Пів року тому на Паризькому кліматичному саміті у Глазго Україна взяла на себе зобов’язання скоротити викиди парникових газів (НВВ2) на 65% до 2030р. Вже цьогоріч наша країна в пришвидшеному темпі виконує цю амбітну ціль. Щоправда, приводів для радості тут немає. Адже замість розвитку відновлювальних джерел енергії наша економіка "декарбонізується" через спад споживання електрики внаслідок зупинки підприємств.
Про вплив війни на плани стосовно декарбонізації економіки та зелену енергетику загалом в інтерв’ю ЕкоПолітиці розповідає директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
– Пане Володимире, у нещодавній публікації ви розповідали про те, що в Україні наразі є ризик зриву плану щодо декарбонізації економіки через розвиток відновлювальних джерел енергії. Кількість електроенергії, отриманої з відновлювальних джерел вже суттєво скоротилася (сонячна генерація – на 40%, вітрова – на 70%, біогазова – на 20%). Отже, які наслідки у підсумку матиме війна для ринку зеленої енергетики?
– Війна матиме достатньо серйозний негативний ефект для галузі. Основні потужності відновлювальної енергії (сонячної, вітрової генерації) розташовані у південних та південно-східних областях України, де відбуваються наразі активні військові дії. До 40% цих потужностей уже зруйновані чи пошкоджені, знаходяться на непідконтрольній території. Інвестори, які вклали в них кошти, очікували отримати прибуток, покрити кредити, які вони брали. Але тепер не можуть цього зробити.
Практично всі інвестори в українську зелену енергетику наразі стоять на порозі банкрутства.
Окрім безпосередньо бойових дій для галузі є ще одна проблема: змінився платоспроможний попит на електричну енергію. Мало того, що люди стали її менше споживати(на 30-40%), то ще й платежі суттєво впали (на 40-45%). Таким чином, ситуація у зеленій енергетиці та енергетиці загалом значно погіршилася. Крім того, НКРЕКП ухвалило рішення знизити надходження від "ГарПоку" коштів за зелену генерацію. Встановили відсотки від зеленого тарифу: для біогазу – 60%, для вітрової енергетики – 16%, сонячної – 15%. Наразі платежі, які отримує сектор ВДЕ, настільки мізерні порівняно з тим, що було, що інвестори просто не зможуть покрити витрати. Тому вони сьогодні не бачать серйозної перспективи та взагалі не знають що робити з цим бізнесом.
– В такому разі, якщо зелена енергетика занепадає, чи є шанси виконати план з декарбонізації?
– Україна взяла на себе серйозні зобов’язання за НВВ2 на саміті у Глазго: скоротити викиди на 65% порівняно з 1990-м.
За моїми розрахунками, вже в цьому році цей план буде перевиконано. А до 2030-го викиди парникових газів скоротяться значно більше, ніж мали б. Це може бути і 70%, і навіть більше.
Але скорочення пов’язано не з тим, що у нас стала ефективнішою економіка, зменшено енергоємність, почали розвиватися ВДЕ. Все навпаки. Але через військову агресію Росії впало виробництво, тому скоротилися викиди.
– Якими ви бачите можливі шляхи розвитку зеленої генерації зараз? Що нас чекає у найближчому майбутньому, якщо військова агресія продовжуватиметься?
– Якщо військова агресія продовжиться – вся зелена генерація буде банкрутом. Єдине, що може змінити ситуацію – зовнішня допомога. Вже зараз намагаються створити Фонд декарбонізації. Данія навіть вклала у нього певні кошти. Врятувати зелену генерацію в нинішніх умовах може викуп цих потужностей міжнародними фондами, банками. В іншому випадку цей бізнес, мабуть, може зупинитися, адже інвестор не буде бачити сенсу в його розвитку.
shutterstock
– З іноземною допомогою ситуація зрозуміла, а чи бачите ви кроки, яких наразі може вжити українська влада, щоб мінімізувати цей негативний вплив?
