Спонукати українців до сортування сміття – завдання не з легких. На відміну від багатьох країн Європи у нас сортування вважається своєрідним "актом доброї волі", а не обов’язком. Тому охочих долучитися до відповідального поводження з відходами – не так багато. На щастя, серед українців є й ті, хто готовий робити сортування максимально простим та зрозумілим для інших, а також навіть вміє на ньому заробляти.
Про те, як перетворити відходи у бізнес та зробити сортування масовим ми поспілкувалися з керівником рециклінгової компанії GreenAge Артемом Миргородським.
– Отже, Артеме, побутує думка, що сміття – це щось не цікаве, що вже не може знадобитися. Як ви до цього ставитеся?
– Насправді, сміття може бути дуже цікавим, на ньому можна заробити. Якщо правильно організувати ці процеси. Звісно, було би ідеально, якби ми відсортовували все, що ми споживаємо: баночки з-під кремів, томатного соку, молока, шуршики, і т.д. Але в результаті набралося би декілька десятків різних фракцій. Тобто, в домашніх умовах відсортувати все досить складно. Але навіть якби хтось дуже мотивований вирішив цим зайнятися і справді все ретельно розділив, заробити на цьому він навряд чи б зміг. У нього б виникла інша проблема – куди це все здати?
Сміття потрібно передати компетентній організації, яка займається відновленням цієї сировини і створенням доданої вартості. Але такі компанії працюють з великими обсягами — від декількох сотень кілограмів. Скло, наприклад, приймають від тони. Те, що принесе одна людина – просто ніхто не купить.
GreenAge
– Але якщо на смітті можна заробити, треба лише збирати у великих обсягах, чому цим так мало цікавиться бізнес, і та ж місцева влада, комунальники?
– Головна проблема – зіпсоване сміття. Найбільше зло в сфері поводження з відходами – це органіка (харчові відходи). Там найгірший бактеріологічний фон, через що органіка просто псує інші відходи, які могли б бути сировиною. Для розуміння, в Києві 99,9% сміття вивозиться сміттєвозами. В одному сміттєвозі, яких щодня працює близько 300, може знаходитись одночасно 140-160 контейнерів сміття, яке стискається гідравлічним пресом. Таким чином все, що знаходиться всередині, перемішується. Будь-яка рідина, жири, бруд під тиском проникають в папір, пластик, скло і т.д та псують цю сировину. Якщо взяти і спробувати висипати сміттєвоз зі звичайними відходами комунального сектору, як ви думаєте скільки відсотків паперу, пластику, скла можна дістати в цілому?
– Думаю, десь 50%.
– Ні, лише 10%. І все тому, що відходи спресовуються та перемішуються. А якщо не перемішувати, сировини можна отримати 50-85%. Там де 10% – бізнесу немає. Якщо 50% і вище – це вже покриває витрати і дає заробити.
GreenAge
– То як потрібно сортувати, щоб сміття все-таки можна було централізовано переробляти?
– Головне – відділяти органіку та вивозити її окремо від іншого сміття. Органіка збільшує вологість відходів, а дуже вологі відходи – не якісні. З ними неможливо працювати, їх просто неможливо відсортувати (заїдає конвеєр). Навіть якщо їх підсушувати – це не працює. Але як тільки ми забираємо органіку, то решту сміття можна досортувати та повернути цей ресурс назад в економіку.
В ідеалі, звісно, розкладати сміття по фракціях, але громадянам та бізнесу це робити складно: немає часу, місця, компетенцій. Тому глобально, треба розділяти відходи хоча би на дві фракції. Це дозволить працювати з обома.
Скільки шкоди приносить органіка, можу проілюструвати прикладом. У нас в Україні в місті Рівне на полігоні є сміттєпереробний завод з виробництва RDF-палива. Туди було встановлено нове німецьке обладнання, це інвестиція в декілька мільйонів євро. Але він вже декілька років не працює. Здавалося би, завод цей стоїть прямо на полігоні, там, куди звозять десятки і сотні машин відходів в тиждень. В 20 кілометрах – цементний завод. Чому ж не вийшло? Основний показник, який не спрацював — вологість. В Німеччині, в Австрії, в країнах, де працює технологія виробництва RDF-палива, вологість в потоці міського сміття на рівні 20-25%. В Україні 45-65%. І все через велику кількість органіки.
