На Київщині в Ірпіні живе справжня героїня – Анастасія Тиха, яка опікується беззахисними безпритульними тваринами. У своєму притулку вона рятує хворих тварин з місць екологічних катастроф, фронту, від недобросовісних заводчиків та дає їм шанс на нове, нормальне життя. Наразі її притулок "Дім особливих хвостиків" став домом для 170 собак, який вона утримує здебільшого за власні гроші.
Про те, як зооволонтерці вдається рятувати від жорстокості світу беззахисних собак та яких зусиль це вимагає, Тиха розповіла в інтервʼю для ЕкоПолітики.
– Розкажіть, будь ласка, як давно ви опікуєтеся безпритульними тваринами?
- Взагалі ми займаємося безпритульними тваринами п'ятий рік, але притулок відкрили у 2022 році в березні, коли почалася повномасштабна війна. До того у нас був лише мініпритулок на 20 тварин – максимум, який ми могли собі дозволити. На початку повномасштабної війни у нас не залишилося вибору, адже тварин привозили люди, які хотіли їх здати. Вони навіть не запитували – чи можемо взяти, а просто привозили. Коли ми евакуювалися з Ірпеня тварин вже було десь 40.
- Розкажіть трохи детальніше про те, як повномасштабна війна вплинула на вашу діяльність? Ви організували притулок, виїхали з Ірпеня, а що далі?
- Взагалі повномасштабна війна особисто для мене стала таким собі штурханом. Ми довго думали з чоловіком – чи відкривати притулок. Було дуже багато моментів, з якими ми боялися не впоратися. Коли почалася повномасштабна війна, ми евакуювалися в Київ, нам почали звозити тварин і ми ризикнули. Невідомо було - що буде через тиждень, але вирішили робити, як піде – так і піде. Дійшло до таких масштабів, чому я дуже рада.
Повномасштабна війна дуже вплинула на розголошення та розповсюдження інформації про таких тварин. Раніше люди не знали, що тварини-спинальники (тобто ті, що мають травми хребта та не відчувають задніх лап) можуть жити нормальним життям. Вони адекватні і майже нічим не відрізняються від здорових тварин. Таких тварин треба лікувати, їм потрібно допомагати. Тварини з психічними особливостями теж можуть жити нормальним життям. Мені здається, що з початком повномасштабної війни зооволонтерство та допомога тваринам піднялися на значно вищий рівень. Люди стали більш обізнаними й відкритими до допомоги.
-Яка специфіка роботи притулку саме для тварин з інвалідністю?
- Притулок для тварин з інвалідністю трішки відрізняється від звичайного притулку. У звичайному притулку здорові тварини спокійно живуть у вольєрах. А для тварин з інвалідністю потрібні особливі додаткові умови, як от пісок на підлозі, а не щось слизьке. Є багато таких специфічних моментів, яких ми дотримуємося, у нас саме все зроблено для тварин-інвалідів.
- Лікування тварин зазвичай досить дороговартісне. Як ви вирішуєте фінансові проблеми притулку?
- Сам притулок ми самостійно утримуємо з чоловіком за наші власні кошти. Лікування ми також частково оплачуємо самостійно. На великі суми, ми робимо збори в Instagram, Facebook та інших соцмережах. Нещодавно, на лікування собаки з опіками витратили 70 тисяч гривень.
- Ви влітку, після підриву Каховської ГЕС емоційно розповідали про людей, які хотіли допомагати лише тваринам з Херсону. Чому так?
- Якщо трапляється якась подія, яка набуває розголосу, то люди хочуть долучатися лише до цих подій. До прикладу – взимку набули розголосу події в Бахмуті і всі хотіли допомагати тваринам з Бахмуту. Потім про Донецьку область, про Торецьк та Часів Яр трішки забули і з'явився Херсон. Це набуло розголосу і всі хотіли допомагати тільки херсонським тваринам. За минулий місяць до нас приїхали тварини з Херсону, яких ми вивезли, і тварини з Часового Яру і Торецька. Проте ніхто не допомагав донецьким, а тільки виключно херсонським тваринам. Так і писали – ми вам скинули гроші, але це – на херсонських тварин. З таким наголосом.
- Що у вашій роботі найважче і чи є “моменти радості”?
- Найскладніше в нашій роботі – це, звісно, втрачати тварину, дуже складно спостерігати за тим, у якому важкому стані вони до нас приїжджають. А вони всі приїжджають у важкому стані, деякі – у стані клінічної смерті, не завжди вдається цю тварину оживити. Дуже тяжко, коли волонтери везуть 8 годин тяжку тварину, а коли таки довозять до нас, то ця тварина помирає в лікарні і вдіяти нічого не можна. Для мене найважче те, що ось ця тварина наче врятована, але вона, навіть не встигнувши усвідомити, що більше не на війні, що вона вдома, нагодована, пролікована, не витримує болю і травм і гине.
Найщасливіші моменти для мене – це ті, коли ось такі тяжкі тварини оживають, одужують і ми їх ще прилаштовуємо. Якщо така тварина ще знайде родину, то для мене це просто диво, саме так я називаю подібні випадки.
