ЕкоПолітика продовжує друкувати інтерв’ю з Георгієм Гелетухою, головою правління Біоенергетичної асоціації України. У цій частині – про розвиток проєктів із виробництва тепла з біомаси, утилізацію відходів і виробництво звалищного газу, а також більш детально про біометан та його значення для країни.
Першу частину матеріалу ви можете прочитати за посиланням.
- Якщо взяти основну географію проєктів ТЕС та ТЕЦ на біомасі в Україні, як у країні розвиваються потужності виробництва електрики й тепла?
У нас успішно розвиваються проєкти з виробництва тепла з біомаси, тут, до речі, — повний ринок, жодної підтримки немає. Ніхто й газові ціни не стримує. Біоенергетика повністю конкурентна щодо газу. Був певний період падіння ціни на газ – мінімум існував улітку 2020 року. Тоді 2500 грн коштували 1000 кубометрів газу, звичайно, під ці ціни біомаса була не конкурентною. Але в цей опалювальний сезон із жовтня – 8 000 грн і навіть понад 10 000 гривень за 1000 кубів. З такими цінами біомаса спокійно конкурує.
Який результат? За 2019 рік біоенергетика замістила 4,2 мільярда кубометрів газу в рік. Ми споживаємо 30–32 мільярди кубометрів газу. Якби не біоенергетика, ми споживали б на ці 4 мільярди більше. Загалом, непогано. Отже, замістили 30% від імпортованого газу, а від загального споживання, виходить, 15%. Це значний внесок. Нам нічого не заважає рухатися в бік повного заміщення газу. Ми можемо повністю перевести міста на біомасові котельні й ТЕЦ. Тобто все теплопостачання зробити на біомасі. У нас є сировина та централізовані системи теплопостачання. От візьмемо Литву, вони ж були в такій ситуації, як ми – відійшли від Союзу, були залежні від газу. Литовці вибрали шлях біоенергетики — розвиток теплопостачання через біомасу. Відкрили ринок, запустили біопаливну біржу. І результат: 80% тепла – це біомаса. А план – 100% відновлювальної енергетики, майже все – біомаса і трохи сонячної енергетики й тепла з теплових помп. І це правильний шлях.
Джерело: Shutterstock
- А чому в нас електронна біопаливна біржа не пішла?
Ми взяли за основу законопроєкт Литви, її успішну апробацію – понад вісім років усе добре працює. Документ дійшов на розгляд уряду, але уряд змінився. Поки запускали по-новому – ще одна зміна. Нині цей документ лежить у Міненерго, узгоджений зі всіма міністерствами, ось чекаємо візу в.о. міністра, щоб цей документ пішов на Кабмін. Дуже сподіваюся, що він буде погоджений.
Ось нещодавно наш очільник міністра енергетики (Юрій Вітренко. – Ред.) зустрічався з литовською колегою. Після цієї зустрічі я бачив заголовки в пресі: Вітренко підтримує створення біопаливної біржі. Якщо тут нас не чують, може, в Міністерстві енергетики Литви почують. Сподіваюсь, що пан Вітренко підпише законопроєкт, і той потрапить у Кабмін, а потім – у Верховну Раду. У кращому разі до кінця року ми можемо мати такий законопроєкт. Біржа – це важливо, але є й інший необхідний елемент – це створення конкуренції в теплопостачанні. Тобто потрібен доступ до теплових мереж. І тут ми можемо через конкуренцію реально знизити тариф для користувачів системи, ну а сировина буде. Теплопостачання на біомасі — це шлях декарбонізації та створення нових робочих місць. Отже, йдеться про великий макроекономічний проєкт із масою переваг. Але поки що немає критичної маси союзників.
- Але існує торговельний майданчик ProZorro, може, і не потрібна біржа?
Різні масштаби... Наприклад, у ProZorro школа хоче купити дерев’яні гранули. Через її оголошення прийде один, ну максимум два продавці, але ж біржа – це майданчик, де всі покупці та продавці збираються в одному місці. Отже, це зовсім інший рівень конкуренції. У Литві після введення Baltpool ціна на біомасу впала на 25% тільки завдяки конкуренції. Виграли всі — економіка пожвавилася.
