ЕкоПолітика продовжує знайомити своїх читачів з новою командою Міністерства захисту довкілля. У травні 2022 року новопризначений міністр Руслан Стрілець привів нову команду у відомство. Одним з його заступників став Євгеній Федоренко. Він координує роботу з формування державної політики у сфері управління відходами, сталого надрокористування, екологічної та хімічної безпеки. До його обов'язків належить також євроінтеграція та виконання “природоохоронної частини” зобов'язань за Угодою про асоціацію з ЄС. Аналогічно, як і координація роботи з проєктами міжнародної технічної допомоги, міжнародне співробітництво з країнами-партнерами та організаціями у питаннях захисту довкілля.
Ми поспілкувалися з паном Федоренком про його успіхи на посаді, актуальний стан гармонізації українського законодавства з європейським та роботі Міндовкілля під час війни. Детальніше — в матеріалі.
- Що вже вдалося реалізувати за час, що Ви перебуваєте на посаді?
В тих умовах, в яких довелося працювати нашій команді (маю на увазі воєнний стан і всі виклики, з якими стикається країна), вважаю, що маємо непогані результати.
Нам вдалося запустити реформу системи хімічної безпеки в країні. Минулого року було прийнято Закон "Про забезпечення хімічної безпеки та управління хімічною продукцією", над яким наша команда працювала з експертами ОБСЄ. Фактично це той фундамент, на якому сьогодні Україна вибудовуватиме свою хімічну безпеку, щоб максимально дбати про захист людей і довкілля.
До цього у нас діяла застаріла радянська система. У результаті ми мали ситуацію, коли особливо небезпечні речовини, що виводилися з ринків інших країн, вільно експортувалися в Україну, ризики ніхто не оцінював, відповідальності ніхто не ніс.
Зараз ми впроваджуємо нові європейські підходи. І як наслідок, матимемо інструменти, щоб не допустити потрапляння на український ринок товарів з канцерогенами, мутагенами, біоакумулятивними, токсичними речовинами тощо.
Крім того, на період воєнного стану ми визначили перелік хімічних речовин, торгівля якими може заборонятися в Україні і які можуть вилучатися у підприємств, установ та організацій з міркувань безпеки. Його затвердив Уряд влітку минулого року.
Ми змінили правила роботи для надрокористувачів. Відтак у грудні за адвокації нашої команди було прийнято Закон №2805–IX, яким удосконалено законодавство у цій сфері. А фактично ми стали на шлях дерегуляції.
Що це дає країні? Ми розуміємо, що від того, наскільки ефективно працюватиме ця галузь, залежить економіка країни. Від цього залежить енергетична безпека. І це вплине на те, чи матиме Україна достатньо сировинних ресурсів для відбудови міст і населених пунктів. (До речі, спільно з Держгеонадра ми вже розробили карту будівельних корисних копалин. Наразі доступ до неї закритий, однак ми готові після перемоги забезпечити необхідною інформацією надрокористувачів).
Також було підписано Меморандум про технічну допомогу з ЄБРР щодо виділення 2,4 млн євро на оцифрування геологічної інформації.
Крім того, нарешті по спливу стількох років дискусій, намагань, провалів, нам вдалося запустити реформу системи управління відходами. У червні минулого року Верховна Рада схвалила рамковий євроінтеграційний Закон “Про управління відходами”. Закон депутатський, але Міністерство брало активну участь у його доопрацюванні та займало чітку позицію — документ має бути прийнятий, якщо ми хочемо й далі рухатися до ЄС та розв'язувати свої проблеми з відходами. Тому ми адвокатували цей законопроєкт.
- У минулому Ви більше року займалися темою поводження з відходами у міністерстві. Зараз Ваша діяльність пов’язана з цією темою також. Що робить міністерство для боротьби з нелегальними полігонами та сміттєзвалищами?
Насправді нелегальні полігони й сміттєзвалища — це те, що кожен з нас бачить на поверхні, у кінцевому підсумку. Але проблема набагато глибша. Бо давайте відверто, що призводить до утворення таких сміттєзвалищ?
Це і відсутність системи роздільного збору відходів, коли б люди знали, що недаремно сортують “сміття” і що у результаті воно поїде на переробку. Це і нестача необхідних потужностей для такої переробки. Це і відсутність якісно працюючих схем санітарного очищення в населених пунктах. Це і відсутність інформаційної системи управління відходами, внаслідок чого держава не може контролювати скільки утворюється відходів і куди вони їдуть. Це і низький рівень відповідальності за порушення вимог законодавства, що призводить до нових правопорушень. Це і відсутність розширеної відповідальності виробника, за якої виробник мав би збирати та утилізовувати упаковку, яку випустив на ринок. І цей перелік можна продовжувати.
