В Україні 9 липня набув чинності євроінтеграційний Закон № 2320-IX "Про управління відходами", ухвалений у 2022 році. Він запускає сміттєву реформу, зокрема замінює поняття “відходи” на поняття “сировина”, щоб зробити переробку інвестиційно привабливою. Документ є рамковим, тому потребує прийняття низки додаткових актів, більшість з яких досі знаходяться на стадіях розробки.
ЕкоПолітика вирішила зʼясувати, що з набуттям чинності нового закону змінилося у галузі управління відходами і чи зможе Україна подолати сміттєву навалу.
Що змінив новий закон
Закон “Про управління відходами” змінює саму філософію галузі. Крім заміни поняття “відходи” на поняття “сировина” він передбачає:
- створення нової дозвільної системи;
- децентралізацію управління відходами;
- багаторівневе планування;
- розбудову інфраструктури;
- введення європейських принципів ієрархії управління відходами, розширеної відповідальності виробника (РВВ) та принципу "забруднювач платить".
Останній пункт є дуже важливим, хоча ще й не впроваджений на практиці. Зараз покупець, купуючи товар, наприклад, хліб, оплачує і вартість упаковки, яка дуже швидко перетворюється на сміття. Однак подальша доля таких відходів виробників не стосується. Упаковки та інші відходи товарів, як з часом і самі товари, в кращому випадку опиняються на сміттєвому полігоні, а в гіршому – в лісі, на стихійному звалищі.
Незаконне звалище у Вишгороді, серпень 2022 рік (facebook.com/SEI.CD)
Новий закон же вводить поняття розширеної відповідальності виробника. Вона зобовʼязує компанії збирати та утилізовувати упаковку та інше сміття від їхніх товарів або самостійно, або обʼєднуючись з іншими компаніями.
Раніше такого принципу в Україні не існувало і тому важливо, щоб він запрацював на практиці, а не на папері.
Варто зауважити, що ЄС, який був піонером у введені поняття РВВ та принципу “забруднювач платить”, надав Україні експертну підтримку при розробці нормативних документів. Вже розроблені законопроєкти "Про упаковку та відходи упаковки", "Про відходи електричного і електронного обладнання", а "Про батареї і акумулятори" – у роботі.
В Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів заявляють, що Європа переходила на нову системи управління відходами 20-30 років. Тому існують побоювання, що на реформу в Україні закладають десятиліття, протягом яких сміття захоплюватиме все нові і нові території.
Труднощі під час підготовки закону
Законопроєкт №2207-1д готували понад два роки різні команди народних депутатів. Проте низка правок та зауважень так і не була врахована. Зокрема, щодо збору та зберігання промислових відходів, стимулювання розвитку циркулярної економіки тощо.
Розробка документа викликала кілька скандалів як між нардепами, так і серед громадськості. Документ готувала команда народного депутата від фракції "Слуга народу" Олександра Маріковського, який на той час був членом комітету Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування.
Він став учасником декількох скандалів з іншими народними депутатами щодо підтримки неефективних реформ, зокрема з Олександром Юрченком та Антоном Яценком. Також він мав конфлікт з головою екокомітету Олегом Бондоренком. Маріковський звинувачував його у лобізмі при підготовці закону та порушенні парламентського регламенту. Окрім того, він заявляв, що екокомітет необґрунтовано відхиляє правки. Самого Маріковського звинувачували у неоприлюднені документа.
У січні 2022 року його відсторонили від роботи над законопроєктом №2207-1д, який доопрацьовував народний депутат Павло Якименко. У жовтні 2022 року Маріковський покинув свою посаду в екокомітеті.
Досвід ЄС
В Європі нова система управління відходами існує давно, однак не всі країни успішно її втілюють.
У Німеччині за неналежне поводження з відходами на місцевих жителів чекають штрафи від десятків до тисяч євро та підвищення вартості послуг за вивезення сміття. За підтриманням чистоти також слідкують “сміттєві” детективи та сусіди.
Однак в Угорщині немає контролю за дотриманням правил сортування. В країні досі існують сміттєзвалища, а обізнаність людей щодо необхідності і можливостей сортування доволі низька.
Успішні кейси
Деякі великі мережі супермаркетів вже запустили роздільний збір, наприклад, "Сільпо", Metro та Novus. Також ініціативу підтримали й менші мережі, зокрема мережа магазинів “Аврора Мультимаркет” відкрила перший у Полтаві повноцінний пункт сортування сміття.
Окрім того, у низці міст почали будувати сміттєпереробні та сміттєсортувальні заводи, або ж готувати відповідні проєкти, наприклад:
- у Житомирі запрацювала перша черга сміттєпереробного заводу;
- у Львові будівництво сміттєпереробного заводу завершили на 37,7%;
- на Закарпатті у селі Яноші розпочали підготовку для будівництва сміттєсортувального заводу, ще один завод планують побудувати у Тячівському районі;
- на Волині інвестори презентували проєкт сміттєпереробного заводу для органічних відходів.
Ці проєкти здійснюватимуть за гроші приватних інвесторів та міжнародних партнерів.
