Рік після ліквідації Міндовкілля: аудит обіцянок, результатів, рішень і невдач

Ліквідація Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та приєднання його до Міністерства економіки стали одними із найрезонансніших рішень уряду за останні роки. Попри критику з боку екологічної спільноти, науковців і профільних експертів, Кабінет міністрів звів економіку, довкілля й аграрну політику під одним дахом. Чергове переформатування уряду тиждень тому нічого не змінило: довкілля залишилося в міцних обіймах економіки.

21 липня — перша річниця з моменту утворення "мегаміністерства". Тепер головне питання звучить уже не "навіщо це було зроблено?", а "що це дало?". Чи змогло розширене Мінекономіки почати працювати ефективніше та виконати обіцянки — як свої, так і уряду?

ЕкоПолітика проаналізувала роботу міністерства за цей час у сфері охорони довкілля: що вдалося реалізувати, які реформи забуксували, які рішення викликали найбільший резонанс і чи виправдав себе один із наймасштабніших експериментів із реформування системи державного управління.

Отже, що нам обіцяли рік тому?

Покращення №1 — Створити синергію між економічною, екологічною та аграрною політикою

В уряді запевняли, що об'єднання міністерств забезпечить єдину державну політику, у якій економічний розвиток, охорона довкілля та аграрний сектор не конкуруватимуть між собою, а працюватимуть разом. Фактично саме слово "синергія" було одним із найуживаніших у заявах міністра Олексія Соболева, які він робив рік тому.

"Ми поєднаємо найкращі практики трьох міністерств — Мінекономіки, Мінагро та Міндовкілля — і додамо сучасні інструменти: цифрові сервіси, дерегуляцію, підтримку підприємництва, залучення інвестицій та доступ до міжнародного фінансування. Плануємо, що це буде нова інституційна платформа для цілісного бачення розвитку країни", — зазначав він.

І навіть у своєму прощальному пості у Facebook Олексій Соболев стверджує:

"Ми стали єдиною машиною, у якій три міністерства працювали у синергії".

У Програмі діяльності Кабінету міністрів України, яку уряд презентував у серпні минулого року, але так і не затвердила Верховна Рада, бачимо той самий посил:

"Мінекономіки об’єднує три ключові напрями державної політики — економіку, аграрний сектор та охорону довкілля. Це нова інституційна платформа, яка забезпечить цілісне бачення розвитку країни, ефективне використання ресурсів і краще управління державними активами”.

Що ми перевіряли: чи дійсно питання довкілля стали органічною частиною економічної політики, а не відійшли на другий план?

Висновок ЕкоПолітики

Із синергією напрямів роботи міністерства якось зовсім не вдалося: у всіх планах і програмах роботи мегаміністерства довкіллєві питання отримували найменше уваги.

У випадках, коли виникав конфлікт інтересів довкіллєвого напряму з економічною або аграрною складовою, рішення майже завжди приймалося не на користь довкілля.

Найяскравіші докази: 

1. Дуже показово: у 56-сторінковій презентації "Досягнення уряду за рік", яку на власних сторінках представила ексміністерка Юлія Свириденко, немає жодного (!!!) слова про довкілля. Бо, мабуть, попри наявність євроінтеграційного переговорного розділу 27 "Довкілля та зміна клімату", ця сфера все ще не на часі…

2. Серед восьми операційних цілей Мінекономіки у Програмі діяльності уряду лише одна стосувалася довкілля.

3. Кейс полонини Руна максимально наочно продемонстрував пріоритети міністерства. Коли інтереси інвестора у будівництві вітропарку зіткнулися з вимогами екоспільноти зберегти одну з найцінніших високогірних територій Українських Карпат, відомство обрало бік забудовника, попри очевидні природоохоронні порушення. Не допомогли ані звернення науковців, ані втручання депутатських комітетів, ані петиція до президента.

   

   Фото: Mark Melnychenko.

