Європейська комісія в анонсованій Угоді про чисту промисловість має визначити, чи варто дозволити деяким секторам у Євросоюзі зникнути, щоб звільнити місце для "зелених" технологій.
Про це пише видання POLITICO.
Аналітики говорять, що Європа стикається з болісним вибором: як поєднати екологічну політику з економічними реаліями. Ситуацію ускладнюють стрімке зростання витрат, жорстка конкуренція з боку Китаю та можлива торговельна війна зі Сполученими Штатами.
Цей важкий вибір чекає на компанії та уряди по всьому континенту: підтримувати продукти та технології, які більше не є конкурентоспроможними, або відмовитися від них.
Висока вартість енергії та промисловий занепад
У матеріалі обговорюються виклики, з якими стикається Європейський Союз під час переходу до зеленої економіки, особливо щодо енергоємних галузей промисловості. Сталеливарна, цементна, хімічна промисловість та виробництво добрив у ЄС перебувають під тиском високих цін на енергоносії, особливо після газової кризи 2022 року, викликаної війною в Україні та скороченням постачань газу з росії.
Прикладом, який розглядається у статті, є німецький алюмінієвий завод Rheinwerk у місті Нойс. Він припинив первинне виробництво алюмінію через високі ціни на енергоносії, але продовжує працювати, переробляючи вторинну сировину, оскільки цей процес потребує у рази менше електроенергії.
Цей випадок ілюструє ширшу дилему для ЄС: як збалансувати амбітні кліматичні цілі з економічною життєздатністю та соціальними наслідками.
У виданні нагадали, що енергоємні сектори (виробництво сталі, цементу, алюмінію, хімікатів тощо) відповідають за понад п'яту частину викидів парникових газів в ЄС, і їхній перехід буде тривалим і дорогим. Їм доведеться змінити свої виробничі процеси, споживати екологічно чисту енергію, більше використовувати перероблені матеріали та уловлювати решту CO2, говорять аналітики.
Оскільки модернізація заводу займає роки, компаніям потрібно вже зараз знати, у що варто інвестувати. Вони хочуть бути впевненими в тому, з якими умовами їм доведеться зіткнутися і яку підтримку вони отримають.
У POLITICO говорять, що Угода про чисту промисловість покликана вирішити багато проблем виробників. Вона пропонує квоти на продукцію, вироблену в ЄС, для стимулювання попиту, а також нові заходи з модернізації електромереж і зниження цін.
Конкуренція з країнами з нижчими екостандартами
Деякі галузі, такі як виробництво сталі та хімічна промисловість, постають перед труднощами через високу енергоємність та конкуренцію з боку країн з менш суворими екологічними стандартами.
Європейська комісія намагається розв'язати ці проблеми через ініціативи, спрямовані на підтримку промисловості в умовах зеленої трансформації. Наприклад, блок запровадив механізм вуглецевого коригування імпорту (CBAM), щоб захистити європейські компанії від дешевшої, але менш екологічної продукції з-за кордону. Однак цей механізм не вирішує проблему високої вартості енергії у Європі.
Головна дилема
Однак залишається питання: які галузі слід підтримувати, а які можуть не вижити в нових умовах? Дехто стверджує, що Європі варто дозволити деяким енергоємним галузям "відмерти" та зробити ставку на технології майбутнього. Інші наполягають, що без власного виробництва сталі, алюмінію та продуктів хімічної промисловості ЄС стане залежним від імпорту, що загрожує економічній безпеці континенту.
У POLITICO говорять, що Брюссель не може вічно уникати цього питання:
“Відповідь на нього визначить не лише те, як виглядатимуть промисловість і ринок праці ЄС у найближчі десятиліття, але й автономію блоку: звідки він отримає алюміній для своїх вітрових турбін, цемент для своїх будівель або сталь для своєї зброї”.
Днями ЕкоПолітика писала про те, що вуглецевий ринок ЄС платить забруднювачам замість фінансування чистого переходу. У 2023 році важка промисловість Європейського Союзу в рамках системи торгівлі квотами на викиди парникових газів ЄС все ще отримувала більшість дозволів на забруднення безкоштовно, іноді навіть у надлишковій кількості.