Водночас яка ситуація з відходами в країні? Щорічно у нас утворюється близько пів мільярда тонн відходів (і це лише за офіційною статистикою). В перерахунку на одну людину припадає до 12 тонн відходів на рік, а на квадратний кілометр території – 828 тонн. У ЄС ці показники становлять 5 тонн/рік та 567 тонн/км2 відповідно. Це щодо утворення. Обсяги накопичення вражають ще більше – 15 млрд тонн на рік. Такі дані дає офіційна статистика. Експерти ж збільшують цей показник до 36 млрд тонн.
Тому вирішувати проблему потрібно комплексно. Як? Тут не потрібно вигадувати щось особливе. Достатньо звернутися до досвіду міжнародних колег, які пройшли цей шлях досить успішно. Наразі у питаннях управління відходами ми відстаємо від європейських сусідів на 20-30 років. Україна сьогодні є єдиною країною в Європі, де держава не має контролю над відходами, а понад 90% їх захоронюється в землю.
Щоб змінити це і був прийнятий рамковий євроінтеграційний Закон “Про управління відходами”. Саме тому Міндовкілля наполягало на необхідності його схвалення. Документ імплементує положення Директиви 2008/98/ЄС про відходи. І фактично дає можливість розпочати необхідні зміни, щоб якісно змінити ситуацію в нашій країні: впровадити європейську ієрархію поводження із відходами; організувати планування управління відходами на національному, регіональному та місцевому рівнях; закрити старі сміттєзвалища, а ті, що залишаться, привести до європейських норм; створити умови для побудови сучасної сміттєпереробної інфраструктури за європейськими правилами; встановити принцип "забруднювач платить"; впровадити розширену відповідальність виробника тощо.
За нашими прогнозами, реалізація всіх запланованих заходів в рамках реформи дозволить:
- охопити системою роздільного збору відходів 100% населення країни;
- створити такі умови, коли на рециклінг та відновлення потраплятиме понад 50% побутових відходів, а захоронюватметься не більше 30%;
- закрити та рекультивувати полігони, які наразі не відповідають вимогам закону;
- побудувати сучасні заводи з оброблення побутових відходів за кластерним підходом. Для цього нам обов'язково потрібно створити сприятливі умови для залучення інвестицій у сферу.
Крім того, наразі Міністерство працює над розробкою нормативних документів для посилення кримінальної та адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері управління відходами. А також над створенням економічних інструментів, щоб відновлювати відходи в нашій країні стало економічно вигідніше, ніж захоронювати.
Ось всі ці заходи й мають сприяти тому, що вже за декілька років з моменту реалізації реформи в країні мають зникнути несанкціоновані полігони та сміттєзвалища.
- Як експерт у сфері поводження з побутовими відходами, як Ви оцінюєте сильні та слабкі сторони законопроєкту 2207-1д? На вашу думку, які можуть виникнути проблеми з його реалізацією?
Як експерт можу сказати лише одне, прийняття рамкового Закону — це суттєвий крок вперед для України. Бо до цього у нас діяв закон ще 1998 року. Звичайно, чверть століття тому це був досить прогресивний документ, який базувався на положеннях Європейської Директиви 75/442/ЄЕС про відходи (1975 р.).
Однак у 2008 році європейці змінили своє законодавство, прийнявши Директиву 2008/98/ЄС про відходи. Україна, на жаль, за цей час спромоглася лише ситуативно внести два десятки змін до чинного законодавства. Навіть морфологія сміття з 1998 року докорінно змінилася, а ми продовжували керуватися застарілим законодавством.
Протягом останніх каденцій парламенту законодавчих ініціатив, спрямованих на врегулювання цієї сфери, було достатньо. Але в силу різних причин вони не знайшли підтримки. Найбільш вдалим, на нашу думку, був законопроєкт №2207-1, який в результаті й схвалив Парламент.
Але треба розуміти, що прийняття рамкового закону це лише перший крок. Сам по собі документ не запрацює, поки не буде розроблено необхідне законодавче підґрунтя.
Загалом на шляху до практичної реалізації реформи маємо розробити першочергово 12 законопроєктів, 11 проєктів постанов Уряду, 7 наказів Міністерства. І це без врахування того нормативного базису, який потрібен, щоб привести в дію секторальне законодавство у цій сфері.
І якщо цю нормативну базу не підготувати — це і буде головним ризиком провалу реформи. Ми це розуміємо, тому активно напрацьовуємо потрібні документи.
У грудні ми презентували Дорожню карту реформи — що робитимемо, щоб всі механізми, прописані у Законі, запрацювали на практиці. І Міністерство цілеспрямовано, послідовно крок за кроком рухається за наміченим планом.
- Зокрема, у вас є п’ятирічний досвід з впровадження міжнародних проєктів. Як Ви можете оцінити інтеграцію українського екологічного законодавства з європейським? На скільки ми виконуємо Угоду про Асоціацію у частині довкілевого законодавства?
