Уже в цьому році набуде чинності закон "Про основи моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів". Він створює ринок торгівлі квотами на викиди парникових газів, що в ЄС є потужним стимулом до зменшення кількості генерування CO2.
Такі кроки можна тільки вітати. Але, виконуючи свої зобов'язання за Паризькою угодою, потрібно завжди враховувати економічні і екологічні реалії України.
Облік національної специфіки вимагає:
- стимулювання екологічної модернізації підприємств, транспортної та житлової інфраструктури;
- співпраці бізнесу, центральної і місцевої влади;
- створення Вуглецевого фонду держбюджету, який буде наповнюватися податками на викиди і витрачатися на потреби зменшення сліду CO2;
- підтримки вугледобувних регіонів, щоб пом'якшити їхнє перепрофілювання;
- продуманої стратегії енергетичного переходу, коли "зелена енергетика" буде заміщати собою вугільну і газову, а не атомну;
- адаптації сільського господарства до кліматичних змін, щоб зберегти значення України як експортера сільськогосподарської продукції;
- підтримки тих міст і громад, які ставлять перед собою амбітні цілі нульових показників щодо викидів парникових газів.
Важливо пам'ятати, що виконання положень Паризької угоди — це рятівний круг для України. Уже сьогодні зміни клімату загрожують нам руйнуванням економіки і соціальними потрясіннями, а згодом ці тенденції будуть тільки наростати. Тому влада, бізнес і громадський сектор повинні усвідомлювати, що від досягнення кліматичних цілей залежить майбутнє мільйонів людей, їхній доступ до таких елементарних, але життєво необхідних вигод, як чиста вода або повітря. Йдеться про наше виживання і про те, що ми залишимо у спадок майбутнім поколінням.
