Купуючи товар, упаковка якого більша за нього самого, ти вступаєш у відносини з виробником, які можна назвати "спільним виробництвом сміття".
Якщо ви спільно виробили сміття, то вам слід спільно його утилізувати (переробляти). Твоє завдання — взяти сміття і віднести його у спеціальне місце, звідки воно поїде на сортувальну лінію.
Після сортувальної лінії щось перероблять під вторсировину, щось спалять для отримання енергії і т.д. У класичному розумінні "домашнє сортування сміття" — це перекладання відповідальності за утилізацію сміття з виробника на покупця.
Але, хвилиночку. Продайте мені цукерки в мішечку, а не у величезній картонній коробці. Ви не Laduree, і не вмієте робити коробки, які хочеться залишити вдома в якості декору або ЄМКОСТІ ДЛЯ НИТОК.
Українська сміттєва реальність ще гірша. У нас немає жодного сучасного заводу з переробки сміття. Те, що ви сортуєте свої фантики — це клас, але, в основному, вони все одно їдуть на сміттєвий полігон.
Пляшки, батарейки — це зрозуміло. З ними є, що робити після сортування. З усім цим пластиком, кульочками і коробочками — нічого.
Причому, в Україні корпорації з особливою силою переконують нас, що сортувати повинні ми. І що лише ми відповідальні за вироблене сміття. Але це не так.
Вихід із ситуації. У вартість товару повинна бути закладена вартість утилізації упаковки у вигляді збору. Збір йде на виплату дивідендів від інвестицій у промислову сміттєпереробку.
Інвестиції внутрішні і зовнішні. При наявності повного циклу переробки (від виробництва до утилізації) система буде працювати. Ні — кількість полігонів буде збільшуватися.
