Екологічний податок — явище відносно нове. Першопроходцем була Фінляндія, яка ввела податок на викиди CO2 ще в 1990 році. Проте такі країни, як Австрія та Угорщина, почали впроваджувати це лише в 2022-2023 роках.
Від 10 центів до €100: чому екологічний податок у різних країнах Європи відрізняється?
Кожна країна впроваджує свої податки незалежно від того, чи є вона членом торгових об'єднань, таких як ЄС, і ці податки поширюються на резидентів країни. Рівень цього податку кожна країна теж визначає самостійно. У різних країнах існує значна різниця в ставках екологічного податку: наприклад, у Швейцарії ці податки одні з найвищих, сягаючи €122 за тонну, тоді як у Польщі — одні з найнижчих (€0,09). ЄС не має централізованої податкової системи, а отже, не може безпосередньо контролювати податки кожної країни.
Однак у випадку Європейського Союзу є інший механізм — EU Emission Trading System (ETS), європейська система торгівлі викидами. Це не податок, а фактично плата за викиди в іншому форматі. Уряд встановлює загальний рівень викидів, а підприємства можуть купувати і продавати дозволи на викиди в межах цього ліміту. Якщо в однієї компанії залишилися "зайві" дозволи, вона може продати їх тій, яка викидає більше. Таким чином, ринок сам знаходить баланс, а компанії мають мотивацію знижувати свої викиди. Дохід від цієї ініціативи надходить до національних бюджетів, і держави-члени повинні використовувати його для підтримки проєктів, які допомагають зменшити викиди парникових газів.
Німеччина, наприклад, як країна ЄС є учасником європейської системи торгівлі викидами, і в той самий час має податок на вуглець на рівні держави. Це два різні компоненти, які країна поєднує, щоб уникнути подвійного оподаткування для своїх резидентів.
Де на екомапі знаходиться Україна?
В Україні поки що діє лише екологічний податок. Торгівля викидами ще не впроваджена, але є велика ймовірність, що після закінчення війни Україна долучиться до Європейської системи.
Що стосується розміру цього податку, то він все ще залишається на низькому рівні, хоча й виріс з 10 грн до 30 грн за тонну CO2. Крім того, податок стягується не тільки за вуглець, але й за інші парникові гази, які шкодять клімату. Через те, що цей податок невеликий, він не має суттєвого впливу ні на діяльність, ні на прибутки компаній. Однак планується, що до 2029 року ставка податку збільшиться у 8 разів, а це стимулює підприємства інвестувати в екологічно чисті технології вже зараз.
Чому наразі сума податку незначна? На це є дві причини, які стосуватимуться не лише України, а й усіх держав, які зберігають ставку на доволі низькому рівні.
По-перше, це базове бажання захистити свого виробника і зробити його більш конкурентоспроможним на ринку ЄС. Друга причина — тестування самої системи торгівлі викидами. Наразі у рамках співпраці між Україною та країнами ЄС запрацював CBAM (механізм регулювання сплати за вуглець). Він почав діяти в пілотному форматі в жовтні 2023 року і стане обов’язковим до 2026 року. Відповідно до цієї системи, український виробник, який не покращує енергоефективність у себе вдома, буде платити ЄС, щоб його товар потрапив на полиці європейських магазинів.
Фонд декарбонізації в Україні: що це і як працює?
Декарбонізація — це великий і амбітний процес, кінцева мета якого — досягти нульових викидів вуглецю. В Україні був створений Фонд декарбонізації, який вже збирає значні кошти через податки на вуглецеві викиди й планує інвестувати ці гроші в проєкти, які допоможуть знизити екологічне навантаження.
Як це працює? Якщо підприємство платить екологічний податок, частина цих коштів йде на проєкти з утеплення будинків, встановлення сонячних панелей або модернізації виробництв, щоб зробити їх менш шкідливими для довкілля. На сьогодні фонд акумулював 1,4 млрд грн, і вже видав 21 млн грн кредитів на реалізацію 7 проєктів зі стимулювання енергоефективності. Ще два десятки проєктів знаходяться на різних стадіях підготовки.
Що зараз робити українським виробникам?
Системи оподаткування на викиди вуглецю активно розвиваються в Європі та інших країнах. Українські компанії повинні почати готуватися до майбутніх змін, поступово адаптуючи свої виробничі процеси до нових стандартів екологічної відповідальності. Зокрема, скорочуючи викиди вуглецю та модернізуючи виробничі лінії для зменшення екологічного сліду.