4. Розв'язання проблем лісової галузі уряд та ексміністр Соболев побачили у скасуванні частини наявних природоохоронних обмежень на заготівлю деревини. А от системну корупцію і численні кримінальні справи проти високопосадовців галузі за незаконні рубки на сотні мільйонів гривень — не побачили.

5. Регулярні спроби скасувати або послабити ОВД — єдиний реальний інструмент для попередження реалізації небезпечних для довкілля проєктів. Такі дерегуляційні ініціативи мали полегшувати життя для бізнесу, але створювали загрозу для суттєвого погіршення стану довкілля. Наприклад, Програма уряду передбачала подання до парламенту до кінця 2025 року законопроєкту про спрощення порядку проведення ОВД. Активісти, як і Єврокомісія, наполягали на неприпустимості такого послаблення. Законопроєкт так і не подали, обмежилися постановою Кабміну, яка спрощує проходження цієї процедури для бізнесів на постраждалих від воєнних дій територіях.

Покращення №2 — Удосконалити, а не "обнулити" екологічну політику

"Ми не стартуємо з чистого аркуша, а вдосконалимо наявні програми Мінагрополітики та Міндовкілля, доповнивши їх компетенціями в інвестиційному плануванні, доступі до донорських ресурсів, механізмах зниження ризиків і реформуванні системи видання дозволів", — запевняв міністр.

Що ми перевіряли: які екологічні реформи були продовжені, а які фактично зупинилися?

Висновок ЕкоПолітики

Флагманською реформою, яку найактивніше взялося просувати Мінекономіки, стала реформа промислового забруднення. Через Кабмін провели всі необхідні постанови. Чиновники активно готували законопроєкт про Національну систему торгівлі квотами на викиди парникових газів (НСТВ). Документ презентували стейкхолдерам та оприлюднили 15 травня.

Суттєвого прогресу інших реформ ми не побачили. Якісь косметичні зміни — так, концептуальні зрушення — ні.

Найяскравіші докази: 

1. Спроба провести чергову "оптимізацію" природоохоронних органів. Вона передбачала об’єднання Держлісагентства і Держрибагентства у нову Агенцію біорізноманіття, а також зведення в межах новоствореної Агенції природокористування ще трьох відомств: Держгеокадастру, Держгеонадр і Держводагентства. Представники екоспільноти нагадали, що схожу ідею зосередити управління природними ресурсами в одних руках і прибрати природоохоронні запобіжники вже реалізовували у 2003 році за часів прем’єрства Віктора Януковича, але після перемоги Помаранчевої революції цю структуру ліквідували.

2. Катастрофічний кадровий дефіцит: зменшення вдвічі кількості чиновників міністерства, які займаються довкіллєвими напрямами. Майже всі кластери роботи, якими раніше займалося Міндовкілля, скинули на одного заступника — Олександра Краснолуцького.

3. Поглиблення інституційної неспроможності. Навіть коли Міндовкілля було окремим відомством із понад трьомастами працівниками, фахівці говорили про його слабку інституційну спроможність. Після об’єднання можливості Мінекономіки у цьому секторі стали ще меншими. Зверніть увагу: розробку нормативно-правових актів, пов’язаних із довкіллям, попереднє та нинішнє міністерство доволі часто передавали на аутсорс іноземним консультантам та проєктам. В результаті отримані документи часто не відповідають українським реаліям.

І як вишенька на торті: колишню будівлю Міндовкілля передали у користування Вищому антикорупційному суду, а працівників довкіллєвого напряму Мінекономіки виселяють в орендоване приміщення. Активісти вважають такий крок "продовженням цілеспрямованого знищення природоохоронної галузі". Попри те, що довкіллєва складова в євроінтеграції має чи не найбільшу кількість бенчмарків, постійного місця для фахівців, які мають забезпечити їх виконання, якось не знайшлося.

