Мета, що її переслідує законопроєкт № 5339, логічна і шляхетна – зменшити кількість шкідливих викидів у атмосферу. Для цього запропоновано зобов’язати підприємства самостійно контролювати власні викиди і у визначений термін домогтися їх скорочення. Таким у загальних рисах є суть законопроекту "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення механізму регулювання викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря".
ЕкоПолітика вирішила проаналізувати документ напередодні його другого читання у парламенті.
Бізнес-спільнота вбачає у цьому документі чимало вузьких місць. Вони можуть поставити під питання його реалізацію, або ж, коли насправді все буде суворо, призведуть до зупинки цілих стратегічних галузей нашої економіки. При цьому задеклароване авторами прагнення зменшити адміністративний тиск на суб’єктів господарювання погано в’яжеться із практично повним карт-бланшем для перевіряльників.
Неузгодженість позицій авторів законопроєкту і підприємців була зумовлена вже самою процедурою опрацювання цього документу. У Європейській Бізнес Асоціації (ЕВА) кажуть, що їхні пропозиції та зауваження до законопроєкту так і не були враховані. Ба більше, часом складалося враження, що ці рекомендації були враховані з точністю до навпаки. Так, на першому читанні був ухвалений варіант законопроєкту, який передбачав 10- річний термін для скорочення викидів. ЕВА рекомендувала 15. В редакції законопроєкту, запропонованій на друге читання, термін скоротили до 7 років.
Абсолютно нереальним вважають такий строк і у Федерації роботодавців України.
Експерти апелюють до європейського досвіду, зауважуючи, що деякі країни ЄС й досі впроваджують найкращі доступні технології та методи управління з огляду на їхню високу вартість. Що тоді казати про Україну із її значно меншими ресурсами? Спроба все ж зробити великий стрибок протягом 7 років може закінчитися тим, що доведеться зупинити більшість українських ТЕС. І це при тому, що на той час фахівці прогнозують дефіцит генеруючих потужностей.
А ще проєкт закону пропонує заборонити подовження строків виконання заходів щодо скорочення викидів. І тут вже зовсім незрозуміло – навіщо позбавляти себе маневру на випадок якихось непередбачуваних обставин? Згадаємо хоча б про той же COVID-19, котрий змусив переглянути чимало планів і положень. Навряд чи ми маємо той запас економічної міцності, щоб так зухвало палити за собою мости.
Занепокоєння бізнес-спільноти викликає і розширення кола структур, які можуть впливати на видачу та анулювання дозволів на викиди.
У новій редакції законопроєкту передбачено, що у разі, коли забруднюючі речовини перевищують гранично допустимі концентрації в повітрі населених пунктів, органи місцевого самоврядування можуть приймати рішення про поетапне зниження викидів суб’єктами господарювання. Також передбачено, що підставою для відмови у видачі та анулювання дозволу на викиди може бути негативний висновок МОЗ.
Експерти висловлюють побоювання, що за цих умов може статися дублювання владних функцій. Серед їхніх, так ніким і не врахованих пропозицій, – чітко регламентувати повноваження дозвільних структур, аби уникнути корупційних ризиків.
Ще одне побажання бізнес-спільноти — обов’язкове погодження регіональних програм охорони довкілля із зацікавленими суб’єктами господарювання. Адже їхня участь у розробці таких програм абсолютно логічна – хто ж бо краще за них може знати, що, як і за яку ціну можна зробити на їхніх підприємствах задля зменшення шкідливих викидів. Так, щоб не отримати на виході красивий, актуальний, але недіючий документ.
Експерти пропонують звернути увагу і на те, що, застосовуючи санкції і в царині дозволів на викиди, слід подбати, щоб санкції ці були точно спрямованими і не завдавали українській економіці більшої шкоди, ніж власне підсанкційним особам.
Інша порада – при запроваджені автоматизованих систем контролю продумати механізм, котрий дозволив би не зупиняти підприємство за припустимих тимчасово підвищених викидів.
А от щодо допуску органів державного екологічного контролю, то підприємство таки повинне мати право їм відмовити. Звісно, коли на те є законні підстави. Приміром, відсутність у перевіряльника належних документів.
У Федерації роботодавців України одним з найбільш ризикових норм законопроєкту вважають саме те, що він дозволяє контролюючому органу зупиняти дію дозволу на викиди без рішення суду та без встановлення граничного строку зупинення.
Загалом позитивно оцінив законопроєкт гендиректор Центру екології та розвитку нових технологій (ЦЕРН) Владислав Антіпов. Однак і він зауважив сумнівні моменти у цьому документі:
"У законопроекті 5339 є низка добрих положень, спрямованих на дерегуляцію екологічної сфери та усунення неузгодженостей у законодавстві. Але, на жаль, законопроєкт містить низку дуже спірних моментів. Наприклад, промислові підприємства будуть зобов'язані отримувати новий дозвіл на викиди при кожній інженерно-технічній зміні. При цьому на великих підприємствах такі зміни відбуваються практично щотижня, а отримання дозволу на викиди триває від 6 до 12 місяців. Таким чином, якщо це положення буде введено в дію, всі дозволи на викиди промислових підприємств будуть неактуальні на постійній основі. Бізнесу знову виставляють нездійсненні вимоги!"
Раніше ЕкоПолітика, писала про корупційні ризики, які містить у собі законопроект № 5339.
