На 15 сторінках документа я зіткнувся з цікавою інформацією, яка суттєво відрізняється, а точніше цифри дуже відрізняються.
Перший слайд із стратегії, в якій зазначено, що в Києві у 2019 році утворилося 688 500 тонн ТПВ (швидше за все, згідно з даними головного управління статистики Києва).
На другому слайді вже інша цифра — 1 200 000 тонн утворюється ТПВ у Києві (згідно з даними Київспецтрансу).
Різниця майже вдвічі. І це величезна різниця, яка є у документі, яку затвердила рада Києва. Чому ці цифри є важливими? У стратегії зазначені ключові індикатори, згідно з якими до 2030 року поховання з 90% на даний момент має знизитися на 25%! Це хороша мета, не коментуватиму те, яким чином у документі описані шляхи досягнення цих цілей, але досягти 25% поховання від 688 тис. тонн і від 1,2 млн тонн це величезна різниця! А різниця ця – 330 000 тонн. Для розуміння: це приблизно кількість ТПВ, що утворюється у Львові та Житомирі разом.
Уявіть собі, що до 2030 року, відповідно до стратегії, Києву необхідно налагодити переробку ТПВ, яка б скоротила близько 780 000 тонн відходів (беру дані "Київспецтранс"), які надходять на полігони. Якщо ми візьмемо за умову, що глибина переробки буде близько 95%, необхідно побудувати заводів з потужністю переробки понад 820 000 тонн на рік! Це ми ще не враховуємо того факту, що утворення відходів у Києві щорічно збільшується на 50 000 тонн, тобто у 2030 році з'являться додаткові 400 000 тонн, але це упускаємо.
Отже, збудувати один завод на 820 000 тонн економічно не доцільно. Раціонально було б будувати щонайменше 3 заводи, у середньому для переробки 270 000 тонн. Середня інвестиція такого заводу – від 50 000 000 євро, або 150 млн євро за три заводи. Побудувати завод можна за 3 роки (можна і швидше, але навряд чи). Додамо мінімум 3-5 років узгодження, пошук інвестицій, місце для будівництва тощо. І що у нас у результаті? 6-8 років для реалізації. А це вже буде 2030 рік.