4. Скорочення, а якщо чиновницькою мовою — "оптимізація", екоінспекції. Зменшуючи кількість підрозділів та інспекторів, міністерство посилалося на "Стратегію реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів на період до 2029 року", та водночас примудрилося вступити з нею у суперечність: Стратегія наголошує на надмірному навантаженні на екоінспекторів, а Мінекономіки натомість взялося й надалі "оптимізувати" їхню чисельність.

5. З позитивного: міністерство супроводило до затвердження важливі документи, над якими працювало Міндовкілля: оновлену Довгострокову стратегію низьковуглецевого розвитку України, розпорядження Кабміну "Про схвалення Другого національно визначеного внеску України до Паризької угоди" (НВВ2). Запустило підготований Міндовкіллям проєкт з функціонування мережі пунктів екоконтролю.

Покращення №3 – Ухвалювати рішення швидше

Ідея, на перший погляд, була логічною і зрозумілою: замість погодження між кількома міністерствами рішення концентруються в одному органі, що має зменшити бюрократію та пришвидшити управлінські процеси.

Що ми перевіряли: чи скоротилися строки розробки законопроєктів, нормативних актів та проведення реформ, а також ухвалення рішень?

Висновок ЕкоПолітики

Якогось принципового прискорення ми не зафіксували. Погоджені та затверджені протягом цього року роботи нормативно-правові акти були переважно напрацюваннями Міндовкілля.

Ми відзначили більшу орієнтованість Мінекономіки на добробут бізнесу, а не на добробут довкілля. Рішення, які можуть спростити життя підприємцям, ухвалюються досить швидко, хоча й не завжди. Ті, які не торкаються бізнес-інтересів, можуть ігноруватися та припадати пилом у міністерстві місяцями. Якщо стоїть вибір між економікою і довкіллям, у 99% випадків вибір буде на користь економіки.

Покращення №4 — Посилити інвестиційну спроможність природоохоронної сфери

"Вдосконалимо наявні політики Мінагрополітики та Міндовкілля, доповнивши їх компетенціями в інвестиційному плануванні, доступі до донорських ресурсів", — обіцяв Олексій Соболев.

Що ми перевіряли: 

Чи вдалося залучити нові міжнародні фінансові джерела та інтегрувати екологічні проєкти у програми відновлення?

Висновок ЕкоПолітики

За майже рік роботи розширене Мінекономіки не залучило нових закордонних джерел фінансування саме для відновлення довкілля. У переліку досягнень є приєднання до глобальної програми BIOFIN для фінансування відновлення біорізноманіття  скоріше символічні "зелені" компоненти у програмах промислового та енергетичного відновлення і нова стратегія збереження біорізноманіття.

Проте наразі це радше підготовка до застосування фінансових механізмів, створення стратегічних документів та продовження програм, запущених ще до ліквідації Міндовкілля.

Нового потужного грошового потоку на відновлення екосистем, заповідних територій і знищеної війною природи міністерство не залучило. Довкілля допустили до програм відбудови, але переважно у ролі "зеленого" додатка до енергетики, промисловості й інвестиційної політики.

Покращення №5 — Реформувати дозвільну систему

У Програмі діяльності Кабміну Мінекономіки планувало "до 31 грудня провести чергову дерегуляцію шляхом перегляду та скасування надмірних вимог до бізнесу, оптимізації дозвільних та погоджувальних процедур з урахуванням результатів консультацій з бізнесом і парламентських обговорень".

Схожа обіцянка прозвучала й від ексміністра Соболева:

"Далі — масштабна дерегуляція, цифровізація процедур і зменшення перевірок для бізнесу. Там, де не допрацювали в цьому напрямку, зробимо все необхідне — у всіх трьох секторах, якими нині опікуємося”.

Що ми перевіряли: 

Чи стали дозвільні процедури швидшими, прозорішими та менш бюрократичними? Як вплинули нововведення у дозвільній системі на стан довкілля?