Що зроблено для мінімізації захоронення відходів в Україні
Наразі мінімізувати захоронення відходів та розвивати сортування сміття здебільшого вдається завдяки активістам.
У більшості громад відсутні контейнери для сортування сміття, або ж їхня кількість недостатня. В маленьких громадах сміттєва інфраструктура часто відсутня. Українці систематично створюють петиції та звертаються до місцевої влади, щоб збільшити кількість контейнерів.
Також часто відсутня можливість сортувати відходи на чотири базові фракції (пластик, скло, папір, метал). Наприклад, у Києві здебільшого встановлені контейнери для сортування скла, пластика та небезпечних відходів. Кількість контейнерів для паперу та металу дуже мала. Екосвідомі громадяни вимушені користуватися ініціативами активістів та відвозити відходи на станції сортування, таких громадських організацій як "Україна без сміття" або "Зелений птах". Дехто навіть відправляє відходи поштою, проте більшість людей викидає цінну сировину у загальний контейнер.
"На смітті не заробляють. Заробляють на сервісі, – зазначила засновниця та голова ГО "Україна без сміття" Євгенія Аратовська. – Субʼєкти господарювання у сфері поводження з відходами ніколи не заробляли суто на смітті. Ми заробляємо на послугах. А наш побічний "продукт" – вторинна сировина чи альтернативне пальне, ніколи не дозволять нам досягти точки беззбитковості".
Вона наголосила, що ціна на вторинну сировину ніколи не була достатньо високою. Однак сміття потрібно переробляти за будь-яку ціну, щоб воно не потрапило у довкіллі.
Варто зауважити, що компанії на ринку переробки не отримують пільги від держави або іншу допомогу.
Також зі сміттям борються активісти організацій Zero Waste Lviv, "Розумне довкілля. Хмельницький", Yapomoga, "Чистий Луцьк", "Батарейки, здавайтеся!" тощо. Вони розвивають у громадах компостування, ресайклінг, зокрема для мінімізації текстильних відходів, відкривають шафи перевикористання та впроваджують інші принципи Zero Waste.
Проте українці, які сортують сміття, іноді не дотримуються правил. Наприклад, відносять у контейнери для збору пластику брудні пляшки, пляшки з-під олії, упаковку типу Tetra Pak тощо.
Реакція працівників галузі
Фахівчиня приватного підприємства "Обухівміськвторресурси" Анжеліка Полатьян розповіла ЕкоПолітиці, що наразі закон не вплинув на роботу підприємства. Однак певні його положення можуть ускладнити роботу. Закон передбачає, що в системі управління відходами з'явиться адміністратор (оператор) замість перевізника відходів. Його обиратиме орган місцевого самоврядування для обслуговування споживачів та контролю якості послуг в усіх громадах.
"Головною складовою закону, яку хотілося б виправити, є той факт що залишати адміністратора потрібно тільки в тих районах де проживають понад 500 тисяч людей, а там де менше – не потрібно. Адже утримання адміністратора в маленьких громадах істотно збільшить вартість послуги. Виникає питання "для чого?", – сказала вона.
Полатьян додала, що також варто прибрати з нового закону положення про те, що адміністратором може бути тільки комунальне підприємство.
"Суб'єкти господарської діяльності також повинні мати право бути такими адміністраторами, адже тоді буде конкуренція, а значить і послуга буде надаватися більш якісно, а вартість буде нижчою", – зазначила вона.
Чому реформа необхідна
Станом на 2021 рік Україна була одним зі світових лідерів за кількістю сміттєзвалищ – близько 6 тисяч сміттєзвалищ і полігонів загальною площею більш ніж 9 тисяч гектарів. Таку територію можна порівняти з площею 12 605 футбольних полів, або ж таких міст як Чернігів або Суми. Окрім того, існують і нелегальні стихійні звалища.
Волонтери прибирають річку Уди на Харківщині, липень 2021 рік (facebook.com/prihdkoartem)
З кожним роком офіційні та неофіційні звалища розростаються, захоплюючи нові території. Більшість сміттєвих полігонів в Україні переповнені та не відповідають європейським нормам, отже, їх потрібно закрити та рекультивувати. Однак досі невідомо, скільки років на це може знадобитися.
Окрім того, в деяких областях, зокрема у Закарпатській, відсутня навіть застаріла інфраструктура для поводження з відходами. Тому мешканці змушені або користуватися послугами місцевих активістів, або викидати сміття у річки. Сміття так багато, що воно пливе в Угорщину зі швидкістю близько 100 пляшок за хвилину та навіть утворює серйозні затори.
Річка Боржава, Закарпаття, січень 2022 рік (facebook.com/viktor.buchynskyy)
Хоча в Україні є підприємства, які займаються вторинною переробкою, більшість відходів доводиться купувати в інших країнах, витрачаючи мільярди гривень. А "місцева" сировина потрапляє на захоронення на полігони.
Країни-члени ЄС до 2025 року мають досягти 65% утилізація загальних відходів паковання та скоротити кількість захоронення відходів до менш ніж 10% до 2035 року. Україна, як кандидат у члени блоку, не має кількох десятиліть на повільне впровадження нової системи управління відходами.
