2021-й став провальним роком для сфери охорони довкілля. Фактично, жодна з реформ не була доведена до кінця чи бодай не вийшла на фінішну пряму. До прикладу, законопроєкт 3091 "Про державний екологічний контроль" був ухвалений лише у першому читанні та зіткнувся з критикою стейкхолдерів. Реформа сфери управління відходами взагалі вже більш як півтора роки чекає другого читання та не відомо,чи узагалі до нього дійде.
Про ці реформи, а також підхід до реформування сфери охорони довкілля з боку влади "ЕкоПолітика" поспілкувалася з екс-міністром екології Остапом Семераком.
— Перш за все хотілося б зачепити питання закону про управління відходами. Останні два роки відповідальним за нього був Олександр Маріковський, але нещодавно його відсторонили від роботи. Як ви вважаєте, які наслідки це матиме? Що далі буде з реформою?
– Щодо відсторонення відповідального керівника – це внутрішня справа комітету. І справа, звичайно, тієї політичної сили, яка призначила Маріковського. Якщо вони тепер продемонструють очікуваний від них результат – це добре. Але я би не зводив все до відповідальності однієї особи. Це відповідальність всього комітету. І виникає питання, а чому треба було чекати аж два роки для того, щоб ухвалити таке рішення? Хіба не було достатньо року, чи півроку? Сподіваюсь, що тепер ситуація покращиться, але окрім регламентних речей тут треба говорити і про суть. Сьогодні законопроєкт про управління відходами готується до другого читання. Це важливий момент, коли міняються, чи можуть змінитися, норми, багато ідеологічних речей. Нам, звичайно, потрібен не сам факт ухвалення закону, а створення якісного законодавчого простору для реалізації ефективної державної політики управління відходами.
Дозволю собі один приклад, який майже у всіх, хто цікавиться темою, на слуху – це заборона використання поліетиленових пакетиків. Закон має гарну назву, і мав дуже високі очікування, але реалізація його – вкрай смішна. Він не вирішив проблеми, а навпаки, як мені здається, ще більше загнав її у глухий кут. Замість того, щоб формувати громадську думку про необхідність застосування нових практик поводження з відходами, зміни своєї поведінки, влада показала, що люди мають можливість уникати таких нововведень і продовжувати свій стиль споживання, який був сформований раніше.
– Щодо проблеми відходів, коли вона назріла та стало зрозуміло, що необхідні нові рішення, нові моделі?
– Україна з цією проблемою зіткнулася не сьогодні, не вчора, не у 2016 році, коли сталася аварія на Львівському сміттєзвалищі. Склалася така практика. Світ рухається до застосування нових підходів до навколишнього природного середовища, і Україна теж повинна була б модернізуватися. Каталізатором формування нової державної політики управління відходами, звичайно, стала аварія на сміттєзвалищі у Львові. Сміття стало проблемою, про яку почали більше говорити. Та насправді, така аварія могла статися і, що найгірше, може статися в будь-якому іншому місті України. Ніхто від цього поки що не застрахований.
– Ця трагедія сталася за вашої каденції. Загроза стала очевидною. Яких кроків ви вживали, щоб це не повторилося в інших містах?
– Тоді, у 2016 році, відповідальним за управління твердими побутовими відходами було Міністерство регіональної політики. Але, в українському суспільстві ніхто не хотів цього чути. Довелося в швидкому порядку формувати урядову комісію у складі Мінрегіону, Мінекології, Мінекономіки та інших центральних органів виконавчої влади для того, щоб розробити державну політику щодо вирішення проблеми відходів. В результаті була напрацьована Національна стратегія управління відходами, яку схвалив уряд. На виконання цієї стратегії був ухвалений Національний план управління відходами. А вже на виконання цього плану ми, зокрема, прописали зміни до законодавства. Перш за все, потрібно було імплементувати рамкову директиву Європейського Союзу з управління відходами. На реалізацію цього кроку ми написали рамковий законопроєкт про управління відходами. Він був схвалений українським урядом на чолі з Гройсманом, і його зареєстрували в парламенті у 2019 році, на початку літа.
– А чому він не був тоді ж схвалений?