GreenAge
– Повернемося до вашого бізнесу. Ваша організація розпочала роботу у лютому цього року. Тоді ви пішли до ресторанів та запропонували їм забирати їхні відходи. Як це було сприйнято?
– Неоднозначно. Не всі погоджувались. Багато хто навіть не відповідав на мої листи і дзвінки. Але, в якийсь час я зрозумів, що потрібно орієнтуватися на тих, хто зацікавлений: вже сортує у себе вдома, або давно хотів сортувати, але ніхто йому не пропонував таку послугу. Саме такі компанії були найбільш позитивно налаштованими і з ними ми найшвидше домовлялися про початок проєкту. Згодом у нас з’явилися хороші рекомендації та справи пішли легше. Деякі клієнти нам казали: "Артем, нам дуже давно потрібна була ця послуга, ми ніяк не могли в Києві знайти партнера, от нарешті з'явилась така компанія, як ваша, будь ласка, давайте". Коли ми працюємо з ринком, ми намагаємось концентруватися саме на тих, хто хоче, а не вмовляти тих, хто не хоче.
GreenAge
– А як взагалі ви організовуєте роботу з клієнтами?
– Ми запропонували просту модель, яка нашим клієнтам дуже зручна: відділіть тільки органіку. Оскільки, ми працюємо переважно з ресторанами, то просимо: поставте відерце на барі, на кухні, на мийці, акумулюйте органіку окремо, тоді ми готові у вас забрати на сортування всю суху фракцію. Ця технологія багатьом нашим замовникам сподобалась.
– І вони одразу сортують як потрібно, чи все ж трапляються помилки?
– Є помилки, на жаль, виходить не ідеально. Але все одно, органіка сортується на 99% якісно. Наші замовники дбають про цей процес. Так, все одно в суху фракцію потрапляють якісь акрилові рукавички, коробочки з-під них, насадки на кальяни і т.д. В ресторанах великий потік клієнтів, буває, щось падає у сміття випадково. Для цього є сортувальний центр, і при пересипанні ми досортовуємо. З твердими побутовими відходами взагалі все легко. Сировина вивертається в цеху і максимально швидко пересортовується, поки що ручним способом. На жаль, робототехніки в цій галузі майже не має.
GreenAge
– Тим не менш, така форма роботи з відходами дещо складніша, і як я розумію, дорожча для бізнесу. Що їх все-таки мотивує працювати з вами?
– Коли ми приходимо до нашого потенційного клієнта, ми кажемо: "Давай припинимо їхати на полігон напряму. У вас красивий заклад, гарне меню, прекрасні співробітники, ви прекрасна людина, у вас гарний Instagram, у вас все гарно. Але за фасадом знаходиться чорний контейнер, де не відсортовані відходи, які напряму їдуть на захоронення. Захоронення – це дуже негативний вплив на навколишнє середовище, це мега токсичний фільтрат в ґрунтові води, це метан і СО2 в повітрі, яким ми з вами дихаємо, який створює парниковий ефект і т.д". І вже на цьому моменті свідомі управлінці або власники скажуть: "Слухай, мені вже зрозуміло, я готовий розглянути твої комерційні пропозиції". За правильне поводження з відходами потрібно заплатити, і більше, ніж за звичайне, тому що, це складніший процес. Але ми намагаємося вкладатися в суми лише в півтора-два рази дорожче, ніж звичайне вивезення сміття. І це плюс, адже клієнти бачать, що наші цифри не такі вже великі.
– Чому ви почали працювати саме з бізнесом, а не з домашніми господарствами? Це не вигідно?
– У бізнесу як правило, одні і ті самі відходи. У нього одне і те саме пакування, одні і ті самі інгредієнти для приготування їжі, він їх знає. Якщо зрозуміти, коли і що іде, ми через якийсь час отримуємо дуже якісні прогнозовані відходи, які насправді є цінним ресурсом. У громадян інша ситуація. У них є і підгузки, і бички від сигарет, каша, кавуни, коробки з-під оргтехніки – все в перемішку.