Міністерство активно займається імплементацією європейського законодавства у довкіллєвій сфері та входить у першу десятку серед інших міністерств по рівню впровадження Угоди про Асоціацію Україна-ЄС. Так, за 2022 рік стан впровадження угоди про Асоціацію в частині навколишнього середовища зріс з 61% до 70%.
Минулого року було схвалено 9 євроінтеграційних законів. Зокрема, це і вже згадані Закони “Про управління відходами”, “Про хімічну безпеку та управління хімічною продукцією”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами”, а також щодо збереження лісів, про національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів тощо. Ще 3 законопроєкти торік ухвалені у першому читанні. Наразі 9 євроінтеграційних законопроєктів перебувають в парламенті.
У планах Міністерства протягом найближчих двох років розробити ще 27 проєктів законів та понад 170 нормативно-правових актів для подальшої апроксимації нашого законодавства до права ЄС.
- Окрім підрахунку збитків довкіллю України від війни, які першочергові завдання стоять перед міністерством?
Насправді завдань дуже багато - це і робота над планом післявоєнного відновлення. Нацплан, який розробляє Уряд, містить розділ "Екологічна безпека". У ньому ми вже визначили 9 ключових реформ, які маємо провести в Україні; близько 200 нормативно-правових актів, що необхідно прийняти; 90 конкретних завдань за роками й етапами їх реалізації, а також 53 проєкти загальною вартістю у 25,5 млрд євро. Робота над цим розділом триває.
Серед завдань Міністерства — і подальший рух євроінтеграційним курсом, і посилення співпраці з міжнародними партнерами, і продовження реалізації вже розпочатих довкіллєвих реформ та запуск нових.
Наприклад, це реформа природно-заповідного фонду, лісового господарства, зменшення та контролю промислового забруднення, а фактично створення умов для "зеленого" відновлення підприємств. Це і розвиток реформи системи управління відходами…
Нам важливо запустити державну систему моніторингу довкілля, щоб збирати, обробляти та оприлюднювати дані про стан довкілля та прогнозувати зміни. Міністерство продовжуватиме працювати й над дерегуляцією довкіллєвих послуг та цифровізацією всієї сфери. Насправді завдань та планів дуже багато.
- Яким чином побудована взаємодія Міністерства з експертами та громадськими організаціями?
Ми активно працюємо з експертами проєктів міжнародної технічної допомоги, Команди підтримки реформ при Міндовкіллі. Зокрема, такі експерти допомагають нам у напрацюванні й втіленні реформ — державного управління; екологічного контролю та оцінки; зменшення промислового забруднення та моніторингу якості повітря; надрокористування, реалізації кліматичної політики, подальшого введення в дію СЕО та ОВД, тощо.
Також Міндовкілля, як і всі інші органи державної влади, проводить публічні консультації щодо "дорожніх карт" реформ та проєктах розроблених нормативно-правових актів.
Науковці, експерти та представники громадських організацій входять до складу робочих груп і дорадчих органів Міністерства. При Міністерстві працює громадська рада. Ми завжди відкриті до діалогу, конструктивних пропозицій та спільної роботи на результат.
- Що робить Міністерство для розвитку циркулярної економіки в Україні? Розкажіть будь ласка на прикладі конкретних кейсів.
Закон “Про управління відходами” передбачає впровадження принципів циркулярної економіки в Україні. Наприклад, через введення в дію розширеної відповідальності виробника. І ми наразі доопрацьовуємо законопроєкти "Про упаковку та відходи упаковки", "Про батареї та акумулятори", "Про відходи електричного і електронного обладнання", які дозволять запустити РВВ у цих сферах.
Триває робота над проєктом Закону "Про обмеження виробництва та обігу пластикової продукції одноразового використання на території України", "Про управління відходами видобувної промисловості".
Також наразі Міндовкілля працює над оновленням Національного плану управління відходами та приведенням його у відповідність до нового рамкового Закону.
Якщо говорити про поточні конкретні кейси, то, наприклад, Центром ресурсоефективного та чистого виробництва проводяться навчання та здійснюється супровід малих та середніх підприємств щодо впровадження ресурсоефективного виробництва і залучення інвестицій в зелену модернізацію.
Впроваджені пілотні проєкти з мапування промислових відходів у Славутській міській та Давидівській сільській територіальних громадах.
Зараз здійснюються пілотні проєкти по застосуванню методології ЄС щодо розрахунку екологічного сліду продукції для підприємств текстильної і харчової промисловості. Запроваджуються на практиці сталі (зелені) публічні закупівлі та пов’язані з цим стандарти екологічного маркування.
Однак наголошую, що системні масштабні зміни ми зможемо побачити лише тоді, коли всі механізми реформи запрацюють в кожному населеному пункті України. Тоді ми насправді почнемо будувати циркулярну економіку, важливою складовою якої є переробка відходів. Адже переважну більшість відходів можна використати повторно. А нам потрібна буде величезна кількість ресурсів, щоб відновити зруйновану окупантами інфраструктуру та будинки.
