В Європі фінансові зобов'язання щодо налагодження системи роздільного збору покладені на всіх виробників тари, паковання і деяких товарів, на які поширюється роздільний збір, які сортуються. Що це за товари? Це може бути як пластикова пляшка, так і батарейка, чи холодильник, а може пакунок зі старими футболками.
ФІНАНСОВІ (увага!) витрати за організацію прийому таких відходів від населення беруть на себе виробники таких "відходів", а не покупці, які купили такий товар, який став відходом врешті решт.
А в Україні такого фінансового зобов'язання у виробників досі немає. Тому може здаватися, що сортування в Україні платне і здійснюється лише стартапами як Україна БЕЗ сміття.
Сортування відходів платне усюди, бо на його організацію витрачаються гроші — на паливо, оренду, зарплати, обладнання, спецтранспорт, рекламу тощо.
Чому немає закона, який би зробив роздільний збір безкоштовним в Україні теж?
Тому що в Україні є безліч корумпованих чиновників, депутатів тощо, кому можна занести гроші, щоб такий закон ніколи не з'явився. Читайте про кейс з депутатом Юрченко і НАБУ. Отже, тут починається цікаве. Прочитавши це все, ви можете подумати, а кому ж так невигідно, щоб з'явилися фінансові зобов'язання? Точно! Я так і знав/знала — виробникам і корпораціям. Але не поспішайте. Тут не все так просто.
Цілком ймовірно (в теорії ймовірності (у вимірі розміру шансу) існують всі сценарії), що деяким виробникам це невигідно. Факт. Але не це стало причиною неухвалення закону. Бізнес, особливо міжнародний бізнес усвідомлює, що від цих зобов'язань не сховатися, якщо не хочеш втратити свою репутацію відповідального представника бізнесу.
Бізнес в очікуванні, що ці зобов'язання почнуть діяти на всіх без винятка гравців, щоб всі гравці були в рівних обставинах.
P.S. Помилкою першої спроби налагодити сортування в Україні було те, що спочатку фінансові зобов'язання за роздільний збір поклали лише на імпортерів. А внутрішні виробники могли ухилятися і ігнорувати такі вимоги. Шукайте "ПОСТАНОВА від 26 липня 2001 р. N 915". Виробників ніколи не зобов'язували здійснювати організаційну роботу (і контроль за результатами) щодо налагодження сортування, тому сортування швидко перетворилося на імітацію і чималі статки корупціонерів.
Головною причиною неухвалення закону сьогодні стало бажання розпилити цей фінансовий інструмент — ці фінансові зобов'язання, які виникають у виробників за законом. Річні зобов'язання виробників і імпортерів вимірюються мільйонами долларів щороку. На ці мільйони розпочали полювання деякі стейкхолдери, які мають вплив на підготовку закону.
Сьогодні, під час підготовки закону, відбувається заруба інтересів і ситуація "тягни-штовхай". Коли виробників не влаштовує, що вони знову стануть "дійними коровами" чи "цапами відбувайлами", з яких стягують гроші на процеси сортування, які відбуваються без участі самих виробників і часто є імітацією. Коли участь виробників закінчується лише перерахуванням коштів, а в решту справ вони не мають права втручатися. Вони з цим не згодні.
Щойно з'являється редакція закону, де вимоги виробників задовільняються, з'являється інша група стейкхолдерів, яка не хоче стояти "з протягнутою рукою" до виробників, щоб отримати цей фінансовий інструмент на умовах конкурсу, вони так не звикли працювати.
Що в результаті?
Суспільство страждає найбільше від цих "тягни-штовхай". Бо сміття не сортується, звалища не закриваються, довкілля засмічується, здоров'я людей погіршується.
Що треба зробити? Зібрати всіх стейкхолдерів разом і вести перемовини за одним столом перемовин доти, допоки групи не дійдуть згоди.
І тут потрібен сильний модератор, який зможе розрізнити адекватну вимогу від маніпуляції, щоб називати речі своїми словами. І такого сильного модератора нема. А сильні лобісти завжди є.