Зараз у нас близько 170 тварин. Останнім часом до нас дуже багато тварин приїхало, на жаль, деякі з них померли.
- Люди охоче беруть тварин з притулку?
- Літом брали добре. Навіть уже в серпні брали не херсонських тварин, а цуценят, породистих тварин брали. У вересні діти пішли до школи, студенти – в інститути і університети. Цей місяць для нас складний у плані підтримки та прилаштування. Якщо підтримку ми хоч якось намагаємося отримати, то прилаштування майже “стало”. За серпень тварин 30 знайшло домівки і для нас це просто рекорд. А за вересень поїхало в родини всього три тварини.
- Чи отримуєте ви допомогу від українських зоозахисних організацій?
- Іноді ми співпрацюємо з фондом Nova Ukraine і фондом Ксенії Березної. Вона нам допомагає закупляти вольєри, бо вони дуже дорогі – 60 тисяч гривень. Ми з чоловіком не можемо це потягнути. А їх потрібно не один. Більше ми ні з ким не співпрацюємо, ми справляємося самі. Це все ж таки наша мрія і ми хочемо все робити самотужки. Про закордонні організації ми взагалі не знаємо.
- У липні у Києві зʼявився мурал "Сімʼя для чотирилапого" з вашим знаменитим фото, де ви пішки виводити хворих собак з охопленого вогнем Ірпеня. Це якось допомогло вашій діяльності?
- Спонсори цього муралу “Сузір'ягруп” щомісяця висилають нам гуманітарну допомогу, тобто – корми, протипаразитарні засоби, наповнювачі для котячих туалетів тощо. Але більше нічого. Мені просто фотки присилають. Кажу – так, це я, дякую.
- На вашу думку – яка зараз ситуація з безпритульними тваринами в Україні? Що можна зробити, щоб її покращити?
- Це дуже масштабна проблема. Як на мене, то з доглядом років 5 тому ситуація була набагато гіршою. Зараз притулки нормальні, вони стали кращими і про тварин в них піклуються. Раніше тварину приймали, щоб вона просто доживала, годували незрозуміло чим і потім незрозуміло куди їх дівали. Зараз у нас нормальні хороші притулки, але я це можу сказати тільки про Київську область. Я не знаю – які притулки в інших регіонах.
Я знаю, що є багато волонтерів, які реально допомагають тваринам, багато людей підтримують цих волонтерів, багато людей самі намагаються якось допомагати тваринам. Я теж знаю, бо до нас приїжджають тварини з усієї України, що у нас достатньо садистів, достатньо, вибачте, недоумків, які викидають тварин, не стерилізують їх, спеціально розводять, щоб цуценята плодилися... Можу сказати, що ситуація стала краща, але є над чим працювати.
Нашому законодавству потрібні більш жорсткі закони щодо захисту тварин. Але в цих питаннях я не дуже добре розбираюся. У мене інший напрямок – хворі тварини, лікування тварин, ветеринарія та допомога постраждалим тваринам. Тобто з мене: доступ до інформації, поширення інформації про те, що такі тварини існують, вони хочуть жити, вони можуть жити, якість життя у них висока і потрібно таким тваринам допомагати.
- Ви, напевно, знаєте про нещодавній підпал притулку для котів у Києві – як вважаєте, що потрібно зробити, що має держава зробити, щоб цього більше не повторювалося?
- Експертиза не підтвердила, що це навмисний підпал. Є така вірогідність, що господарі цього умовного притулку, (адже тварини там лише ночували і були на самовигулі), залишили обігрівач, він був неякісний, проводка загорілася і загорівся цей притулок. З цим притулком ситуація покищо незрозуміла. У волонтерському світі думки розділилися щодо господині притулку – хтось каже що вона добра, хтось – що погана. Мені дуже шкода цих котиків і якщо то був підпал, то я щиро сподіваюся, що зловмисників покарають.
Буває таке, що люди намагаються зашкодити притулкам, кидають отруту за паркан, аби тварини загинули. Це садисти, для яких потрібно прийняти жорстокіші закони з покаранням таких дій.
- Є люди, які хочуть взяти тварину з притулку, але вагаються. Що б ви їм порадили?
- Краще спробувати, ніж не спробувати. Багато людей бояться якихось таких аспектів, які стосуються будь-яких тварин. Собаки з розплідника так само будуть ходити в туалет у квартирі чи будинку. Їх треба привчати до вигулу і це не буде одразу ідеальна собака. І буває таке, що собака з притулку більш вихована і приємніша, ніж собака, куплена в розпліднику. Ми займаємося ще вилученням тварин з розплідника, то я можу про це сказати точно. У мене є французькі бульдоги, які набагато гірше себе поводять, ніж безпритульні тварини.
Тому завжди раджу спробувати. У нас є випробувальний термін і люди завжди можуть повернути тварину в притулок, ми її приймемо. Найчастіше, коли у нас беруть тварину на перетримку, то ті люди зазвичай залишають собаку собі, щасливі і задоволені.
Підтримати притулок можна за реквізитами на сайті, або в Instagram.
