Неодноразово бачив, як люди чинять супротив змінам, тому що не розуміють їх. Начебто згодні з перевагами й вигодами в порівнянні зі старими рішеннями, але змінювати щось бояться. Старі механізми, нехай і з постійними надбудовами та ремонтом, але працювали. А нові ще перевіряти треба, вивчати, витрачати на це енергію.
З останньою в країні повний колапс. У багатьох власників великого бізнесу була безсонна ніч, коли ціна газу на європейських хабах наблизилась до психологічної межі в 1000 дол. за тис. м3, а на українській біржі ціна на газ сягала 31 тисячі гривень. Шкода, що одиниці розуміють, наскільки близько Україна знаходиться від зриву опалювального сезону.
Попри все, механізми для боротьби з газовою залежністю Україна має. Згідно з Енергетичною стратегією України, до 2035 року частка енергетики на відновлюваних джерелах енергії (ВДЕ) повинна становити не менше 25% в енергобалансі країни. Звичайно, в ситуації мільярдних боргів Гарпока перед виробниками "зеленої" енергії важко говорити про підтримку ВДЕ-енергосфери. Але потенціал для її розвитку вже є.
Енергетична децентралізація. Міста повинні мати можливість самостійно створювати енергетичні кластери для своїх потреб. При цьому держава має фінансово підтримати перехід від викопних джерел енергії до відновлюваних.
В запереченні, що грошей немає, щоб утримувати вже наявну енергосистему, слід поміняти причину і наслідок. У нас немає грошей, тому що ми утримуємо наявну централізовану енергосистему. З величезними втратами при транспортуванні. З постійною залежністю від цін на енергоресурси на зовнішніх ринках. І чомусь рідко згадуємо про експортні можливості.
Біогаз. Величезним проривом для біогазової сфери стало ухвалення в першому читанні проєкту Закону України №5464. Тепер до Закону "Про альтернативні види палива" включений порядок надання гарантій походження біометану. А це відкриває можливості експортувати отриманий з органічних відходів газ в ЄС по їх "зеленим" тарифом.
RDF (паливо з відходів) і SRF (тверде відновлене паливо). Швеція – успішний приклад переведення своєї енергосистеми на паливо з відходів. Потреба Швеції в відходах настільки велика, що вона купує їх у Великобританії. Але купують вони відходи не у вигляді відсортованого сміття, а як RDF-паливо.
В Україні освоєння RDF-потенціалу ще не розпочато. А це ще одна стаття валютних надходжень в економіку країни.
Декарбонізація виробництва. Нові обмежувальні норми на експорт продукції в ЄС запрацюють не пізніше 2023 року. Якщо при виробництві товару викиди CO2 перевищили рекомендовану норму – ввезення товару буде обкладатися додатковим збором. Українські виробники, особливо у сфері металургії, вже засумнівалися в конкурентоспроможності своєї продукції на європейських ринках після введення митних норм. Звісно і тут неможливий повноцінний перехід до нових технологій без фінансової підтримки держави. Але експортні можливості окуплять витрати.
Може, слідом за "Великим будівництвом" доріг почати "Велике енергетичне будівництво", про яке вже говорять експерти? Адже тільки біоенергетика здатна заміщати 3 млрд куб. газу щорічно. А постійні субсидії 3 млн домогосподарств і регулярні списання боргів теплокомуненерго – це перекладання грошей з однієї державної кишені в іншу. Загальна сума витрат з року в рік не змінюється.
Зміни – це завжди боляче. Це вам підтвердить і спортивний тренер, і кризовий менеджер. Але без сучасних змін ми можемо лише сповільнити, розтягти смерть застарілої енергосистеми. Можливо, ще на сезон-другий. Та щоб уникнути колапсу та зим без опалення, потрібно знаходити сміливість і ресурси змінюватися вже сьогодні.