– Виняткова причина – це дострокові парламентські вибори, які відбулися в липні. Після цього було змінено уряд. Новий уряд на чолі з Гончаруком, який ліквідував Міністерство екології, звичайно, не мав в своїх пріоритетах такого рішення. Є така процедура, як перевнесення проєктів, розроблених попереднім урядом. Цей законопроєкт не пройшов. Фактично, він був похований, а Україна відкотилася на кілька кроків назад. Але напрацювання не зникли. Цей законопроєкт, який сьогодні лежить в парламенті – це, насправді, наш урядовий законопроєкт, дещо змінений за участі представників громадських організацій, екологічної спільноти і новообраних депутатів. В мене була одна розмова з Маріковським і ще з групою народних депутатів одразу після парламентських виборів про підхід до цього законопроєкту. В мене склалось враження, що вони сприймали мої аргументи. Але на жаль, за останні два роки, ми бачимо, що вони не реалізували ніякої активної політики в цьому напрямку.
Open Ukraine
– Можете розповісти більш детально про ваш урядовий законопроєкт про управління відходами? Може пригадаєте, які відмінності між ним і ухваленим у першому читанні законопроєктом 2207-1Д?
– Свого часу ми активно працювали з експертами, з громадськістю і з нашими міжнародними партнерами. Чесно скажу, що в нашому законопроєкті не були враховані всі думки представників громадських організацій. Я з багатьма був не згоден, аргументував свою позицію і урядова комісія їх тоді не врахувала. Ми написали доволі жорсткий законопроєкт, надавали багато чітких ліній і для виробників, і для органів влади, щоб навести порядок. Потім, коли законопроєкт перевносили, велика кількість неврахованих нами моментів були імплементовані в новий документ. Наш варіант багатьом теж не подобався, але мій досвід роботи з парламентом говорить про те, що урядовий, або навіть депутатський, законопроєкт, який підтримується міністром, має шанс бути схваленим впродовж півроку, якщо активно над цим працювати.
– Тобто, зараз для ухвалення законопроєкту "Про управління відходами" справді бракує зусиль з боку відповідальних осіб?
– Насправді, немає політичної волі ні в комітеті, ні в парламенті, ні в міністерстві, чи, скажімо так, в колишнього очільника міністерства (бо про теперішнього ще рано говорити, доволі мало часу пройшло). Два роки розгляду законопроєкту між першим і другим читанням однозначно говорять про небажання його схвалювати.
– Щодо ситуації у Міністерстві захисту довкілля. Міністра немає вже третій місяць. В публічному просторі не обговорюють навіть ймовірні імена кандидатів. Тобто, є тимчасовий виконувач обов’язків Руслан Стрілець, і на цьому все закінчиться? Невже так складно визначитися з кандидатурою?
– Визначитися повинна коаліція, а точніше, в теперішніх умовах, фракція "Слуга народу". Взагалі, коли був звільнений попередній міністр, я вийшов до екологічного співтовариства з пропозицією провести публічне обговорення можливих кандидатів, запросити цих кандидатів. Я одразу наголосив, що не претендую на цю посаду, більше того, навіть не претендую на участь в обговоренні, бо не хочу створювати політичного тиску. На щастя, мою ініціативу підтримали громадські організації. Вони зібралися, провели таку дискусію, але жодна кандидатура не була схвалена, підтримана. І пояснення цього у мене просте. Громадські організації не мають в своєму середовищі людей, які б хотіли і були готові піти працювати з громадського сектору в політичний, бо це, погодьтеся, різні речі. А в політичному секторі немає, напевно, відповідальних людей, які готові іти в таких умовах працювати в український уряд. Щодо тих, хто хоче – і парламент, і очільники держави розуміють, що це не ті люди, які мають достатнього досвіду.
– А як щодо кандидатури пана Стрільця, який нині і виконує ці обов’язки?
– З паном Стрільцем грають в гру. Відповідальність на нього поклали, а політичної сили – не дали, тому, що він не призначений міністром. В публічній площині фракція "Слуги народу" прокомунікувала, що пан Стрілець має випробувальний термін. Мовляв, як в нього вийде, то ми його призначимо, а як в нього не вийде, то не призначимо. В мене тільки виникає запитання, а чим ви йому допомагаєте, щоб в нього вийшло?
- Я підозрюю, що нічим, як ми бачимо... А які, на вашу думку, зараз головні виклики для міністра?
– В першу чергу – це пошук політичної волі у керівництва і підтримки його дій. Друге, очевидно, це виконання угоди про Асоціацію. Там прописані всі речі, які треба зробити. Третій очевидний для мене пріоритет, над яким треба працювати, це "Зелений курс", який запропонований Європейським Союзом, як один з пріоритетів політики. І останній пріоритет для міністра – це проблема корупції, яка знову підняла голову в Міністерстві екології.