GreenAge
– Але все ж у майбутньому розглядаєте варіанти співпраці і з громадянами?
– Ми робимо бізнес не просто для того, щоб заробити гроші, а для того, щоб спробувати принаймні зменшити великий потік навантаження на полігони, на захоронення. Звісно, ми не можемо не дивитися в бік комунального сектору: квартир, ОСББ, приватних будинків. На них припадає приблизно 80% всіх твердих побутових відходів. Але сьогодні ми не спроможні, як приватна компанія, працювати з цим сектором. На це є три причини. Перша і найголовніша — це погана якість відходів. Оскільки ми зараз вчимось, напрацьовуємо технологію, нам краще працювати зі стабільним потоком. Друга причина – це фінансова спроможність. Бізнес готовий платити дорожче, ніж ОСББ. Третє питання – це ухвалення рішення. Якщо в бізнесі керуюча або власниця приймає одноосібне рішення, то в комунальному секторі це дуже складний процес. В комунальний сектор треба йти разом з містом, з муніципальною владою, з органами місцевого самоврядування. Як мінімум, треба спільно фінансувати закупівлю контейнерів, тому що, це дуже недешева справа. До того ж вони мають запроваджувати регулювання, стимулюючи рівень сортування.
GreenAge
– До слова, про стимулюючі фактори. Рамковий закон про відходи вже більше року чекає на ухвалення. Після першого читання ніхто його не бачив. В чому ви вбачаєте причину таких затримок? Чи є у вас побоювання з приводу цього?
– Ми знаходимось в правовому полі України і дуже сильно залежимо від законодавства. І закон 2207-1Д, по суті, закладає нову рамку в сфері поводження з відходами, тому він дуже важливий. Але ми не розуміємо, який він буде насправді. У мене є інсайдерська інформація, що зараз виробники пакування здійснюють шалений тиск, щоб багато речей прибрали з цього законопроєкту. Проблема нашого бізнесу в тому, що він намагається завжди знайти "лазівки": не заплатити податки, не нести відповідальність за результати своєї діяльності, а в сфері поводження з відходами – тим більше. Ще донедавна великі компанії взагалі не дбали про свої відходи. Лише рік-два тому вони почали забирати хоча б якийсь мінімум: папір, пакувальну плівку, а до цього всі 25 років незалежності навіть гадки про це не мали.
– Чи можна спонукати бізнес не шукати "лазівки", а шукати варіанти переробки сміття?
– В даному випадку законодавець має "дотиснути", запустити цю реформу. Без цього переробка не запрацює в Україні. І другий важливий фактор – це ціна захоронення. Вона має бути різко переглянута. Сьогодні в Україні захоронити тону відходів коштує 5-7 євро. Це – ніщо. Для порівняння, в Європі – 60 євро. Я прекрасно розумію, як працює цей бізнес. У сміттєвозі в середньому 10 тон відходів. Якщо б у нас захоронення коштувало хоча б 30 євро – 300 євро бізнес має заплатити. Це дуже великі гроші. В такому випадку він буде розвертатися і питати: де тут можна здати сировину? Можливо, віддати безкоштовно, чи навіть доплатити за сортування, але щоб це було не 300 євро, а приміром, 100. Це своєрідний тиск, за якого мотивація сортувати і переробляти починає набирати обертів.
– І на останок, чи помітили ви прогрес у ставленні українців до сортування в останні роки, щось змінюється?
– Серед споживачів справді формується певний запит на сортування. І, до слова, власники ресторанів, готелів, супермаркетів це знають. Ось чому ми бачимо під ресторанами, під АЗС контейнери для роздільного збору сміття останні кілька років. Вони роблять це не тому, що їм нікуди витрачати гроші, а тому що вони знають, що їхні споживачі мають вже цю цінність, мають такі очікування і оцінюють ці видатки, як не просто іміджеве вкладення, а турботу про споживача.
