Законопроєкт № 5339 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення механізму регулювання викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря" до другого читання отримав нові пункти, що розширили обов’язки підприємств у цій царині. Передусім це стосується контролю за власними викидами у атмосферу.
ЕкоПолітика проаналізувала текст законопроєкту до другого читання.
Строки виконання заходів щодо зменшення викидів скоротили до 7 років – проти раніше запропонованих 10. А це ще більше ускладнює завдання, що ставиться перед підприємствами. Відтак зростають корупційні ризики, бо виникає спокуса обійти нормативи, котрі важко або й неможливо виконати.
Додасть клопоту бізнесменам, вочевидь, і вимога отримувати новий дозвіл на викиди замість внесення змін до вже діючого, у разі зміни параметрів цих викидів. Це могло б бути доцільним у випадку принципових змін у таких параметрах. В іншому ж разі – тільки додає бюрократичної тяганини.
Корупційних ризиків документу додає і розширення кола державних інституцій, котрі можуть впливати на прийняття рішень про видачу чи анулювання дозволу на викиди. Це рішення може залежати від висновку органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Поза тим, якщо на певній території фонова концентрація забруднюючих речовин перевищує гранично допустиму, відповідний орган місцевого самоврядування також може приймати рішення про зниження викидів забруднюючих речовин підприємствами. Для цього муніципалітет має затвердити відповідну регіональну програму з охорони довкілля.
Те, що до охорони атмосферного повітря пропонують залучити структури МОЗ та місцеве самоврядування, саме по собі є логічним. Однак, аби уникнути корупційних ризиків, тут має бути чітко прописана процедура їхньої участі у природоохоронних заходах, обсяг їхніх повноважень та відповідальності, а також критерії, за якими вони можуть відхилити чи анулювати дозвіл.
Підводне каміння містить у собі і стаття 11-1 про обов’язкові громадські слухання щодо видачі дозволу на викиди. Місцеві держадміністрації мають повідомляти про наявність або відсутність зауважень громадськості щодо видачі суб’єкту господарювання дозволу на викиди. Новація переслідує гарну мету – надати громадянам можливість впливати на умови свого життя. Однак за відсутності чіткого механізму делегування повноважень з боку громади та без певних фахових знань учасників слухань цей механізм може бути використано для блокування цілком прийнятних с точки зору екології бізнес- проэктів. Інша крайність – обговорення можуть проводитися просто для галочки, щоб створити ілюзію підтримки з боку громадськості. В першому випадку новація може виявитися шкідливою, в другому – безкорисною.
Корупційні ризики має у собі і норма, що зобов’язує підприємців безумовно допускати до перевірки уповноважених державою посадових осіб. Обґрунтованих відмов від підприємців, на відміну від попередньої редакції законопроєкту, ця норма не передбачає.
На тлі цих загроз відмова у дозволі на підставі Закону України "Про санкції" (її також додали до нової редакції) виглядає річчю цілком технічною. Для того, щоб унеможливити роботу підсанкційних підприємств, цей закон запускає достатню кількість механізмів й крім анулювання дозволу на викиди.
Раніше ЕкоПолітика повідомляла, що Європейська бізнес-асоціація (EBA) висловила своє занепокоєння з приводу корупційної складової законопроекту №5339.