– До слова про корупцію. За оцінками бізнесу Державна екологічна інспекція названа в топ-3 перешкод, які заважають розвивати бізнес, через її корумпованість. Зараз у першому читанні вже схвалений законопроєкт №3091, який має ліквідувати ДЕІ та створити новий орган. На вашу думку, чи дійсно цей документ зможе змінити систему?
– Взагалі – це не нова для мене історія. Державна екологічна інспекція була ліквідована у 2019 році. Це рішення запропонував я на посаді міністра і провів його через уряд. Натомість мала бути створена природоохоронна служба. Закон про цю службу був нами написаний, обговорений з різними експертами. З цим законопроєктом, який зараз схвалений в першому читанні, така сама історія, як з законопроєктом про відходи. Це також наш законопроєкт, дещо переписаний з врахуванням побажань громадських організацій. Ми намагалися провести цю реформу шляхом певних змін. Був зменшений адміністративний апарат. Якщо пам'ятаєте, ми прийняли рішення про об'єднання областей в регіональні інспекції, де підхід був за природно-ресурсним, скажімо так, баченням. Ми робили речі, які нам видавалося, мали би привести до реформи, до зміни суті: звільняли старі кадри, призначали нові через конкурси, – але це все були напівкроки. Тому, у 2019 році був підготовлений новий закон, про службу з новими повноваженнями, новою відповідальністю. Уряд Гройсмана ліквідував Державну екологічну інспекцію, бо вона була корумпована і не придатна до якихось косметичних змін. А уряд, який себе називав антикорупційним, уряд Гончарука, за часів президентства Зеленського тихо відновив стару Державну екологічну інспекцію. І ось вона два роки працює в тому форматі, в якому ми її ліквідовували. Закон не ухвалений, і не буде ухвалений. Я вважаю, що теперішній парламент не здатен ухвалити серйозний закон для серйозної реформи екологічного контролюючого органу.
– На вашу думку, чи є в ситуації з ДЕІ ризик, що вона повторить шлях Нацполіції, де після реформи лишилося багато старого персоналу і фактично повного реформування так і не сталося?
– У цих реаліях і в руках тих людей, які сьогодні ухвалюють рішення, таке можливо. В тому законопроєкті, який ми розробили, було передбачено виключно набір всіх 100% співробітників Державної екологічної природоохоронної служби на конкурсних засадах. Можливо, якийсь відсоток людей, які зараз працюють, пройшли би через ці конкурси. Я цього не виключаю. Але ми забороняли переатестацію і переведення старої структури в нову. Взагалі поліція та екоінспекція – різні за величиною та функціями. Їх можна порівнювати до певної міри. Загалом ДЕІ сьогодні не лише корумпована, але і неефективна. Цю структуру треба очищувати, треба дати цим людям як нові повноваження, так і належне забезпечення, щоб вони були захищені від корупційних ризиків. Водночас, підвести їх під жорсткий контроль тих антикорупційних органів, які сьогодні в Україні є.
– Щодо інших реформ. У 2021 році на форумі "Україна-30" президент Зеленський публічно заявляє, що 2021 рік має стати роком екології. Мовляв, ми ухвалимо всі закони, ми все змінимо, висадимо мільярд дерев… Як наслідок, за рік ухвалюються у першому читанні лише два по справжньому важливі законопроєкти (Про державний екологічний контроль та Про удосконалення механізму регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря). Понад 10 законопроєктів досі чекають ухвалення. Чому складається така ситуація?
– Відповідь дуже проста. Охорона навколишнього природного середовища не є пріоритетом президента, як і уряду. І прикладів цьому є дуже багато. Ще у 2019-му, з приходом нової влади, Міністерство екології було ліквідоване. Потім, коли прийшло розуміння, захотіли повернути все назад. Щоб відновити міністерство – це лише півроку-рік треба витратити на організаційні заходи. Ось останні два роки цим і займалися. Водночас, будь-який міністр, який розуміє свою відповідальність і має амбіції, навіть, попри таку ситуацію має можливість реалізовувати якісь дії, якусь політику. Що ми бачимо зараз? Міністр – від "Слуги народу", більшість комітетів – від "Слуги народу", голова профільного комітету – від "Слуги народу". Хіба може бути краща ситуація для реалізації швидких реформ? Але немає політичної волі… В тому, що екологія не є пріоритетом влади – нічого нового, окрім того, що Зеленський родом з промислового міста з тяжкою екологічною ситуацією. І я, навіть, пам'ятаю, що він обіцяв Міністерство екології перенести в Кривий Ріг. Але цього не сталося.
