У другій частині інтерв'ю з президентом "МХП Еко Енерджі" Олександром Домбровським ви дізнаєтесь про ситуацію, що склалася в Україні довкола законодавства про системи накопичувачів енергії, "зелені" аукціони з продажу електроенергії, необхідні інвестиції в видобуток біогазу та перспективи виробництва "зеленого" водню.
Першу частину матеріалу можна прочитати за посиланням.
- А ви можете розповісти про систему накопичення енергії? Яка її потужність?
Ми ще рік тому підготували перший проект – на 60 МВт. Але ж зрозумійте – проблема систем накопичення енергії (СНЕ. - Ред.) така сама, як і з біометаном. У нас немає закону про СНЕ, ці системи в Україні ніяк не визначені. Ще за моєї каденції народного депутата ми ухвалили зміни до Закону про альтернативну енергетику. Там в перехідних положеннях зобов’язали уряд внести законопроєкт про СНЕ ще у 2018 році. Але до сьогоднішнього дня нічого не зроблено.
- А чому? Хто винний?
Державна система працює аж занадто повільно, вона повинна бути гнучкою та мобільною. Пам’ятаєте у 2018 році ми настільки розігнали "зелену" енергетику, що в глобальному світовому рейтингу посіли восьму позицію, увійшли в ТОП-10 країн у світі, які створили найкращі умови у розвитку "зеленої" енергетики і залученню інвестицій в чисту енергетику, ну а далі був Green Deal в Європі, а ми замість того, щоб швидко змінювати правіла гри, скорочувати видатки, змінювати ціни в бік зменшення для нових проєктів, сформували "зеленій" енергетиці негативний імідж. Колись наші урядовці та законодавці зрозуміють, що, врешті-решт, альтернативи "зеленому" курсу – не існує!
- Давайте повернемося до СНЕ. Де ця система буде задіяна?
Перший проєкт в Ладижині. Поки ми адаптуємо цю концепцію та чекаємо, коли ухвалять закон. Це буде розподільча система накопичення електричної енергії, адже у нас різні підприємства з різними графіками споживання. Наразі — близько 60 млн кВт год на місяць споживання, ця система має оптимізувати та скорочувати видатки компанії в рамках загальної інфраструктури.
- А у вас є команда, яка займається цими питаннями?
Звісно так! Наші спеціалісти – справжні професіонали, вони беруть участь у всіх нарадах, якщо питають про пораду – надаємо її. Але ж в загальному плані – що робити, якщо немає закону? Є маса питань, на які просто нема відповіді. Інструменти для імплементації у нас просто відсутні. Крім законодавчих, ж є ще нормативні та процедурні документи, де все це має бути розписано.
Системи накопичення енергії мають бути бізнесом для всіх – для держави, інвесторів. У нас завдання – синхронізація з системою ENTSO-E у 2023 році. Наша енергосистема повинна відповідати жорстким вимогам європейців. Тобто бути надійною, гнучкою, безпечною. Зміни мають адаптуватися дуже швидко.
Ось яку систему технічного балансування ми маємо? Наша "брудна" теплова генерація, яка на понад 90% зношена, а ми використовуємо її 35% для для генераціі та балансування. Отже, на місце вмираючої теплової генерації має прийти нова система. Але яка? Якщо будуємо "сторідж" на гідроресурсах – то це можлива екологічна проблема, а до того ж така технологія дорого коштує. Нам потрібно запустити цей ринок, дати можливість, наприклад, державі стати лідером цього процесу, але ж вона має взяти на себе й відповідальність. Ну, не можна все відкладати на рік-два-три. Як це було з "зеленими" аукціонами…
- До речі, а чому їх не проводять?
Їх ще у 2018 році мали запустити. Ось просто не хочуть проводити і все…
- Кажуть, що не можуть визначити лоти..
Ну, візьміть 50 МВт вітру, 50 МВт сонця та 20 МВт біоенергетики, ну хоч що-небудь. Навіть, якщо ви організуєте аукціон і він "провалиться", це ж буде краще, ніж нічого не робити. Але один аукціон по "сонцю" на 50 МВт або 100 Мвт, і виграла компанія, що готова побудувати сонячну станцію не за 12 евроцентів, а, наприклад, за 4 евроцентів, або сім, і ми зрозуміли б індикатори, які є на ринку. Або вони скажуть, ні – менше, ніж за 12 евроцентів нам просто невигідно. Загалом, це вже ринкові умови, які прагматично та оптимістично дають можливість дивитися на цей напрям бізнесу.
- Які інвестиції потрібні для того, щоб виробляти біогаз?
Тут потрібно зрозуміти, що коли мова йде про "зелену" генерацію, тут все по-різному. Ось сонце, тут свій коефіцієнт ефективності, вітер – інший коефіцієнт, а біоенергетика – ситуація зовсім інакша. І з точки зору процесу управління, і затрат в процесі управління. Біогаз – одна з найдорожчих технологій. В середньому, інвестиції на 1 МВт складають три млн євро. Хтось може зробити трошки дешевше, а у когось – кошторис більший. Це – якість газгольдерів, наявність утеплення, різні температурні режими. Але в цілому, хочете побудувати 10 МВт, — отже маєте інвестувати 30 млн євро. Але ж не забувайте, до об'єкту потрібна ще й дорога інфраструктура, системи сховищ, системи змішання. Не потрібно забувати про транспорт…
- А чому ваш проєкт в Ладижині вважають унікальним?
Технологічні особливості. Це перший у світі біогазовий проєкт, де є сам блок біогаз, а енергетичний блок знаходиться на відстані понад 10 км — біля нашого виробничого заводу. Ми виробляємо біогаз, потім чистимо, готуємо, сушимо, і транспортуємо по біогазопроводу на понад 10 км. Далі подаємо на енергетичний блок, там ми виробляємо електричну енергію, "зелене" тепло та пар. Ми споживаємо його як енергетичний ресурс на підприємстві. Якщо говорити про CAPEX та OPEX, то ці технології дорогі.
