Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів 1 квітня презентувало проєкт розпорядження Кабінету Міністрів "Про схвалення Другого національно визначного внеску України до Паризької угоди. Документ сприйняли критично в експертному середовищі, адже там пропонується на загальнонаціональному рівні знизити викиди парникових газів на 65% до 2030 року від рівня 1990 року.
Таким чином викиди парникових газів мусять становити не більше 35% від рівня 1990-го року, що є малоймовірним сценарієм у нинішніх умовах. Україна ставить за мету досягнення кліматичної нейтральності не пізніше 2060 року. Та чи справді за цим криється турбота про довкілля та здоров’я українців чи це лише відстоювання інтересів наших західних "друзів"? Детальніше — у матеріалі ЕкоПолітики.
Кабінет міністрів має встигнути затвердити НВВ2 до 31 липня у рамках підготовки до 26-ї конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.
Нещодавно міністр захисту довкілля та природних ресурсів Роман Абрамовський роз'яснив, яким чином Міндовкілля працювало над розробкою НВВ2.
"Насамперед ми разом з Європейським банком реконструкції і розвитку зробили моделювання НВВ2. Потім ми звірили результати моделювання з консалтинговим центром Berlin Economics, ще раз перевірили себе, і дійшли висновку, що наше моделювання абсолютно вірне", — зазначив міністр.
Щодо конкретних заходів для реалізації НВВ2 (зменшення викидів парникових газів), за словами Абрамовського, наразі такого плану не існує. Тобто, фактично міністр прямо визнає, що Національно-визначений внесок це декларація — папір, а не турбота про довкілля. Грошей на зелену трансформацію в Україні нема, ми не багата Європа чи США.
НВВ2 не має стосунку до вирішення проблеми незаконних сміттєзвалищ, які множаться по всій Україні, до безконтрольної вирубки лісів, браконьєрства чи забруднення водойм. Не зрозуміло, чому міністр і його заступники займаються тим, що цікавить наших "західних партнерів", а не простих українців? Чому ціле міністерство вже понад рік ніяк не може зрушити з місця законопроєкт 2207-1д "Про управління відходами"? Чому чиновників у кабінетах не надто цікавить знищення заповідних земель? Зате останні декілька місяців всі міністерські сили були кинуті на розробку та публічну підтримку міністерської версії НВВ2 і пан міністр розповідав публічно про те, як це важливо.
35% викидів — це доволі амбітна цифра. Орієнтовна сума інвестицій для виконання цього завдання, згідно з розрахунками міністерства, становить $102 млрд за десять років. Але жодних джерел таких інвестицій у моделюванні не вказано. Водночас, Євросоюз ставить собі не таку амбітну ціль: зменшення ПГ на 55%. Він закладає на реалізацію цілей "зеленого" курсу 503 млрд євро.
Коли йдеться про державні зобов'язання на міжнародному рівні, слід розуміти, як буде фінансуватися їх виконання. Ми вже маємо прецедент, коли ухвалений у 2017 році амбітний національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ) не виконується вчасно.
Чому ж мета України щодо скорочення викидів парникових газів набагато амбітніша ніж у країн ЄС, а фінансування зовсім не передбачено? Варто наголосити, що Україна і так не належить до країн-найбільших забруднювачів. Досить показові розрахунки провели в Українській асоціації бізнесу і торгівлі (UBTA) на основі даних ourworldindata.org.
Станом на 2019 рік Україна продукувала менше 1% світових викидів парникових газів — 0,61%. При цьому, на ЄС припадає 8% викидів, США — 14,5%, Китай — 27,92%, Індію — 7,18%. Закономірно, що обсяги викидів розвинених країн в рази переважають викиди країн, що розвиваються. Тому саме вони повинні ставити амбітні цілі, а не Україна.
Про це попереджали і в Федерації роботодавців України, а свою позицію неодноразово підкріплювали розрахунками та обґрунтуваннями.
"Вплив на довкілля не повинен спричиняти втрату робочих місць на українських підприємствах. А саме це може статися у випадку, якщо цілі українського уряду будуть занадто амбіційними. Ми не можемо дозволити, щоб за рахунок добробуту українського народу інші країни, розвиваючись, здійснювали додаткові викиди СО2. Усі країни світу – і розвинуті, і ті, що розвиваються, проголошують економічні і соціальні цілі, і вже на їх основі приймають рішення про скорочення викидів СО2", — сказано у заяві ФРУ.
Звісно, наші партнери — ЄС та США закликають Київ до більш амбітного НВВ2. Зокрема, 23 липня посли країн "Великої сімки" (G7) привітали заяви України про зобов'язання відмовитися від вугілля та рухатися до нульових викидів СО2 в атмосферу. Посли закликали Україну подати амбіційний Другий національно визначений внесок для COP26 до кінця липня. Водночас член Європейського союзу Польща – не поспішає відмовлятися від вугілля і задавати свої національні економічні інтереси.
