Високі податки на відходи мають забезпечити державі додаткові надходженнями до бюджету, а також спонукатимуть підприємства до переробки власного сміття. Такої думки дотримуються автори законопроєкту "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо справляння екологічного податку при управлінні відходами".
Вони пропонують протягом 9 років поступово збільшити рівень податків залежно від класу небезпеки відходів. Найнебезпечніші, ті, що належать до першого класу, на податковий максимум мають вийти вже до початку 2024 року.
Ця ж процедура передбачена для винесених в окремі пункти приладів, що містять ртуть та елементи з іонізуючим випромінюванням (у 2024 за них доведеться платити майже по 2 600 гривні за одиницю, зараз – 865), та люмінесцентних ламп, чия "вартість" має зрости з нинішніх 15 грн за одиницю аж до 166 гривень.
Щодо люмінесцентних ламп, котрі зараз активно витісняються більш економними та безпечними світлодіодними, можемо припустити, що у разі ухвали законопроєкту, той виконає ще й одну незадекларовану роль – остаточно виведе з вжитку люмінесцентне освітлення на наших теренах.
Пріоритетне підвищення податку для найбільш небезпечних відходів виглядає цілком виправданим. У цьому випадку підприємства будуть додатково простимульовані до мінімального застосування шкідливих приладів, а держава якнайшвидше отримає кошти для боротьби зі шкідливим впливом від небезпечних речовин.
Стверджуючи, що підвищення податків на відходи спонукає підприємства активніше займатися переробкою, автори законопроєкту спираються на європейський досвід. Тут на переробку відправляють близько 40% відходів. В Україні – тільки 6. При цьому країни ЄС демонструють сталу залежність між збільшенням ставок податку та збільшенням обсягів відходів, які прямують на спеціалізовані переробні підприємства. Наприклад, зростання екологічного податку в Польщі з 33 € за тонну в 2018 році до 40 € у 2019 році супроводжувалось зменшенням частки захоронених відходів з 42% 2018 року до 30% 2019-го.
При цьому у пояснювальній записці до законопроєкту зазначено, що ставки екологічного податку на розміщення відходів в країнах Європи суттєво перевищують ставки податку, передбачені Податковим кодексом України та в середньому складають 20-40 євро за тонну. Середня ж технологічна собівартість переробки тут становить від 30 до 40 євро за тонну відходів. Тобто переробка обходиться приблизно так само, як і розміщення на звалищах.
Тут треба зауважити, що навіть при виході на податковий максимум, передбачений законопроектом, переважна більшість українських відходів оподатковуватиметься за ставкою 53 або 88 грн за тонну. При цьому собівартість переробки у нас навряд чи виходитиме принципово нижчою, ніж у ЄС. Тобто переробка у наших реаліях все одно може виявитися на порядок дорожчою, ніж розташування на звалищах. Тож у контексті законопроєкту ми утрималися б від особливо оптимістичних прогнозів щодо принципового скорочення українських звалищ, чия площа нині сягає 9 тис. га.
Помітні зрушення тут можна очікувати лише коли маємо справу зі шкідливими відходами, де ставки податку є доволі великими, або у випадках, коли сама по собі переробка якихось відходів є рентабельною.
Раніше ЕкоПолітика повідомляла, що однією з головних проблем екологічного оподаткування в Україні є нецільове використання отриманих коштів.