- А скільки ви використовуєте для своїх потреб?
Кожна технологія – специфічна, має свої плюси та мінуси. Для власних потреб ми використовуємо "зелене" тепло та пар, у нас задіяні когенераційні модулі — 6 одиниць по 2 МВт. Електричну енергію віддаємо в мережу, а після ферментації отримуємо рідкі та тверді органічні добрива з високим вмістом гумусу, різними мікроелементами, нейтральним PH, адже проблема – багато землі, яку потрібно розкислювати після використання хімії, неправильного ведення сільського господарства. Повертаючи органіку в землю, ми відновлюємо родючість, зберігаємо гумусну складову.
- Електроенергію продаєте?
Так, по "зеленому" тарифу ми продаємо електроенергію, яку на 48% виробляємо з біогазу, а на 52% —це тепло та пар, які ми самі споживаємо.
- Чи всі технологічні процеси дотримуються?
Це – надзвичайно складно, адже в середині ферментації — складні переходи з одного стану в інший. Все для того, щоб вийти на метанові бактерії та створити відповідний клімат, наявність відповідних температурних режимів. Ми навчилися контролювати десятки параметрів в середині ферементатора для підтримки популяцій бактерій та переходів їх в інший стан. А сировина після аеробного збродження (без доступу повітря в темряві) в ній вбиваються всі патогени.
- Це ваша спеціально розроблена технологія?
Знаєте, ніхто не вірив, що це можна зробити. Ми об’їздили півсвіту, дивилися багато технологічних рішень. Ось в Китаї нам демонстрували два проєкти – на 3 МВт та 2,5 МВт. Це — біогазовий комплекс на курячому посліді. Так, там курячого посліду – аж 30%, а решта – комерційна таємниця! Думаю, силос та інша органіка. У нас – практично 90% курячого посліду. Ми забираємо з нього енергетичний ресурс, а потім робимо добрива.
- А чи правда, що ваша компанія проводитиме експерименти з виробництва "зеленого" водню?
Нам потрібен "зелений" водень. Але сьогодні навколо цього питання 99% інформації – це популізм та чистий піар. Практичних кроків щодо виробництва "зеленого" водню в Україні фактично нема. Моя професійна інженерна точка зору – я не вірю в використання чистого "зеленого" водню саме сьогодні! Завтра, умовно кажучи, коли "визріють" технології — так. Але я вірю в виробництво водню через біометанізацію! Ось ми виробляємо біогаз, там до 60% біометану, та 35% СО2. Разом з німецькими партнерами ми проводимо в двох місцях в Німеччині та плануємо в двох місцях в Україні (одне точно – МХП, інше – поки таємниця) експерименти з біометанізації "зеленим" воднем біогазу.
- Це як?
Коли ви правильно "змішуєте" СО2 та отриманий органічним шляхом зелений Н2, то ви отримуєте СН4. Наше завдання, коли в біогазі є 60% метану та 35% СО2 додавати туди за спеціальною технологією водень, щоб там стало 85% біометану, а можливо й більше 90% . Це означає з біогазу ми робимо біометан, тільки не забираючи СО2, не очищаючи його, а додаючи туди водень біоенергетичними методами. Я би назвав це спеціальним біологічним змішуванням "зеленого" водню та біогазу та подальшого перетворення його в біометан. І надалі можна цілком безпечно його транспортувати. У нас ніяких проблем з використанням діючої інфраструктури – в будинки, на підприємства, без всіляких обмежень. Отож, я прихильник на цьому етапі розвитку, промислових технологій використання "зеленого" водню для виробництва біометану.
- А коли ви отримаєте результат цього проєкту?
Складне питання, ми придбали обладнання, інсталювали невелику лабораторну установку, де починаємо проводити дослідження. Давайте дочекаємось результатів. Думаю, до кінця цього року ми отримаємо перші результати!
- І останнє питання. Скажіть, а для чого ви відкриваєте завод з глибокої переробки кукурудзи?
Ми вирощуємо сировину – кукурудзу, сою, у нас є власні елеватори, де ми все це зберігаємо, а потім переробляємо на власних комбікормових заводах, що виробляють високоякісний корм, задіяні площадки вирощування курей, є фабрики переробки м’яса. Маємо потужний переробний бізнес та використовуємо 80% сировини для власних потреб. Наразі ми профіцит кукурудзи експортуємо, але нащо це робити. Ми ж можемо кукурудзу переробити в певний продукт і зробити додаткову додану вартість для України, забезпечуючи тут робочі місця та сплачуючи податки.
Наразі ми завершуємо складні інженерні дискусії над проєктом глибокої переробки кукурудзи в рамках індустріального кластера в Ладижині. Наше завдання — виробництво високопротеїнових кормів, які дають кращі результати з вирощування м’яса. До того ж, ми будемо виробляти біоетанол, який є одним з продуктів енергетичної безпеки як компанії, так і країни.
Також ми вироблятимемо кукурудзяну олію та 120-130 000 т. вуглекислоти СО2. Сьогодні Україна імпортує її з Польщі та Угорщині. Значну частину цієї кислоти плануємовикористовувати для власних потреб – екологічної модернізації виробництва. Це вуглекислота продовольчої якості, унікальної чистоти. Та ми не викидаємо її в атмосферу, ми уловлюємо СО2 та потім використовуємо. З вуглекислоти можна зробити сухий лід, та вона так само, як і азот, використовується для глибокої заморозки продукції, а відповідно покращення її якості для наших споживачів. Це так звані кріогенні технології. Але це тема окремої розмови.
