Дискусія про уловлювання, використання та геологічне зберігання вуглецю (CCUS) в Україні часто зводиться до кліматичної політики та скорочення викидів. Проте для України значення CCUS є значно ширшим. Йдеться не лише про досягнення кліматичних цілей, а про збереження конкурентоспроможності тих секторів економіки, які формують основу промислового потенціалу країни: металургії, цементної промисловості, виробництва аміаку, водню, а також нафтогазового сектору. Для багатьох із цих галузей повна декарбонізація шляхом електрифікації або використання відновлюваних джерел енергії є технічно обмеженою або економічно надзвичайно дорогою. Саме тому в Європейському Союзі CCUS розглядається як один із ключових інструментів скорочення так званих важкоусувних викидів.
Європейський Союз вже переходить від окремих демонстраційних проєктів до формування цілого ринку управління вуглецем. Сценарії Європейської Комісії передбачають подальше масштабування інфраструктури транспортування та зберігання CO₂ у наступні десятиліття.
Для України це створює новий виклик і водночас нову можливість. З одного боку, українські експортоорієнтовані підприємства дедалі сильніше відчуватимуть вплив європейської кліматичної політики, включаючи механізм CBAM. З іншого боку, Україна вже володіє унікальною інфраструктурною базою для розвитку CCUS. Йдеться про найбільші в Європі підземні сховища газу із сукупною активною місткістю понад 30 млрд м³, одну з найбільших газотранспортних систем континенту загальною протяжністю понад 33 тис. км, значні промислові джерела викидів CO₂ та фонд виснажених газових родовищ, які потенційно можуть бути адаптовані для геологічного зберігання вуглецю.
Водночас геологічний потенціал сам по собі не створює ринку. Для банків, інвесторів і міжнародних фінансових організацій ключовим є не наявність потенційного сховища CO₂, а існування зрозумілих правил його використання. Саме тому питання регуляторної готовності стає центральним. Досвід реалізації проєктів у Норвегії, Нідерландах і Данії показує, що інвестиції в CCUS починаються не з будівництва інфраструктури, а з формування чіткої законодавчої системи, яка визначає права, обов'язки та відповідальність усіх учасників.
Регуляторні прогалини України
Міжнародний досвід показує, що критичним фактором успіху є саме наявність спеціалізованої регуляторної системи, яка визначає правила функціонування всього ланцюга управління вуглецем. Саме відсутність такої системи сьогодні залишається головним бар'єром для розвитку CCUS в Україні.
На відміну від Європейського Союзу, де основні елементи правового режиму визначені Директивою 2009/31/ЄС про геологічне зберігання діоксиду вуглецю, українське законодавство містить лише окремі фрагменти регулювання, які можуть бути використані для майбутньої системи CCUS. До них належать Кодекс України про надра, Закон України "Про нафту і газ", Закон України "Про оцінку впливу на довкілля", Закон України "Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів", а також законодавство у сфері трубопровідного транспорту та промислової безпеки. Проте жоден із цих актів не створює комплексного режиму для постійного геологічного зберігання CO₂.
Пріоритети законодавчих змін
Аналіз Директиви 2009/31/ЄС та рекомендацій IEA свідчить, що першочерговим завданням для України є створення спеціального правового режиму геологічного зберігання CO₂. Такий режим повинен охоплювати п'ять базових блоків:
- правовий статус CO₂ та порядок передачі відповідальності;
- право користування надрами для геологічного зберігання;
- систему дозволів на дослідження та експлуатацію сховищ;
- моніторинг, фінансові гарантії та довгострокову відповідальність;
- правила доступу третіх сторін до інфраструктури та транспортування CO₂.
Саме ці елементи є мінімально необхідною умовою для формування комерційної моделі проєктів CCUS та залучення приватного капіталу. Без їх законодавчого врегулювання навіть значний геологічний потенціал України залишатиметься лише теоретичною можливістю, а не основою для реальних інвестиційних проєктів.
Пріоритетний пакет законодавчих змін для України
На основі вимог Директиви 2009/31/ЄС та рекомендацій IEA законодавчі зміни доцільно реалізовувати у три етапи.
Етап 1. Створення базової правової рамки
- прийняття рамкового Закону України про CCUS;
- внесення змін до Кодексу України про надра;
- визначення правового статусу CO₂;
- запровадження дозволів на дослідження та зберігання CO₂.
Етап 2. Створення регуляторної інфраструктури
- внесення змін до Закону України "Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів";
- встановлення вимог до моніторингу сховищ;
- запровадження фінансових гарантій;
- встановлення правил закриття сховищ і передачі відповідальності державі.
Етап 3. Формування ринку управління вуглецем
- регулювання доступу до мереж транспортування і зберігання CO₂;
- створення тарифної моделі;
- врегулювання транскордонних потоків CO₂;
- інтеграція з майбутньою системою торгівлі викидами.