Висновок ЕкоПолітики

Окремі дозвільні процедури справді перевели в електронний формат і спростили, але довести, що вся система стала швидшою та менш бюрократичною, міністерству поки що нічим. Дерегуляцією Мінекономіки також займається, але результати такої діяльності для довкілля зазвичай виявляються сумними або дуже сумними.

Найяскравіші докази: 

1. Почав працювати Єдиний державний реєстр інтегрованих довкіллєвих дозволів. Заяву та всі супровідні документи до неї можна подати через онлайн-платформу "ЕкоСистема". Але за більш ніж пів року функціонування реєстру у ньому зареєстрована лише одна заява, яку вже тричі повертали на доопрацювання. Зручність надання цієї послуги також під питанням: зауваження потрібно встигнути внести за 15 днів, щоб заява не вважалася неподаною, а хід розгляду відображається не у хронологічному порядку, а абсолютно рандомно.

2. З часів Міндовкілля збереглася дуже низька швидкість видачі ліцензій на поводження з небезпечними відходами. Так, за понад 5 місяців своєї роботи у 2025 році Мінекономіки видало лише три такі документи.

3. Обіцяна міністром та урядом дерегуляція загрожувала вилізти боком для навколишнього середовища. Так, у вересні Кабмін подав на розгляд екокомітету законопроєкт №13554, у якому пропонував скасувати декілька десятків екологічних дозволів і погоджень. Попри наявні ризики для довкілля від прийняття цього документа, представники Мінекономіки не тільки презентували й повністю підтримували цей законопроєкт, а ще й обурювалися тим, що інші органи влади — зокрема Держводагентство — висловили свою незгоду із пропонованими змінами.

Покращення №6 – Забезпечити виконання міжнародних екологічних зобов'язань України

"Велика увага приділятиметься виконанню міжнародних зобов’язань України із захисту довкілля, а також реалізації пріоритетних програм у галузі екології та АПК", — наголошував ексміністр Соболев.

Що ми перевіряли: Якого прогресу досягла Україна у виконанні євроінтеграційних і міжнародних екологічних зобов'язань?

Висновок ЕкоПолітики

Прогрес є, і його визнає Єврокомісія, але значна частина роботи поки що залишається на рівні законів, стратегій і планів імплементації. Сумно, що цей рух відчутний виключно на папері: нормативний потяг уже рушив, а практичне виконання все ще чекає на пероні. Окремий привід для занепокоєння — це прямі порушення міжнародних зобов’язань, на які Мінекономіки дивилося крізь пальці.

Найяскравіші докази: 

1. Із позитивного: оновлення НВВ2, затвердження Стратегії низьковуглецевого розвитку до 2050 року, оприлюднення законопроєкту про НСТВ.

2. Єврокомісія прямо вказує на слабку адміністративну спроможність, нестачу фінансування, затримки із законодавством, проблеми з ОВД і СЕО, доступом громадськості до екологічної інформації та фактичним екоконтролем.

3. Мінекономіки, як і Міндовкілля до нього, чхати хотіло на незаконне будівництво Національного військового меморіального кладовища на території об’єкта Смарагдової мережі, який Україна зобов’язалася охороняти. Бюро Постійного комітету Бернської конвенції Ради Європи підтвердило низку серйозних екологічних ризиків і вкотре вимагає пояснень з приводу цього будівництва від України.

4. Мінекономіки підготувало проєкт постанови Кабміну, який фактично узаконює знеліснення і суперечить Регламенту ЄС щодо вирубки лісів (EUDR).

Покращення №7 — Тісна співпраця та відкритість

"Ми хочемо чути бізнес та громадський сектор і багато працювати разом: зустрічатися, обговорювати спільні задачі та ефективно їх реалізовувати. [...] Також хочемо, аби громадський сектор був максимально залучений у співпрацю, допомагав формувати політики міністерства та ефективно їх реалізовувати", — запевняв на початку своєї роботи на посту міністра Олексій Соболев.