Але ж варто розуміти, що який би амбітний НВВ2 Україна не задекларувала, все одно настане момент, коли його доведеться виконувати. Проте виконувати доведеться не тим, хто його ухвалив. Основними борцями за НВВ2 є — міністр Роман Абрамовський, заступниця міністра захисту довкілля Ірина Ставчук та віце-прем'єр міністерка з питань євроінтеграції Ольга Стефанішина. Проте, чи вони борються за все хороше і проти всього поганого? Аж ніяк, адже ухвалення амбітного НВВ2 жодним чином позитивно не вплине на стан довкілля та якість життя українців сьогодні.
В Україні коли мова заходить про екологічні цілі представники влади люблять сподіватися на підтримку наших партнерів. Проте, чи не станеться так, як було з "Північним потоком-2"? Україні обіцяли підтримку у цьому питанні. Але угода між президентом США Джо Байденом та канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель щодо добудови газогону "Північний потік-2" чітко дала зрозуміти, що українські інтереси ніхто відстоювати не буде.
Схожа ситуація складається і довкола НВВ2. Наразі саме ці наші партнери підштовхують нас задекларувати величезні скорочення викидів парникових газів, але фінансової допомоги в його реалізації не обіцяють.
Всі експерти попереджають про надмірну амбіційність НВВ2 і неможливість його виконання без додаткових інвестицій, як наприклад у ЄС, у Міндовкіллі мають іншу думку, в них свій унікальний шлях!
Зі слів Ірини Ставчук, Україна в змозі скоротити викиди парникових газів не на 65%, а на цілих 70%!!!! до 2030 року. Такі, мовляв, підрахунки Міндовкілля.
"Ми провели величезну кількість консультацій з профільними міністерствами і асоціаціями (металургами, цементниками і т.д.), щоб цю цифру уточнити. В результаті моделювання в усіх секторах економіки ми зробили висновок, що Україна може скоротити викиди навіть на 70%, але за підсумками обговорень вийшли на цифру 65%", — зазначила заступниця міністра у кінці квітня.
Водночас, Стефанішина вважає, що Україна — країна з високими кліматичними амбіціями і повинна про це заявити у своєму НВВ2.
"Ми в Україні однозначно виходимо з того, що екологія і клімат – це нова економіка, ми говоримо про те, що ми перебуваємо на порозі великої передусім економічної трансформації структури економіки... Сьогодні дуже важливим в Україні є питання синхронізації секторальних політик і приведення їх у відповідність до єдиного знаменника, у тому числі в питаннях, які стосуються зовнішньої торгівлі, досягнення економічних показників, які вже були задекларовані Україною і будуть декларуватися надалі", — заявляла у квітні віцепрем’єрка.
Хоча ми впевнені, що більшість українців не підтримають пані Стефанішину, їх турбує якість питної води, сміттєзвалища, вирубка лісів, забруднення водойм і, нарешті, вартість комунальних платежів.
В середині липня Центр економічного відновлення та UBTA в листі прем'єр-міністру Денису Шмигалю запропонували розглянути три сценарії зниження країною викидів СО2 до 2030 року і, відповідно, скорегувати мету Другого національно визначеного внеску України до Паризької угоди.
Згідно з базовим сценарієм, за обсягу додаткових цільових інвестицій у декарбонізацію на рівні 12 млрд євро Україна зможе скоротити викиди СО2 до 43% від рівня 1990 року.
Консервативний сценарій передбачає досягнення більш амбітної мети — скорочення викидів до 40%. Водночас додаткові інвестиції в декарбонізацію мають зрости до 27 млрд євро.
Відповідно до оптимістичного сценарію, Україна може знизити викиди СО2 до 36% (мета НВВ2 — 35%) за умови додаткового інвестування 50 млрд євро у декарбонізацію до 2030 року.
У листі зазначено, що за поточного рівня фінансування екологічної модернізації для України реалістичний поки що лише базовий сценарій.
В Європейській бізнес-асоціації вважають, що проєкт Другого національно визначеного внеску України повинен передбачати три важливих компоненти:
- Встановлення коридору зниження викидів на рівні 40-45% за умови залучення не менш ніж 15-20 млрд доларів інвестицій на заходи з декарбонізації.
- Окремі розрахунки секторальних інвестицій, необхідних для реалізації заходів із декарбонізації.
- Внесення планованих механізмів державної підтримки суб’єктів господарювання на шляху до декарбонізації.
Тобто, професійні та бізнес асоціації розуміють що тягар інвестицій ляже саме на бизнес і тому відстоюють ті ж підходи, що використовує і ЄС.
Насправді Україна вже продемонструвала одне з найбільших у світі скорочень викидів з 1990 року. Це пояснюється падінням обсягів виробництва та скороченням кількості населення. Сьогодні рівень викидів у розрахунку на одного громадянина в Україні у 2−3 рази нижчий, ніж у країнах ЄС. Тому незрозумілі амбіції пана Абрамовського та пані Стефанішиної, що мабуть все життя (а не тільки останний рік) опікувались спасінням планети Земля та всього людства від глобального потепління.
Головні екологічні проблеми українців всім відомі! Суспільство та екоспільнота чекає на реформування корумпованої екоінспекції, системи управління відходами та турботи про українське довкілля. Отже залишається питання: чи готові наші міністри, депутати, та інші представники влади і "слуги народу" бути екологічними патріотами?
