю можна було навіть проходити, води взагалі не було видно. Невже представники офісу жодного разу не бачили в якому стані ця річка? Як ви вважаєте, що тут реформувати? Ці люди просто щодня мають робити те, що у них прописано. Тому в мене склалося враження, що вони – не на своїх місцях. Щоб створювати нові закони, системою має хтось керувати. Повинні бути хороші менеджери, які готові йти на посади не за зарплати чи "відкати", а тому що вони хочуть зробити щось хороше для свого регіону, округу, країни. Якщо не вирішувати проблему кадрів, всі реформи можуть лишитися тільки на папері.
– Ви з колегами по організації багато часу приділяєте очищенню свого міста від сміття. Тому, хочу більш детально зупинитися на змінах в поводженні з відходами. Ще з 1 січня 2018-го ми всі в обов’язковому порядку мали б сортувати сміття. Але пройшло вже 4 роки, а сортування досі не працює належним чином. Як варто було б його впроваджувати, щоб система діяла?
– Сортування – це дуже важливий етап. Взагалі, наскільки мені відомо, Україна перебуває на 3 чи 4 місці в Європі за обсягами покупки сміття. Лише вдумайтеся, ми живемо на смітті, але переробні підприємства купують вже спресовану сировину для виробництва синтапону та інших речей за кордоном. В державі Україна величезний ресурс сировини, але нема інфраструктури, тому нам необхідно її розвивати. В великих містах, де значна концентрація людей, обов’язково мають бути встановлені сітки з прийому сортованого пластику, скла. Що ж стосується ОТГ, сортування можна впроваджувати через заохочення. Ось, приміром, мешканці ОТГ якось хочуть покращити свою територію, наприклад, встановити дитячий майданчик. Для цього можна всім селом зробити акцію: почати гуртом відсортовувати сировину та здавати її, щоб зібрати кошти на цей майданчик. Якщо коштів не вистачить, може і місцевий бюджет долучитися. Головне, щоб люди бачили результат своїх старань. Це буде мотивувати їх. Загалом, на проблему треба дивитися ширше.
– Щодо створення інфраструктури. Потрібна ще ж участь бізнесу, який буде приймати і переробляти відходи, а робота зі сміттям поки не надто рентабельна…
– Тому екоспрямованому бізнесу потрібно дати якесь заохочення від держави, підтримку. Як мінімум, на якийсь період зменшити податки. До прикладу, я хочу займатися прийомом сміття. Дайте мені змогу перший рік відпрацювати хоча б з податком 10%, щоб я міг "закріпитися". У мене ж ще витрати на паливо, на зарплати. Якщо я буду виходити "в нуль", сенс мені цим займатися? Дайте людям можливість зробити з відходів бізнес. Якщо така можливість буде, у нас на кожному кроці будуть з’являтися сортувальні станції. Тоді я, як мешканець, буду нести туди сміття, ще й гроші за це отримуватиму.
– І останнє питання. Ми проговорили, що реформи "згори" не працюють належним чином. А як варто впроваджувати зміни "знизу", як виробити звичку турбуватися про довкілля в цілому у самих громадян? Щоб не лише у вас та ваших колег по організації виникало бажання прибрати своє місто, а щоб кожен хотів зробити більш чистим те середовище, у якому живе.
– По-перше, потрібно вводить відповідний матеріал в освітній процес на державному рівні. У нас є профільні дисципліни, та ж екологія, але ця дисципліна не "заходить" так, як має бути. Я особисто розробив уроки для дітей 1-4 класу і 5-11 "Екологія життя". Вони роз’яснюють, як людина повинна взаємодіяти з навколишнім середовищем. Це закладає зерно у наше майбутнє покоління, яке буде інакше мислити та інакше бачити ситуацію в цілому. По-друге, має бути належна інформаційна підтримка цієї теми. Ось зараз ми бачимо, як держава активно "піарить" вакцинацію. Вона в засобах масової інформації крутиться десь пів року і вже всі знають що це. А якщо зробити щось схоже в бік екології, культури поводження з відходами? Наприклад, пропагувати, що кидати сміття – це погано, а підняти сміття за тим, хто кинув – добре? Відповідальність за формування масової культури лежить на ЗМІ. Якби у нас 2-3 рази на день у ЗМІ крутився соціальний ролик стосовно побутових відходів та культури поводження з ними, я впевнений, що за пів року все б змінилося. А вже після цього можна починати реформи.