– Українська влада не може наразі підтримувати зелену генерацію, бо у неї немає фінансових можливостей. Кошти, які ми зараз отримуємо, спрямовані на гуманітарні, соціальні, військові цілі. І їх ще й не вистачає. Щодо відновлюваної енергетики ми навпаки бачимо скорочення допомоги від держави. Законодавство стосовно зеленого тарифу не виконується з боку уряду. Держава фактично забирає кошти, які зелена генерація на сьогодні могла б отримати, і розподіляє їх для "Укренерго" та "Енергоатому", бо вважає, що ці компанії більш важливі. У мене є певні сумніви щодо цього, але зараз така політика. Очікувати підтримки з боку влади не доводиться. Навпаки, уряд намагатиметься й надалі за рахунок ВДЕ, зеленого тарифу вирішити свої першочергові проблеми.
Тому зараз усі сподівання на те, що уряд зможе організувати накопичення коштів у міжнародному фонді. А вже цей фонд зможе підтримувати в таких умовах зелену генерацію. Інших шляхів я на сьогодні не бачу.
– Наразі ми спостерігаємо тенденцію до відмови від російських енергоносіїв як на європейському так і на загальносвітовому ринках. Чи є шанс, що після війни Україна стане плацдармом для розвитку відновлюваних джерел енергії, які зможуть замістити російські енергоносії, зокрема у Європі?
– Тут може бути багато сценаріїв. Один із них це той, про який ви говорите. Коли закінчиться війна, багато інвесторів можуть захотіти вкладати в Україну гроші. Зелена генерація досить приваблива в усьому світі. Наразі 80% від всіх інвестицій в енергетику припадає саме на неї. Тому безумовно, багато інвесторів будуть розглядати такий варіант. Але для того, щоб цей сценарій реалізувався, потрібна відповідна ефективна економічна політика уряду. Необхідно щоб уряд дійсно створив більш досконалу модель ринку: дотримувався тих зобов’язань, які брала Україна перед інвесторами, щоб були певні стимули, щоб була подолана корупція, була більш незалежною судова влада та інвестор міг їй довіряти. За таких умов інвестиції справді підуть. А якщо війна закінчиться, а управління залишиться таким, як і було, то розраховувати на інвестиції – не варто. Тому, на мій погляд, доведеться проробити значну роботу, щоб підсилити економічний блок уряду, чи взагалі доведеться змінити уряд на більш європейський. Також важливо посилювати розділення гілок влади, зокрема, незалежність судової системи від впливу олігархів та виконавчої влади.
Після війни доведеться змінити всю економічну філософію.
– А як що до водневої енергетики? До війни у нас були домовленості з ЄС, що Україна з часом буде виробляти та експортувати у Європу водень. Наскільки зараз воднева енергетика на часі, чи її можна відкласти у довгий ящик?
– В період війни про це треба забути. Щоб отримати зелений водень, нам треба інвестувати в зелену генерацію. А поки ніяких інвестицій не буде ні в зелену енергетику, ні в водень. Плануванням проєктів, звісно, можна займатися вже зараз, але реалізовувати їх та залучати інвестиції можна буде лише після закінчення військових дій та за умови зміни філософії економічної системи і державного управління.
shutterstock
– І на останок, яка наразі ситуація на енергетичному ринку України загалом? Зважаючи на те, що зелена генерація різко скоротилася, зупинилася найбільша в Україні Запорізька ТЕС, окупована Запорізька АЕС, набагато меншим стало виробництво електроенергії, чи чекати тепер українцям віялових відключень або росту цін?
– Україна понесла значні втрати. Єдине, що рятує ситуацію зараз, це те, що у нас величезне падіння виробництва, падіння ВВП, тому споживання електроенергії зменшилося приблизно на 35%. Падіння споживання наразі дозволяє збалансувати енергетичну систему. Але коли у післявоєнний період почне відновлюватися економіка та почнеться ріст, без Запорізьких АЕС та ТЕС у нас виникатиме дуже великий дефіцит електричної енергії.
Важко зараз спрогнозувати, але якщо падіння виробництва та споживання лишиться на високому рівні в зимовий період, то значних проблем з дефіцитом електроенергії в цілому не повинно бути.
Будуть проблеми лише з окремими містами, інфраструктура яких найбільше постраждала від агресії. Тим не менш, сподіваюся, що до зимового періоду все-таки вдасться звільнити окуповані території та повернути Запорізьку АЕС і ТЕС. Тоді проблеми щодо забезпеченості потужностями однозначно вирішаться, однак, вже зараз на часі розв'язання таких актуальних питань як комерційна сумісність ринку електричної енергії України із відповідним ринком ЄС та експорт зеленої енергії.