- Хотів би поговорити про утилізацію відходів. Яка тут ситуація? Чому так повільно розвивається використання біогазу?
Тут триває нормальний процес – близько 30 МВт потужності по всій країні — це ті, що збирають звалищний і та виробляють із нього електроенергію за "зеленим" тарифом. Приблизно маємо 30 проєктів у всій країні. Але є проблема: усі великі полігони вже мають систему утилізації звалищного газу. А це – міста-мільйонники, півмільйонники, є й менші міста. Я очікую, що ще додасться десяток-два міст меншого розміру. Але утилізація звалищного газу — це відносно невеликий сектор, якщо порівняти з виробництвом біогазу з аграрної сировини.
- Біогаз з агарної сировини перспективний для країни?
Ми – аграрна країна. Від агропродукції багато залишків – починаючи від соломи. Тут "зелений" клондайк. Аграрні залишки, які можна зброджувати, – майже невичерпний ресурс! Нам потрібно навчитися виробляти біометан. Якщо біогаз – це 50-60% метану, а інше – це СО2, то в біометані СО2 видаляється, і ми можемо мати майже чистий метан біологічного походження (біометан).
Він дуже перспективний для України. Його можна виробляти практично з будь-якої сировини, навіть із соломи та стебел кукурудзи та соняшника, потенціал – 8 мільярдів кубів цього газу на рік. А далі – закачувати в наші газопроводи, він такий самий як природний газ, тут щось вигадувати просто не потрібно, його можна спалювати в усіх пальниках, котлах, газових турбінах, двигунах. Це повний аналог природного газу. У нас уся інфраструктура під нього готова. І він відновлюваний. Отже, ми можемо декарбонізувати й сектор виробництва тепла, і сектор транспорту.
Джерело: Shutterstock
- А яка його вартість?
Його вартість дешевша, ніж бензину та дизелю, але він дорожчий, ніж природний газ. Сьогодні в нас на стадії підготовки законопроєкт про розвиток біометану. Ми не просимо підтримки, його просто потрібно легалізувати. Треба ввести термін, створити облік (реєстр) біометану. Україна може зробити добрий бізнес на експорті біометану в країни ЄС. У нас же трубопроводи з’єднані з Євросоюзом, тобто можна без перешкод його транспортувати, адже європейські країни планують переходити на відновлювальні гази – "зелений" водень і біометан. Якщо з воднем є технічні питання під час транспортування, то з біометаном таких питань нема.
- А біоетанол?
Ну, це зовсім інше. Це більше для транспорту. Він виробляється з різних видів сировини. У Бразилії – з цукрової тростини, у США – з кукурудзи. У нас можна і з цукрового буряка робити, але дешевше буде з кукурудзи. Він абсолютно конкурентний із бензином. На одиницю енергії виходить дешевший за бензин. Його можна додавати до 10%, це не створює технічних питань – будь-який двигун може працювати на суміші з додаванням 10% біоетанолу, але вище – потрібні спеціалізовані двигуни. У нас є проєкт закону – до 10%. Ми його підтримуємо, будемо заміщувати хоча б такий відсоток імпортного палива.
- А що українська наука, чи є в нас інноваційні вітчизняні розробки, які вже реалізовано?
Років п’ять тому, коли все це починалося, у нас не було обладнання, яке якісно спалювало біомасу чи зброджувало її... За цей час з’явився великий вибір серед українських виробників. Навіть великої потужності – більш як 1 МВт – спокійно знайдете понад 10 українських виробників із ціною, яка в кілька разів нижча за західні, за ефективністю – на доброму рівні. І це був серйозний розвиток науки й технологій. Котлозавод Крігера в Житомирі експортує продукцію у Великобританію та Францію. Котлозавод "Волинь-Кальвіс" – у Литву та Білорусь. А щодо біоетанолу — Українська технологічна компанія (УТК) побудувала найбільший біоетанольний завод в Угорщині. Біогаз, здавалося б, це тільки німецькі технології, але, наприклад, МХП побудували дві біогазові установки за власною технологією — 12 МВт і 5 МВт на біогазі з курячого посліду. До речі, 12 МВт у Ладижині — найбільша у світі установка, що працює на чистому посліді. Вірю, що біоенергетику в Україні чекає яскраве майбутнє!