– Ще хотілося б повернутися до теми відходів. Ви нещодавно писали в своєму блозі, що Міністерство захисту довкілля досі не затвердило оригінальні плани управління відходами. Чому їх ухвалення наразі таке важливе?
– Реалізація політики управління відходами наскрізна: від формування на національному рівні, до виконання територіальних громад. Ось нещодавно пройшли вибори в територіальних громадах. Там прийшли, часто-густо, нові люди, які мають нові амбіції, які на виборах обіцяли вирішити проблему відходів серед інших і хочуть щось робити. Але, вони не можуть реалізувати нову політику управління відходами, тому, що не має регіональних планів. Мені відомо, що мер Рівного намагається вирішити цю проблему, але місто Рівне саме не може ухвалювати рішення, поки не буде регіонального обласного плану. Якою передбачається на цьому етапі інфраструктура полігонів, які до них вимоги, на яких землях вони будуть знаходитись, яка логістика, де буде відбуватися створення центрів переробки, де буде інфраструктура сортування, де буде інфраструктура повторного використання? Це все закладено в Національній стратегії і це неможливо зробити без комплексного бачення підходу.
Зараз я отримую сигнали з Міністерства, що виконання планів знову відтерміновують. Тому я зрозумів, що марно очікувати прориву в цій історії, проблема буде задавнюватися. От дивіться, в Україні не створено за останній період жодного належного великого чи невеликого заводу з сортування твердих побутових відходів. Все, що збирається з осель, в переважній більшості, везеться на захоронення на переповнені, застарілі, неекологічні, небезпечні полігони. Єдине, що я почув від центральної влади, що вони за державні кошти хочуть закупити якусь кількість сортувальних ліній. Але, даруйте мені, український бюджет повинен витрачати кошти на інші речі. Ми повинні забезпечити умови, у яких приватний бізнес створить цю інфраструктуру. Держава має лише дати їм законодавчий коридор, в якому вони повинні працювати, і здійснювати контроль за дотриманням тих стандартів, які ми хочемо мати.
– Ви говорите про сортувальні лінії, але якщо їх і відкривати, у нас для початку потрібно налагодити культуру поводження з відходами в домогосподарствах. Не може все те сміття, яке зараз іде одним потоком, іти на сортувальну лінію. Як мінімум. потрібно відділяти органіку від твердих відходів. Як держава може стимулювати нас до сортування?
– В Національній стратегії це все описано. Там є ієрархія поводження з відходами, яка починається з того, що треба зменшити кількість утворення. Далі треба забезпечити систему повторного використання. Третє: здійснювати переробку, належним чином утилізувати. Тоді вже в кінці, після спалення, доходити до захоронення (але тут варто пам’ятати, що є країни в світі, які мають нульове захоронення твердих побутових відходів). Ці етапи прописані в Національній стратегії. Чиновнику треба взяти її в руки, прочитати, взяти в другу руку Національний план поводження з відходами, і просто виконувати написане. Але Міністерство то ліквідовують, то воно не має очільника, їм не вистачає часу та політичної волі для правильних стратегій. Тому сфера відходів тримається на ентузіастах. Ці люди, організації ентузіастів, важливі навіть не тому, що вони зменшують свій вплив на навколишнє середовище, а тому, що вони показують іншим, як це повинно бути, як треба змінити свою поведінку. Звичайно, що тут без державної участі не обійдешся. Міністерство освіти, Міністерство культури повинні формувати цю політику. Ми почали з Лілею Гриневич, коли ще були в уряді, над цим працювати, але це справа не на півроку, не на рік, і не на два – змінити практики і свідомість людей. Це повинна бути далекосяжна довготермінова стратегія, підкріплена економічними інструментами.
– З вашої розповіді вимальовується дуже сумна картина. Все прописано, але ми цього не виконуємо, і стоїмо на місці. Просто руки опускаються…
– В таких випадках мій рецепт наступний. Про це повинен хтось говорити, наприклад, такі ресурси, як ви. А люди, які вас читають чи слухають, повинні критично мислити і тоді ухвалювати рішення. Якщо людина бачить, що вона обрала когось, делегувала цій людині частину своїх функцій і своєї волі, а ця делегована людина, не виконує їх, то критичне мислення повинно нам підказати, що наступного разу треба зробити інший вибір. Бо від цього страждаємо ми особисто.