Що ми перевіряли: Чи дійсно міністерство стало прислухатися до звернень, пропозицій та зауважень стейкхолдерів і громадськості? Чи стало воно відкритішим?

Висновок ЕкоПолітики

Попри красиву заяву ексміністра, представники бізнесу й екоспільноти регулярно скаржилися на "глухоту" Мінекономіки. Скандали, про які гула вся екоспільнота, відомство зазвичай воліло не помічати, а численні звернення громадян із цього приводу — ігнорувати.

Обіцянки, дані стейкхолдерам на зустрічах, досить часто так і залишалися просто обіцянками.

Найяскравіші докази: 

1. Щодо раніше згаданої полонини Руна міністерство поновило процедуру ОВД для  ВЕС, раніше зупинену судами, та дало громадськості лише три дні на подання зауважень до цього гучного скандального проєкту. Все подальше спілкування з громадськістю за цим кейсом — це безліч відписок і невиконані домовленості.

"Міністр економіки Олексій Соболєв дав у Facebook обіцянку, що контролюватиме дотримання умов висновку ОВД. Але ні — наші листи з десятком координат знахідок червонокнижних видів на полонинах залишилися листами в нікуди", — стверджують в Українській природоохоронній групі (УПГ).

2. Мінекономіки намагалося без оприлюднення й обговорень скасувати ОВД для суцільних санітарних рубок.

3. Інформацію про робочі групи при міністерстві, а також їхній склад неможливо знайти на сайті Мінекономіки.

4. Не можна сказати, що, як за часів міністра Стрільця, міністерство є закритим до спілкування та обговорення: круглі столи, робочі зустрічі та інші заходи проводяться, тільки от їхній ККД зазвичай наближається до нуля.

5. Кейс Негребівського кар’єру на Житомирщині: понад пів року знадобилося місцевим жителям, Радомишльській міській раді, громадським природоохоронним організаціям, науковцям, щоби змусити Мінекономіки дати дозвіл Державній екологічній інспекції на перевірку, чи виконує надрокористувач умови висновку ОВД. Екоінспектори встановили, що фактично весь цей час ТОВ "Доломіне" безкарно нищило ліси та забруднювало річку. За мовчазної бездіяльності міністерства. В УПГ таку поведінку відомства оцінили як "приклад паралічу державної системи охорони довкілля".

Сім обіцянок потому: довкілля знову доводиться відстоювати

Коротко підбити підсумки року роботи "мегаміністерства" можна такими тезами:

1. Екологічні інтереси дедалі частіше стали поступатися економічним.

2. Природоохоронні запобіжники, які є нормою у ЄС, в Україні сприймаються виключно як перешкода для бізнесу.

3. Громадськості та міжнародним партнерам доводиться буквально виборювати дотримання українською владою екологічних норм і євроінтеграційних зобов'язань.

4. Між "ухвалили" й "виконали" досі лежить звична для вітчизняної екополітики прірва.

Саме тому фахівці та активісти за цей час часто критикували не окремі рішення Мінекономіки, а саму модель управління, що виникла після ліквідації Міндовкілля.

Водночас говорити про повний демонтаж державної екологічної політики було б перебільшенням. Іноді міністерство ухвалювало окремі позитивні природоохоронні рішення, інколи навіть всупереч очікуванням бізнесу.

Проблема в іншому: захист довкілля дедалі частіше потребує додаткового обґрунтування, зовнішнього тиску та публічних кампаній. А це прямо суперечить обіцянкам, із якими уряд рік тому пояснював ліквідацію профільного міністерства.

Об'єднання мало зробити державну політику швидшою, сильнішою і збалансованішою. Натомість рік роботи об’єднаного Мінекономіки минув і залишив по собі риторичне питання: якщо за право довкілля бути почутим тепер доводиться боротися ще більше, то чи справді ця спроба реформування була вдалою?